Мікоян Володимир Анастасович
Володимир Анастасович Мікоян (12 червня 1924 ЖиттєписНародився 12 червня 1924 року[3] в родині радянського діяча Анастаса Івановича Мікояна та Ашхен Лазарівної Туманян. На момент народження у нього був на два роки старший брат Степан Мікоян. З 1925 року жив у Москві. Навчався в середній школі № 32 імені Лепешинського в Ленінському районі. В 1937 році вступив до кінно-спортивного клубу Осоавіахіма, брав участь наїзником у змаганнях з подолання перешкод[4]. На початок німецько-радянської війни встиг закінчити 9 класів[5]. 13 серпня 1941 року був призваний до лав РСЧА[3]. Того ж дня був зарахований курсантом до Качинської військової авіашколи[5]. Навчання проходив у місті Красний Кут Саратовської області, куди було перенесено школу у воєнний час. У цей час там навчався його старший брат Степан. Свої перші польоти здійснив на навчально-тренувальному літаку УТ-2 під керівництвом інструктора Федора Семеновича Каюка[4] [~ 1]. 15 лютого 1942 року закінчив прискорений курс навчання на винищувачі І-16, після чого перебував у підпорядкування заступника народного комісара оборони СРСР з авіації генерал-полковника Павла Жигарєва. Військове звання лейтенанта отримав 19 лютого 1942 року[5]. 28 лютого 1942 року був зарахований льотчиком до полку особливого призначення, трохи пізніше був переведений до складу інспекції Управління ВПС РСЧА[5]. Спочатку служив під Москвою під патронажем Василя Сталіна, освоював нові види авіатехніки: Як-1 та «Харрікейн»[4][7]. 27 травня наказом № Н-04221 Народного комісаріату оборони СРСР йому було присвоєно звання старшого лейтенанта[5]. Влітку 1942 року офіцер склав рапорт на ім'я начальника інспекції про переведення в 434-й винищувальний авіаційний полк резерву Головного Командування для участі в бойових діях[4]. 17 серпня 1942 став ад'ютантом ескадрильї[5]. У серпні полк проводив на аеродромі «Люберці» Московської області чергове поповнення особовим складом, а також тренувався на нових видах винищувачів. На початку вересня 1942 року на транспортних літаках пілоти полку були перекинуті на аеродром Багай-Барановка в Саратовській області для отримання нових літаків — Як-7Б[4], після чого полк вирушив на Донський фронт. Там Мікоян продовжив свої заняття, літаючи неподалік аеродрому і здійснюючи таким чином його повітряне прикриття. 18 вересня 1942 року Володимир Мікоян у своїй першій серйозній повітряній сутичці в період Сталінградської битви загинув у районі станції Котлубань[8][9]. За зразкове виконання бойових завдань командування 17 жовтня 1942 року посмертно нагороджений орденом Червоного Прапора[3][7]. Обставини загибеліСтарший брат Володимира Анастасовича, Степан, який служив із ним разом, у своєму інтерв'ю Артему Драбкіну розповів про обставини його загибелі. За його свідченням, на той момент вони обидва були набагато молодші за інших льотчиків полку і бойового досвіду в них було набагато менше. Недолік досвіду посилювався хронічними проблемами техніки, що мала технічні вади. Незадовго до цього вони отримали Як-7б, облітали їх, відстріляли в повітрі зброю і перелетіли 9 вересня 1942 року на аеродром «Радгосп Сталінградський», що розташовувався за 70 кілометрів на північ від Сталінграда. Спочатку брати проводили тренувальні польоти в районі аеродрому, а 17 вересня стало відомо, що наступного дня мав початися наступ радянських військ у районі станції Котлубань. Завданням льотчиків була організація повітряного прикриття військ. У першому бойовому вильоті 18 вересня Володимир не зміг взяти участь через технічну несправність його літака, а Степан, який був у цьому вильоті відомим командира полку майора Івана Клещова, під час повітряного бою зіткнувся з відмовою обох кулеметів свого винищувача. За першим вильотом відразу ж пішов другий. Літаки змогли лише дозаправитися. Обидва вильоти пройшли без втрат, але Степан, який вперше побував у серйозному зіткненні, був досить сильно схвильований. Клещов, оцінивши обстановку, вирішив не брати в третій виліт старшого Мікояна, взяти замість нього Володимира, який досі залишався на землі, але рвався в бій, і передати машину Степана. У цьому вильоті літак Володимира Мікояна атакував ворожий бомбардувальник, проте на виході з атаки вгору був збитий винищувачем Messerschmitt Bf.109. У іншого радянського пілота, який намагався перешкодити цьому, відмовила зброя. Після обстрілу «Мессершмітта» літак Мікояна перекинувся і увійшов до пікірування. Якоїсь миті Як-7Б почав з нього виходити: мабуть, старшого лейтенанта не було вбито, тому він зробив спробу врятуватися, але потім літак знову зірвався у прямовисний пік і врізався в землю[9]. Пам'ятьПісля закінчення Сталінградської битви місце загибелі Володимира Мікояна знайти не вдалося[4]. На сімейній ділянці Новодівичого цвинтаря на згадку про нього родичами було встановлено кенотаф[10]. Його ім'я увічнено у Залі Військової слави на Мамаєвому кургані, а фотографія експонується в музеї-панорамі «Сталінградська битва»[4]. Коментарі
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
