Мімас (супутник)

Мімас
Mimas

Мімас, сфотографований «Кассіні» у 2005 році.
Дані про відкриття
Дата відкриття	17 вересня 1789[1]
Відкривач(і)	Вільям Гершель
Планета	Сатурн
Номер	I
Орбітальні характеристики
Велика піввісь	185 520 км[2]
Перицентр	181 772 км
Апоцентр	189 268 км[3]
Орбітальний період	0,9424218 діб[4]
Ексцентриситет орбіти	0,0202 [4]
Нахил орбіти	1,51° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина	{{{видима зоряна величина}}}
Діаметр	414,8×394,4×381,4 км[5]
Середній радіус	198,30 ± 0,30 км[6]
Площа поверхні	~490 000 км²
Об'єм	~32 900 000 км³
Маса	3,7493 ± 0,0031× 10^19 кг[6][7]
Густина	1,1479 ± 0,0053 г/см³[6]
Прискорення вільного падіння	0,0636 м/с²
Друга космічна швидкість	0,159 км/с
Період обертання навколо своєї осі	0,9424218 діб[4]
Нахил осі обертання	0°
Альбедо	0,962 ± 0,004[8]
Температура поверхні	~64 К
Атмосфера	відсутня
Інші позначення
Сатурн I
Мімас у Вікісховищі

Мімас (лат. Mimas, грец. Μίμᾱς) — десятий за віддаленістю від планети і сьомий за розміром природний супутник Сатурна, його відкрив В. Гершель у 1789 році. Він має сферичну форму. Діаметр 400 км. Радіус орбіти 185,5 тис. км. На супутнику присутній великий кратер, який має назву Гершель, діаметром 130 км. Це, скоріш за все, слід падіння велетенського метеорита. Як і більшість супутників Сатурна складається з льоду, густина якого приблизно 1200—1400 кг/м³.

Назва «Мімас» запропонована Джоном Гершелем у 1847 році на честь Мімаса, сина Геї з грецької міфології.

Мімас і Гелена (Гелена знаходиться за 192 тис. км позаду Мімаса), вгорі видно кільця Сатурна.

Через припливні сили Сатурна, які діють на супутник, Мімас не зовсім сферичний, його розміри супутника 414,8×394,4×381,4 кілометрів. Така неправильність форми добре помітна на фотографіях КА «Кассіні».

Відмінною рисою Мімаса є величезний ударний кратер Гершель діаметром 130 км, названий на честь відкривача супутника. Діаметр кратера становить майже третину діаметра Мімаса. Висота стінок кратера становить майже 5 км, найбільша глибина 10 км. Центральне підвищення підіймається на 6 кілометрів над рівнем дна кратера. Удар, від якого утворився кратер, як видно, мало не розколов супутника. Тріщини, помітні на протилежному боці Мімаса, ймовірно, утворені ударними хвилями, які пройшли крізь нього. На поверхні Мімаса також багато менших кратерів.

Щілина Кассіні, проміжок між двома найширшими кільцями Сатурна, утворилася через взаємодію Мімаса.

Розвідка

Піонер 11 пролетів повз Сатурн у 1979 році, і його найближча відстань до Мімаса була 104263 км 1 вересня 1979. Вояджер-1 пролетів в 1980 році, і Вояджер-2 в 1981 році[9].

Орбітальний апарат Кассіні сфотографував Мімас, коли увійшов у орбіту Сатурна в 2004 році. Найближчий проліт стався 13 лютого 2010 року, коли Кассіні наблизився до Мімаса на відстань 9500 км.

Галерея

• 
  Мімас на фоні Сатурна, 13 лютого 2010 (колір доданий в ч/б оригінал).
• 
  Мімас, мозаїчне зображення
• 
  Мімас на фотографії, зробленій з «Кассіні». Добре помітна яйцеподібна форма супутника
• 
  Тонкі колірні відмінності на Мімас (штучно сформовані кольори)
• 
  Зображення високої роздільної здатності, що демонструє можливості альбедо на стінках кратера (Гершель знаходиться у правому нижньому куті)
• 
  Мімас - крихітна біла цятка в лівому нижньому куті.
• 
  Мімас за Кільця F

Посилання

1. Imago Mundi. La Découverte des satellites de Saturne (французькою) . Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 8 квітня 2007.
2. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 квітня 2007. Процитовано 8 квітня 2007.
3. Перицентр ${\displaystyle q}$ і апоцентр ${\displaystyle Q}$ обчислені за формулами ${\displaystyle q=a\cdot (1-e)}$, ${\displaystyle Q=a\cdot (1+e)}$, де ${\displaystyle a}$ — довжина великої півосі орбіти, ${\displaystyle e}$ — ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.
4. Архівована копія. Архів оригіналу за 9 березня 2005. Процитовано 8 квітня 2007.
5. Thomas, P. C. та ін. (2006). Shapes of the Saturnian Icy Satellites (PDF). 37th Lunar and Planetary Science Conference. Архів (PDF) оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 26 листопада 2006. {{cite web}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
6. Jacobson R. A.; Antreasian, P. G.; Bordi, J. J.; Criddle, K. E.; et al. (December 2006). The Gravity Field of the Saturnian System from Satellite Observations and Spacecraft Tracking Data. The Astronomical Journal. 132: 2520—2526.
7. Jacobson, R. A. та ін. (2005). The GM values of Mimas and Tethys and the libration of Methone. Astronomical Journal. 132: 711. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
8. Verbiscer, A.; French, R.; Showalter, M.; and Helfenstein, P.; Enceladus: Cosmic Graffiti Artist Caught in the Act [Архівовано 8 грудня 2008 у Wayback Machine.], Science, Vol. 315, No. 5813 (February 9, 2007), p. 815
9. Pioneer 11 Full Mission Timeline. Dmuller.net. Архів оригіналу за 3 березня 2012. Процитовано 26 лютого 2012.

Див. також

• Супутники Сатурна