|
Нюя
Нюя (якут. Ньүүйэ өрүс) — річка в Східному Сибіру Росії, протікає по території Ленського улусу Республіки Саха (Якутія). Ліва притока річки Лени. Належить до водного басейну Лени → моря Лаптєвих. ГеографіяРічка бере свій початок на заході Приленського плато, в східній частині Середньосибірського плоскогір'я, на висоті 450 м над рівнем моря (південні схили висоти 474 м), в південно-західній частині Республіки Саха. Русло знаходиться в межах Приленського плато. Напрям течії річки — в основному східний, в середній та нижні частині тече паралельно руслу річки Лени. Впадає у Лену із її лівого берега, за 2420 км від її гирла, на схід від села Нюя. Довжина річки — 798 км, площа басейну — 38100 км². Середній похил становить — 0,38 м/км. Живлення в основному снігове. В середній та нижній течії річка сильно звивиста. Ширина Нюї біля гирла досягає 200 м, а глибина — 3 м. Судноплавна на відрізку в 146 км від гирла, вище притоки Бетинче. Сплавна. ОстровиРусло Нюї має значну кількість різноманітних островів, найбільші із них (від витоку до гирла): Талах-Ари, Чай-Ари.[1] ГідрологіяСпостереження за водним режимом річки Нюї проводилось протягом 57 років (1936–1994) на станції Курум (Турум), розташованої за 132 км від гирла, впадіння її у Лену.[5] Середньорічна витрата води яка спостерігалася тут за цей період — 113,61 м³/с, для водного басейну 32 600 км², що становить близько 86% від загальної площі басейну річки. За період спостереження встановлено, що річка розкривається в травні, замерзає в жовтні. У верхів'ї, іноді повністю промерзає. Максимальна повінь у травні-червні, з поступовим спадом інтенсивності до жовтня-листопада, межень з грудня до кінця березня. Мінімальний середньомісячний стік за весь період спостереження становив 7,4 м³/с (у березні), що становить менше 1,0% від максимального середньомісячного стоку, який відбувається у травні місяці, та становить — 760 м³/с і вказує на доволі високу амплітуду сезонних коливань. За період спостереження, абсолютний мінімальний місячний стік (абсолютний мінімум) становив 2,84 м³/с (у лютому 1969 року), абсолютний максимальний місячний стік (абсолютний максимум) становив 1450 м³/с (у травні 1992 року). Крім станції в поселені Турум, спостереження за водним режимом річки Нюї проводилось протягом неповних 15 років (1972, 1979–1992) на станції в селі Орто-Нахара, розташованої за 244 км від гирла.[6] Середньорічна витрата води яка спостерігалася тут за цей період — 98,98 м³/с, для водного басейну 23 200 км², що становить близько 61% від загальної площі басейну річки. Спостереження за водним режимом річки Нюї проводилось також на станції Комакська, розташованої за 554 км від гирла, протягом 46 років (1948–1994).[7] Середньорічна витрата води яка спостерігалася тут за цей період — 46,24 м³/с, для водного басейну 11 700 км², що становить близько 31% від загальної площі басейну річки. ПритокиРічка Нюя приймає понад шістдесят приток, довжиною понад 10 км. Найбільших із них, довжиною понад 50 км — 12 шт (від витоку до гирла):[4][8]
Населенні пунктиБереги річки мало заселені. Іноді зустрічаються споруди для тимчасового проживання мисливців — зимники, нежилі поселення (н) та невеликі поселення, в яких в основному проживають робітники численних рудників, які розкинулися по берегах річки. Населенні пункти від витоку до гирла: Комакська, Оргул (н), Чаянда (н), Бес (н), Юктакен-Отеге (н), Саягас (н), Намський (н), Кюберген (н), Усук-Китил (н), Арилах (н), Орто-Нахара, Чамча, Нюя-Північна, Баганді-Кюсли (н), Турум (н), Беченча, Артик, Нюруктай (н), Комсомол, Нюя. Див. такожПримітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
