Село, центр сільської Ради, розташоване за 4 км від районного центру, 3 км від залізничної станції Лісна Тарновиця. Через село проходить автомагістраль Івано-Франківськ — Рахів. Сільраді підпорядковане село Мирне.
Згадується 1 травня 1447 року в книгах галицького суду[2].
Перша письмова згадка про село належить до 1479 року.
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується млин і 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі[3].
Селяни Назавизова бойкотували вибори до австрійського парламенту 1908 року і польського сейму в листопаді 1922 року
Сьогодення
У селі є загальноосвітня школа I—III ступенів, клуб, бібліотека; фельдшерсько-акушерський пункт на 1 кабінет, філія зв'язку, ощадна каса. Село газифіковане і має часткове вуличне освітлення. На території села зареєстрована греко-католицька церква «Усікновення Чесної Голови Пророка Івана Хрестителя», парох — отець Роман Іванків. У радянський період церква охоронялась як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 1187)[4]. Церква датована 1820 роком, тризрубна, дерев'яна з маківками на дахах унікальної форми.[5][6]
Рудак Данило Дмитрович «Чорний» (*1916 – †16.08.1948, біля с. Остриня Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта — незакінчена середня. Закінчив механічні курси, професійний водій. Активний член товариства «Просвіта» в селі. Пройшов строкову службу у Польській армії (1938—1939), де отримав звання підстаршини. Член ОУН із 1939 р. Учасник німецько-польської війни (09.1939), під час якої потрапив у полон. У 1939—1941 рр. перебував за кордоном. Вояк легіону ДУН (04.-10.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). За дорученням ОУН працює перекладачем української допомогової поліції в Станіславові (1943), де отримав офіцерське звання. Навесні 1944 р. разом з іншими поліцейськими переходить в УПА. В УНС з 1943 р. Командир рою розвідників, бунчужний сотні, а відтак — чотовий сотні УПА «Дружинники» куреня «Скажені» (весна-літо 1944). Командир сотні «Дружинники-2» («Звірі»; осінь 1944 — 04.1945), командир куреня «Смертоносці» ТВ-22 «Чорний ліс» (04.1945 — осінь 1947). Організаційний референт Тлумацького надрайонного проводу ОУН (осінь 1947 — 08.1948). Загинув, натрапивши на засідку чекістсько-військової групи. Хорунжий (10.10.1945), сотник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1946) та Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (22.01.1946) та за хоробрість у боях та вміле керівництво повстанськими відділами під час боїв[8].
Пилипюк Мирослав Миколайович — начальник ЗУГРЕ, заслужений геофізик України, почесний розвідник надр.
↑Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 169 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
↑Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943—1949. Довідник другий. — Нью-Йорк: Пролог, 1995. — С. 80; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945—1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. — Київ; Торонто, 2013. — С. 1125.