Нектарський періодНектарський період — період геологічної історії Місяця, що настав після донектарського й передував імбрійському. Почався з появи басейну Моря Нектару (4,20–3,80 млрд років тому[1]) і закінчився одразу перед появою басейну Моря Дощів (3,87–3,75[1], за новішими даними — 3,938 ± 0,004[2] млрд років тому). Сам басейн Моря Дощів відносять до наступного — імбрійського — періоду[3][1]. До нектарського періоду належить пізнє важке бомбардування — гіпотетичне збільшення частоти ударів космічних тіл[4][1]. Виділення цього періоду запропонували 1975 року Д. Стюарт-Александер та Д. Вільгельмс[en][3]. Ідентифікація об'єктів нектарського вікуПриналежність деталей місячної поверхні до певного періоду найнадійніше встановлюється за їх перекриттям з маркерами початку та кінця цього періоду. Для нектарського періоду такими маркерами є викиди басейнів Моря Нектару та Моря Дощів. Якщо кратер утворився поверх викидів першого басейну і вкритий викидами другого, він є нектарським. Але далеко не в усіх кратерів спостерігається перекриття хоча б з однією з цих систем викидів. Вік кратера можна приблизно оцінити за ступенем його збереженості: нектарські кратери здебільшого збереглися краще за донектарські, але гірше за імбрійські[3][4]. Важливий спосіб визначення віку деталей поверхні небесних тіл заснований на підрахунку кратерів, що накопичилися на цих деталях за час їх існування. Концентрація кратерів діаметром ≥20 км на ділянках нектарського віку лежить у межах 23–88 шт/млн км2[1][5]. Об'єкти, що утворилися протягом періодуУ нектарському періоді з'явилося багато кратерів, у тому числі 10–12 басейнів розміром >300 км[4][1]. Це басейни морів Вологості, Гумбольдта, Криз, Москви, Нектару, Ясності, кратери Байї, Герцшпрунг, Корольов, Менделєєв, а також, ймовірно, сильно зруйновані басейни Сікорський-Ріттенхаус та Мендель-Рідберг[4][6]. Частота ударів космічних тіл протягом цього періоду продовжувала падати. Кратери діаметром >30 км тоді з'являлися на Місяці з частотою біля 19 000 штук на мільярд років, тоді як у наступній епосі — 3900[7]. Всього в цьому періоді утворилося близько 1330 таких кратерів[4]. Наскільки інтенсивним був тоді вулканізм, невідомо; можливо, до цих часів відносяться деякі морські ділянки, сховані зараз під викидами кратерів[1][4]. Деталі рельєфу нектарського віку розташовані здебільшого на сході видимого та в деяких регіонах зворотного боку Місяця[8][5]. Породи, що з'явилися протягом нектарського періоду, називаються нектарською системою (англ. Nectarian System)[4]. Найдавніші з них, за визначенням, — викиди басейну Моря Нектару, які називаються формацією Жансена за назвою кратера, в околицях якого їх добре видно[3]. Більшість порід, відкладених у нектарському періоді, були утворені ендогенними процесами та перероблені ударами космічних тіл ще в донектарському[4][1]. На Землю були доставлені зразки порід із трьох нектарських басейнів: басейну Моря Нектару («Аполлон-16», дискусійно), Моря Ясності («Аполлон-17») та Моря Криз («Луна-20»)[4][1]. Примітки
Посилання
|