|
Ороки
О́роки[1] (самоназва ульта́, на́ні) — малочисельна народність на Далекому Сході Азії та в Україні. Територія проживання і чисельністьОроки є корінним народом Далекого Сходу Азії, зокрема, вони проживають на сході острова Сахалін (Російська Федерація) і на півночі острова Хоккайдо (Японія). За даними перепису населення Російської Федерації 2002 року, в країні проживало тільки 346 осіб орокської національності[2]. Про чисельність ороків у Японії сучасні дані відсутні, однак відомо, що в 1989 році в околиці м. Абасірі на о-ві Хоккайдо існувала орокська громада у складі 20 осіб[3]. Цікава ситуація склалася в Україні за результатами першого перепису населення після розпаду СРСР у 2001 році — було зафіксовано проживання 959 осіб, які самоідентифікували себе як ороки, щоправда, тільки 12 з них (тобто трохи більше відсотка) назвали орокську мову рідною, ще 179 осіб (бл. 1/5) рідною вважають українську, решта — переважно російську[4]. Дані з мови та етнічної спорідненостіОрокська мова належить до тунгусо-маньжурської мовної групи. Серед ороків поширена російська мова, лише невелика частка з них володіє рідною мовою. Мовно і культурно ороки близькі до інших тунгусо-маньжурських народів Приамур'я — нанайців, ульчів, орочів, удегейців; щодо господарської діяльності відрізняються від них розведенням оленів. Дані з господарства і етнографіїУ минулому основну роль у житті ороків відігравало рибальство, а оленярство мало підсобне,транспортне, значення. Традиційне житло ороків узимку — конічний чум (подібний до евенкійського), за літнє житло правив близький за типом до орочського двосхилий намет, критий корою дерев. Ороки поділялися на екзогамні патрилінійні роди. У радянський час майже всі ороки, що проживали на північному сході Сахаліну, були об'єднані в одному оленярському колгоспі. Виноски
Література
|
||||||||||||||||
