|
Нетряне містечко Нетряне містечко (англ. shanty town, «старий» і «будинок [тримати]») — територія зі скупченням будівель, відомих як халупи або бараки, як правило, виготовлених з дерева, фанери, листового металу (наприклад, бляхи), пластикових листів, або картонних коробок. Типове нетряне містечко на початку формування не має належної соціальної інфраструктури: санітарних умов, безпечного водопостачання, електрики та каналізації. Нетряні містечка можуть бути як невеликими поселеннями, так й поселеннями, де мешкає мільйони людей. Створення таких людських поселень пов'язано з міграційними процесами. Нетряні містечки в різних місцях світу по різному називаються: фавела в Бразилії, Вілла-Мізерія в Аргентині та геджеконду в Туреччині. Синонімом нетряного міста є сквотер-район. Нетряні містечка в основному зустрічаються в країнах, що розвиваються. Каньяда-Реаль біля Мадриду вважається найбільшим неформальним поселенням у Європі, а в Мумбаї, Індія нетрі Дхараві мають найбільшу чисельність населення у світі Будівництво Нетряні містечка, як правило, починаються як імпровізовані притулки на покинутій або незайнятій ділянці землі, можуть спочатку заселятися у покинуті будівлі, а потім розселятися по району. Сквотери вибирають такі райони, як залізничні перегони, заповідники або спірні будівельні проекти.[1] Люди будують халупи з будь-яких матеріалів, які легко придбати, наприклад, дерева або сміття. В містечку немає таких об'єктів, як електрика, газ, каналізація чи водопровід. «Сквотерські поселення (на відміну від нетрів), незважаючи на їхні непривабливі будівельні матеріали, також можуть бути місцями надії, сценами контркультури з підбадьорливою потенціал для змін і сильний поштовх до зростання». Швейцарський журналіст Георг Герстер.[2] Розвиток Хоча більшість нетрів починаються як стихійне будування, з часом деякі з них зазнають певного розвитку.[3] Громадські організації, які іноді працюють разом з недержавними організаціями, приватними компаніями та урядом, вирішують питання про підключення до міського водопостачання нетрів, будують дороги та школи.[3] Розвиток відбувається протягом тривалого періоду часу.З часом нетрі можуть розвинути свою інфраструктуру і навіть перетворитися на квартали середнього класу.[1][4] Наприклад, деякі бразильські фавели за останні роки покращилися на стільки, що навіть можуть привабити туристів.[5] В Індії люди, які живуть у нетрях, мають доступ до мобільних телефонів та Інтернету.[6] У нетрях іноді є активна неформальна економіка, наприклад сортування сміття, виготовлення кераміки, текстильних та шкіряних виробів. Це дозволяє бідним отримувати дохід. В Африці багато нетряних територій починають використовувати компостні туалети[7] та сонячні батареї.[8] Також в нетряних містечках може відбуватися екологічний рух: їх мешканці переробляють відходи й через економічну ситуацію не мають автотранспорту, що впливає на екологію. ПрикладиАзія В Оранзі, районі в північно-західній частині міста Карачі, Пакистан, в 2011 році проживало приблизно 1,5 мільйона жителів.[9] Пілотний проект, який почав працювати з 80-х років ХХ століття, мав на меті вивести жителів нетрів із бідності. Його розпочав доктор Ахтар Хамід Хан.[10] В той час, громада самостійно проклала каналізацію по всім вулицям Орангі, що допомогло зменшити поширення хвороб.[11] За десятиліття громада створила близько двадцяти тисяч сімейних магазинів та майстерень, які були повністю інтегровані з основними ринками Карачі, отримували прибуток.[12] В Мумбаї, Індія, на колишньому мангровому болоті, в районі нетрів Дхараві живе приблизно один мільйон людей.[9] Це одне з найбільш густонаселених місць на земній кулі.[13] Станом на листопад 2006 року на 1440 жителів Дхараві був лише один туалет.[14] Загалом у 5000 неформальних поселеннях столиці Бангладеш Дакки проживає 3,4 мільйона людей.[15] Дакки має один з найвищих показників смертності від інфекційних хвороб, а ніж в будь-якому місті в Азії. Це нетряне містечко не має каналізацій та водопостачання. У Таїланді налічується 5500 неформальних нетряних поселень, одним з найбільших є район Клонг Тоей у Бангкоку.[16] Станом на 2005 рік у Пекіні було 346 нетрів, у яких проживало 1,5 мільйона людей.[17] Взагалі до літніх Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні було знесено 171 міське селище.[18] У 2004 році в Туреччині близько шести мільйонів людей, половина населення Стамбула, проживали в районах геджеконду.[19] Урядом Туреччини вживаються заходи щодо поступового розселення нетрів.[20] У Гонконзі місто-фортеця Коулун у 1990 році вміщало до 50 000 осіб[21]. Водою їх забезпечували 77 колодязів, а сміття часто складалося просто на дахах.[22] В серпні 1995 року на місці Коулун був створено парк «Коулун-Сенчай». Латинська Америка Після Великої депресії з'явилось багато нетрів, халуп на сміттєзвалищах біля каналу Мартін Пена в Пуерто-Рико. У 2010 році їх ще можна зустріти там. Найбільше в світі нетряне місто — Сьюдад-Несауалькойотль, що поруч із Мехіко в 70-роки минулого століття збільшилось на 131%. [23] Навколо Мехіко на початку 200 років існувало до 500 поселень, які мали велику кількість прибулих селян та антисанітарні умови життя. [24] У Бразилії багато нетряних містечок розташовано навколо та в Ріо-де-Жанейро. У 2000 році понад 20% його жителів жили в більш ніж 600 фавелах. Найбільший район нетрів міста - Росінья у 2017 році мав каналізацію, електрику, автобусні маршрути, кабельне телебачення, включно з місцевим каналом, школи, місцеві газети.[25] Некомерційна організація TECHO оцінила понад 1000 неформальних поселень у Буенос-Айрес в Аргентині в 2015 році. Вона заявила, що лише 10% поселень мали доступ до проточної води та 5% до каналізаційної інфраструктури. [26] Розвинуті країни Під час Великої депресії 1930-х років у Сполучених Штатах виникли нетряні містечка під назвою Гувервіллі.[27] З часом вони зникли. Зовсім недавно такі міста, як Ньюарк і Окленд, стали свідками створення наметових містечок. Умоджа-Віллідж— «Село єдності» було створено в 2006 році в Маямі, штат Флорида.[28] На вільній ділянці з'явилося житло для малозабезпечених людей, спочатку було побудовано кілька наметів, а потім — хижини з дерев'яних каркасів. Влада не змогла виселити мешканців Умоджа-Віллідж.[29] Біля кордону з Мексикою також є нетряні поселення.[30] Хоча нетрі зараз, як правило, менш поширені в розвинених країнах Європи, вони все ще існують. Зростаючий приплив мігрантів підживлює нетрі в містах, які зазвичай використовуються як пункт в'їзду в Європейський Союз, наприклад, Афіни і Патри в Греції.[31] До моменту виселення в жовтні 2016 року у пункті «Джунглі» в Кале у Франції мешкали понад 8000 осіб[32] Бідонвілі існують на периферії деяких французьких міст. У 2012 році державна влада зафіксувала 16 399 осіб, які проживали в 391 нетрі по всій країні. З них 41 % проживали на околицях Парижа.[33] У Мадриді, Іспанія, нетряне містечко під назвою Каньяда Реал вважається найбільшим неформальним поселенням у Європі. За оцінками, у ньому проживає 8628 жителів, які в основному є іспанцями, ромами та північноафриканцями, але лише одна мобільна медична установа.[34][35] У деяких випадках нетряні містечка можуть зберігатися в облаштованих районах, які місцеві органи влади ще не перебудували, або в регіонах політичних суперечок. Важливим історичним прикладом було місто, обнесене стінами Коулун в Гонконзі.[36] У масовій культурі Багато фільмів знято о нетрях. У центрі фільму «Мільйонер із нетрів» персонажі, які проводять більшу частину свого життя в індійських нетрях.[37] Бразильський фільм « Місто Бога» розгортався і знімався в фавелі.[38] «Білий слон», аргентинський фільм 2012 року, відбувається на віллі Мізерія в Буенос-Айресі.[39] Китайський серіал «Житло» 2016 року розповідає про розчищення нетрів у Бейляні, Внутрішня Монголія.[40] Відеоігри, такі як Max Payne 3, мають рівні, розташовані у вигаданих нетрях.[41] Співак реггі Десмонд Деккер заспівав пісню під назвою " 007 (Shanty Town) ". Див. такожПримітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
