П'єр Бріс народився 6 лютого1929 року в бретонському місті Бресті, Франція, в аристократичній сім'ї. З дитинства мріяв про театр, але війна порушила плани. З перших днів нападу фашистської Німеччини на Францію П'єр розносив повістки мобілізованим до армії, доглядав за пораненими прагнув потрапити на фронт. Приписавши собі зайві роки, у 19 пішов служити у флот.[5]За шість років служби Бріс воював в Індокитаї, був десантником під час військової кампанії в Алжирі. Після мобілізації, закінчивши приватні акторські курси, починав кар'єру як фотомодель і танцівник та виступав у трупі невеликого паризького театру «Ла Брюйєр». Брав участь у масовках фільмів «Все буде гаразд» та «Якби нам розповіли про Париж»[5].
Кар'єра в кіно
У 1958 році П'єр Бріс дебютував в кіно, зігравши невелику роль партнера у танці героїні Мішель Морган у фільмі Андре Каятта «Примарне щастя». Типаж представника «золотої молоді» Жака, зіграний у фільмі, Бріс розвинув у стрічці «Брехуни» (1958) Марселя Карне, де розвінчується покоління молодих циників, та в «Губній помаді» (1960) — режисерському дебюті Даміано Даміані. Роль Джино, користолюбивого розбещеного циніка, у цьому фільмі відкрила П'єру Брісу широкий шлях на екрани.[5] він отримував багато запрошень зніматися і охоче їх приймав.
У фільмі «Акіко», 1961
У 1961 році західнонімецький режисер Гаральд Рейнл запросив Бріса зіграти вождя індіанського племені апачів Віннету у фільму-вестерні «Скарби Срібного озера» за твором Карла Мая. Відтоді актор зіграв у цілій низці фільмів з серії про Віннету, які виходили одна за одною і були дуже популярні у другій половині 1960-х років: у 1962—1968 роках актор зіграв в одинадцятьох вестернах.
П'єр Бріс в ролі Віннету
У 1966 році П'єр Бріс знявся у румунсько-французькому історичному фільму Серджіу Ніколаеску«Даки», де зіграв роль Севера, молодого римського легата, що звик коритися імператорові й підкорювати інших, але гине, безсилий протистояти життєвим суперечностям.[5]. У фільмі П'єра Ламбера «Рани ні про що» (1972) Бріс зіграв роль водія з африканських саван, втягнутого в злочинні махінації торговців зброєю. В італійській комедії Джорджо Капітані «Лялечка гангстера» (1975), яка розповідає про суперництво ватажків двох банд, екранним супротивником П'єра Бріса є Марчелло Мастроянні, а причиною ворожнечі — красуня у виконанні Софі Лорен.
У 1970-і роки Бріс працював в театрах Парижа та з того часу активно знімався на телебаченні, де знову втілив образ Віннету в телеекранізаціях романів К. Мая. У 1977—1999 роках актор був постійним учасником театралізованого фестивалю Карла Мая в Елсі, ФРН.
Окрім акторської гри в театрі, кіно та телебаченні П'єр Бріс пробував свої сили також як співак і автор тексту пісень, що лунали у супроводі індіанської сопілки.[5] Записав 18 музичних дисків[6].
У 2004 році в Німеччині з друку вийшли мемуари П. Бріса «Віннету і я» (нім.Winnetou und Ich).
.jpg)
