Рішення про проведення операції було ухвалено в жовтні1919 року на IX з'їзді партії «Дашнакцутюн», що відбувся у Єревані за ініціативою Шаана Наталі. Було складено список 650 осіб, причетних до геноциду, з яких відібрано 41 чоловік як головних винуватців. Для керівництва операцією був організований Відповідальний орган (керівник — посланець Республіки Вірменія у США Армен Ґаро) та особливий фонд (керівник — Шаан Сатчаклян). Оперативне керівництво та матеріальне забезпечення операції здійснювали Шаан Наталі та Ґригор Мерджанов. У збиранні інформації ключову роль відіграв Грач Папазян, який під виглядом турецького студента потрапив до емігрантських кіл младотурків.
Убивства здійснювались таким чином: спочатку організовувалась група у складі 3—5 чоловік для спостереження, потім один, іноді (у разі, якщо турок супроводжувався охоронцями) — 2—3 людини здійснювали убивство. Основними організаційними центрами операції були редакції газет «Чакатамарт» (Константинополь) і «Дрошак» (Бостон). Організатори операції підкреслювали, що вони лише виконують вироки константинопольського суду, який у 1919 році заочно засудив до смерті організаторів геноциду вірменів.
15 березня 1921 року в Берліні вбито колишнього міністра внутрішніх справ Османської імперії Талаат-паша, який стояв у «чорному списку» під № 1. Обвинувачений, Согомон Тейлерян, був виправданий берлінським судом, який визнав, що в момент вбивства Тейлерян, родина якого була вбита в ході геноциду, перебував у стані неосудності[3].
Талаат був застрілений у Берліні вірменином, який здійснив цей акт у помсту за насилля над його співвітчизниками[4].
19 липня 1921 року в Константинополі вбито колишнього міністра внутрішніх справ Азербайджану Бехбуд-хана Джаваншира як особу, що несе відповідальність за різню вірменів у Баку у вересні 1918 року. Убивця — Місак Торлакян, постав перед британським військовим трибуналом, перед яким також виступили численні свідки вересневої різні. У жовтні трибунал визнав Торлакяна винним у вбивстві, але таким, що не відповідає за свої дії як здійснені у стані афекту, й вислано до Греції[5]. Інші учасники операції — Єрванд Фундукян і Арутюн Арутюнянц.
5 грудня 1921 року в Римі під час кінної прогулянки убито колишнього великого візира (прем'єр-міністра) у першому кабінеті младотурків Саїда Халім-пашу. Убивцю — Аршавіра Ширакяна не упіймали й він благополучно повернувся до Константинополя. Інші учасники цієї операції — колишній посол Вірменії у Римі Мікаел Вартанян і агент «М»[2].
17 квітня 1922 року в Берліні під час родинної прогулянки вбиті колишній валі Трапезунда Джемал Азмі (відомий, зокрема, тим, що втопив 15 000 вірменів[2]), й засновник організації «Тешкілатіюї Махсусе» («Спеціальний комітет»), що безпосередньо здійснювала геноцид — Бехаетдін Шакір, а також охоронець останнього. Джемала Азмі застрелив Аршавір Ширакян, він же поранив Шакіра, якого добив Арам Єрганян[2].
25 липня 1922 року в Тифлісі був убитий колишній міністр військово-морських сил Туреччини Ахмед Джемаль-паша, що за свою жорстокість отримав прізвисько «м'ясник»[6]. Убивці — Петрос Тер-Погосян і Арташес Геворгян, в організації замаху брали участь також Заре Мелік-Шахназарян і Степан Цагікян[2].
Члени з'їзду ARF, який започаткував операцію «Немезіс», 1920.
Убивства вірменів, звинувачених у зраді
У 1920 році у Константинополі були убиті також кілька вірменів, відомих як посібники турків:
Мкртич Арутюнян, за словами А. Ширакяна «садист і член політичного відділення турецької таємної поліції»; вбитий Согомоном Тейліряном.
Ваге Іхсан (Єсаян), що у квітні 1915 року допомагав складати списки відомих вірменів для депортації; убитий Аршавіром Ширакяном.
Амаяк Арамянц, колишній член партії «Гнчак», що у 1914 році видав змову щодо замаху на життя Талаата й потім співпрацював з турецькою поліцією; убитий Аршаком Єзданяном.
Невдалі замахи
На перших місцях у списках операції стояли також колишній військовий міністр Туреччини Енвер-паша та колишній генеральний секретар комітету «Єднання та прогрес» доктор Назім. За ними спостерігали вірмени, але їхнє вбивство не відбулось: Енвер-паша перебрався до Радянської Росії, потім перейшов на бік басмачів у Середній Азії і був убитий у бою 4 серпня 1922 року неподалік від Бухари Яковом Мелкумовим (Мелкумян Акоп Аршакович). Назім повернувся до Туреччини, де невдовзі був страчений Кемалем Ататюрком за організацію замаху на нього.
Пам'ять
Вірменська поштова марка, присвячена Операції «Немезіс», 2015
5 квітня 2010 року на розі вулиць Чайковського та Інгорогви у Тбілісі, на фасаді будинку, що належав колишньому державному раднику Антону Соломоновичу Корханяну, було встановлено пам'ятну дошку Джемалю-паші. 17 квітня вірменська громада добилася зняття дошки. [7]
25 квітня2023 року в Єревані відкрили пам'ятник вірменам, які брали участь в операції «Немезіс».[8] Міністерства закордонних справ Туреччини та Азербайджану негайно засудили це.[9][10] 3 травня 2023 року міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу оголосив, що Туреччина закрила свій повітряний простір для вірменських авіаліній у відповідь на меморіал[11][12].
.svg){kind=small}
.svg)
.jpg)
.jpg)
.png)
.svg)
