Назаров Едуард Васильович
Едуа́рд Васи́льович Наза́ров (23 листопада 1941, Москва — 11 вересня 2016, там же) — радянський і російський аніматор, режисер і художник. Народний артист Росії (2012)[1][2]. Заслужений діяч мистецтв СРСР, лауреат Державної премії СРСР.[3] ЖиттєписЗакінчив Строгановське художньо-промислове училище[4]. Працював в анімації з 1959 року спочатку прорисовником, потім асистентом художника-постановника у Михайла Цехановського, художником-постановником у Федора Хитрука, режисером, займався оформленням книг і журналів: «Квант», «Веселые картинки», «Мурзилка», «Химия и жизнь[ru]», «Знание — сила», «Миша» та інших. З 1979 по 2000 викладав на Вищих курсах сценаристів і режисерів. У 1993 році організував школу-студію режисерів-аніматорів «ШАР» спільно з Андрієм Хржановським, Федором Хитруком, Юрієм Норштейном. Співавтор і ведучий телепрограм «Анімація від А до Я» (1996—1998), «Світ анімації або анімації світу» (1999—2001), знімався в документальних серіалах «Союзмультфільм — казки і були» (серія «Веселі казки про сумне», 2003), «Фабрика чудес» (серія «Художник-постановник», 2006), «Невагома життя» (2006), документальний фільм «Російська магія» (2004). З 1991 року — президент (з Давидом Черкаським) Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів «КРОК». Разом з Юрієм Норштейном брав участь у проекті Юрія Красного зі створення анімаційного фільму на основі малюнків дітей-інвалідів. З 2004 року був головою худради студії «Пілот». Після смерті Олександра Татарського з серпня 2007 року обіймав посаду художнього директора студії «Пілот». Брав участь у створенні циклу «Гора самоцвітів» як художній керівник, сценарист й актор; крім того, сам поставив кілька фільмів, вперше з 1987 року. В 2012 року на XVII церемонії Відкритого фестивалю у Суздалі його мультфільм «Жив-був пес» (1982) очолив сотню найкращих вітчизняних мультфільмів на думку ста професіоналів індустрії[5]. Режисер тривалий час мав проблеми з судинами, страждав на діабет і незадовго до смерті пережив ампутацію ноги[6]. Помер 11 вересня 2016 року у Москві на 75-му році життя. Церемонія прощання з мультиплікатором відбулася 14 вересня 2016 року у Будинку кіно. Похований на Ваганьковському кладовищі (ділянка № 43)[7]. Сім'яДружина — Тетяна Петрівна Литко (1944—2022) — асистент режисера на кіностудії «Союзмультфільм»[8]. Похована поруч із чоловіком. Призи на фестивалях
Фільмографія
Примітки
Література
Посилання |
Portal di Ensiklopedia Dunia