Мій дідусь був черешнею
 Вікіцитати містять висловлювання від або про: Мій дідусь був черешнею «Мій дідусь був черешнею» (італ. Mio nonno era un ciliegio) — одна з найвідоміших повістей італійської дитячої письменниці Анджели Нанетті, опублікована у 1998 році. Перекладена понад 20-ма мовами і відзначена літературними преміями Італії, Німеччини, Франції та Словаччини. Книжка увійшла до міжнародного каталогу дитячих книжок «Білі круки» (The White Ravens)[1]. СюжетЦя книга — родинна історія хлопчика Тоніно, розказана від його імені. У Тоніно велика сім'я: дідусь Оттавіано і бабуся Теодолінда живуть у селі, дідусь Луїджі і бабуся Антоньєтта — у місті. «Міські» дідусь із бабцею разом зі своїм псом Флопі жили у тій же багатоповерхівці, що й родина Тоніно, тож хлопчик бачив їх щонайменше чотири рази на день. «Сільські» бабуся і дідусь зовсім не такі, як «міські»: «по-перше, замість собаки вони мали гусей і курей; по-друге, не ходили чотири рази на день з ними гуляти; і, по-третє, жили не вгорі над нами, а за сорок кілометрів, тому бачив я їх, у кращому разі, двічі на місяць»[2]. Коли хлопчику виповнилося п'ять років, бабуся Теодолінда захворіла. «Найбільшою бабциною пристрастю був курник. Бабця дбала про курей так, ніби то були її діти, знала кожну з них, називала на ім’я, хвалила і картала, а вони всюди ходили за нею і завжди її слухали»[3]. А ще гуски, улюбленицею серед яких була гуска Альфонсина. І саме сільські дідусь і бабуся – Оттавіано і Теодолінда – відкривають перед Тоніно скарби емоцій, вчать розуміти себе й близьких, сприймати і переосмислювати навіть найскладніші речі та явища. Навіть смерть, яка є невід’ємною частиною життя[4]. Саме тому, коли бабуся померла, хлопчику здалося, що вона перетворилася на гуску Альфонсину. Так Тоніно вперше дізнається, як це померти і що таке смерть. Чимало часу після того він проводить з дідусем Оттавіано. Не останню роль в житті хлопчика й дідуся відіграє Фелічія — черешня, як посадив дідусь, коли народилася мама Тоніно, Фелічіта. Дідусь навчив хлопчика слухати дерева: «Якось він мені приснився: ми з ним гойдалися на гілках і перекидалися через голову, а черешня ціла аж трусилася – ніби від сміху. То був тільки сон, це правда; але якщо дерева дихають, то хто сказав, що вони не можуть сміятися?»[5] Тоніно ще доведеться чимало відкрити для себе й пережити. Але він назавжди запам'ятає головні дідусеві уроки. Колись, коли його сестра Корінна підросте, він навчить її всього того, чого його навчив дідусь. Головні героїТоніно — головний герой, хлопчик років п'яти. Фелічіта — мама Тоніно, донька Теодолінди та Оттавіано. Тато Тоніно. Бабуся Теодолінда — дружина Оттавіано, мама Фелічіти й бабуся Тоніно; жила в селі. Дідусь Оттавіано — чоловік Теодолінди, батько Фелічіти й дідусь Тоніно; жив у селі. Дідусь Луїджі та бабуся Антоньєтта — «міські» дідусь і бабуся Тоніно, батьки його тата. Флопі — собака дідуся Луїджі та бабусі Антоньєтти. Альфонсина — гуска, улюблениця бабці Теодолінди. Фелічія — черешня, яку посадив дідусь Оттавіано, коли народилася мама Тоніно. Український перекладНанетті, А. Мій дідусь був черешнею [Текст] / Анджела Нанетті ; пер. з італ. А. Маслюха ; іл. А. Стефурак. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. — 136 с., іл. Рецензії
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
