Мочанов Олексій Юрійович

Олексій Юрійович Мочанов
Олексій Мочанов на «Ралі Галіція-2005» (Львів)
Народився18 січня 1969(1969-01-18) (55 років)
Київ, УРСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Діяльністьавтогонщик, журналіст, телеведучий, співак, волонтер
Alma materЯкутський державний університет
Знання мовросійська, англійська і українська
УчасникВійна на сході України і Російсько-українська війна (з 2014)
БатькоМочанов Юрій Олексійович
Брати, сестриНаталія Даніловаd
Нагороди
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя»
Відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя»
Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя»
Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя»
Сайтmochanov.com

Олексі́й Ю́рійович Моча́нов (нар. 18 січня 1969, Київ, Українська РСР) — український автогонщик, автомобільний та автоспортивний журналіст, телеведучий, тест-пілот, музичний виконавець-бард. Чемпіон України з автослалому (1999), призер чемпіонатів України з ралі, чемпіон німецької серії багатогодинних кільцевих перегонів на витривалість — серії VLN (2008). Автомобільний експерт Першого національного телеканалу. Активний пропагандист автомобільного спорту. Майстер спорту України міжнародного класу з автомобільного спорту (2008). Волонтер, здійснює забезпечення українських військ у ході війни на сході України. Один з засновників волонтерської групи «Добровоз»[1].

Життєпис

Народився 18 січня 1969 року в Києві. Син археолога Ю. Мочанова.

Закінчив історичний факультет Якутського університету. Військову службу проходив у розвідці прикордонних військ. Пізніше продовжував службу в ЗМОП (загони міліції особливого призначення) та в ДАІ м. Києва.

У 19941995 роках працював каскадером на ГРТ (Москва). З 1995 року розпочав журналістську діяльність, співпрацював з журналами «Motor News», «Сигнал», «Drive», «Автомобили», «КоммерсантЪ», «Авторевю», «Автоспорт». Вів низку програм на українських телевізійних каналах: на «Інтері», «СТБ», «1+1», «Тоніс», «Першому автомобільному» та ін.

З 1996 року активно займається автоспортом. Є ініціатором створення у 2006 році української національної команди з кільцевих перегонів «Racing Team Ukraine», яка стала віцечемпіоном в абсолютному заліку німецької серії VLN.

У липні 2015 потрапив до лікарні — спочатку лікарі діагностували гіпертонічний криз, однак уже через деякий час у нього було виявлено інфаркт.[2]

9 вересня 2015, під час визволення з полону кіборга Андрія Гречанова («Рахман»), разом з помічником[3] був побитий групою невідомих на трасі Дружківка — Костянтинівка. Мотиви нападу невідомі. Свій стан після цієї події постраждалий оцінив як «нормальний».[4][5]

Політична діяльність

Балотувався на пост мера Києва на дострокових виборах 25 травня 2014 року.

Під час війни на сході України у серпні 2015 року разом з Володимиром Рубаном був перемовником щодо повернення українських полонених[6][7].

Спортивна кар'єра

Музична діяльність

Історія музичної діяльності бере свій початок з осені 2006 — поворотним моментом стала ДТП, внаслідок якої Мочанов зазнав серйозних фізичних травм. Об'єднавшись із гітаристом Олексієм Морозовим, він створив групу під назвою IndiAnApolice, яка виконувала кавер-версії пісень радянських, російських та західних музичних колективів. У 2012 група дістала нову назву — CountryAnApolice. Олексій Мочанов — професійний музикант, він є автором текстів пісень, які, згідно з назвою, виконуються в жанрі кантрі-рок; що стосовно музики, то єдиного, конкретного її автора в CountryAnApolice немає, автором виступає кожен з учасників колективу.[8]

Нагороди

Оцінки

  • За оцінками експертів, опитаних Асоціацією благодійників України, належить до числа українських публічних осіб, які у 2014[12] та 2015[13] роках найбільш активно особисто брали участь у благодійній та волонтерській роботі.

Див. також

Примітки

  1. Добровоз. Общее дело
  2. Волонтер Алексей Мочанов перенес инфаркт. 15.07.2015. Архів оригіналу за 18.07.2015.
  3. Мочанов: Бойові дії на Донбасі можуть закінчитися цього року. Потім буде 2,5 року із залученням «блакитних касок». авт. програма Олесі Бацман «Бацман LIVE» на каналі NewsOne, ГОРДОН, 29 липня 2017 12:00. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
  4. Волонтер Алексей Мочанов избит неизвестными на Донбассе. 09.09.2015. Архів оригіналу за 11 вересня 2015. Процитовано 9 вересня 2015.
  5. Волонтер Мочанов о нападении: К сожалению, это правда. Состояние нормальное. 09.09.2015. Архів оригіналу за 9 вересня 2015. Процитовано 9 вересня 2015.
  6. пока — телефонный комментарий сайту Гордон, который я давал вчера на обратной дороге с Кальмиуса на Днепр. facebook, 21 серпня 2015. Архів оригіналу за 21 серпня 2015. Процитовано 21 серпня 2015.
  7. Мочанов: Мы думаем, по Донецку ходят заросшие люди с пулеметами, сплошь чечены и зомби с криками «Путин, помоги!». Нет этого. gordonua.com, 21 серпня 2015 09:00. Архів оригіналу за 24 серпня 2015. Процитовано 21 серпня 2015.
  8. Алексей Мочанов & CountryAnApolice. сайт Rock You (рос.). Архів оригіналу за 13.08.2013.
  9. Указ Президента України від 4 грудня 2014 року № 914/2014 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Міжнародного дня волонтера»
  10. Указ Президента України від 23 серпня 2022 року № 593/2022 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Незалежності України»
  11. Полторак нагородив іменною зброєю 10 волонтерів з нагоди річниці ЗСУ. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 8 грудня 2014.
  12. Зелена книга української благодійності – 2014 / Асоціація благодійників України за підтримки ІАЦ «Громадський простір». Упорядник — К. Соболева-Зоркіна. — Київ, 2015. — С. 14. Архів оригіналу.
  13. Зелена книга української благодійності – 2015 / Асоціація благодійників України за підтримки ІАЦ «Громадський простір». Упорядник — К. Соболева-Зоркіна. — Київ, 2016. — С. 30. Архів оригіналу.

Джерела