Моріон (шолом)

Гребенястий моріон з Північної Італії (1575—1600, Клівлендський музей мистецтв)

Загострений моріон з Північної Італії (1580, Клівлендський музей мистецтв)

Моріо́н (ісп. morrión) — європейський відкритий опуклий шолом XVI—XVII століть. Один із символів європейського модерну, Доби великих географічних відкриттів й колоніалізму. Виник внаслідок еволюції кабасета. Мав високий наголовник і місяцеподібні поля — опущені з боків, але підняті спереду і ззаду у вигляді вістря[1]. Поділявся на два типи залежно від форми наголовника — загострений (мигдалевидний, з рогоподібним виступом на вершині) і гребенястий (з високим гребенем)[2]. Використовувався у ранньомодерних арміях Європи, переважно у піхоті (пікінери і аркебузири). Носився також королями і вищими офіцерами як легкий відкритий шолом. Дешеві зразки виготовлялися з двох половин, які зварювалися; дорогі — з цільного шматка заліза. Декорувався залежно від статусу носія: солдатські моріони фарбувалися чорним і прикрашалися простим карбуванням; офіцерські декорувалися складним фігурним карбуванням, золотою або бронзовою насічкою з травленням, гравіюванням[1], плюмажем. У середині XVII ст. вийшов з ужитку. Поступово замінений капелюхом або каскою[1]. Зберігся як парадний убір гвардійців та офіцерів. У європейських колоніях в Африці, Америці, Азії використовувався до XVIII ст. в тому числі аборигенним населенням. В Іспанії XIX ст. «моріонами», за звичкою, називали ківери. Досі використовується як частина парадного обладунку Швейцарської гвардії.

Назва

Моріон і щит саксонського курфюста Крістіана І з інвентаря 1606[3].

Перші писемні згадки про шолом типу моріон датуються 1540-ми роками: у французьких тогочасних інвентарях його називають «муріон» (фр. mourrion, 1540)[4]; в італійських — «моріоне» (італ. morione, 1543)[5], а в англійських — «мурріон» (англ. murrion) або «моріон» (morion, 1547)[6][7]. У кастильських (іспанських) документах моріони не згадуються до появи інвентаря Карла V 1558 року[8]. Цим словом у ньому називані шоломи-штурмаки, а шоломи типу моріон записані як «селати» (ісп. celata)[7]. У зв'язку з цим американський дослідник Джонатан Таварес припускає, що іспанці запозичили у сусідів термін «моріон»[7] й пов'язали його із шоломами типу моріон досить пізно[7].

Тим не менш, у ранньомодерній Європі моріони асоціювалися саме з Іспанією. Зокрема, у саксонському інвентарі 1606 року цей шолом називають «іспанським стрілецьким шоломом» (нім. Spanische Schützen Haube), попри те, що він був в моді у німецькомовних країнах вже понад 60 років[3]. В англійських джерелах кінця XVI століття загострені моріони так само називаються «іспанськими»[9][7].

Етимологія слова «моріон» точно невідома. Іспанські словники виводять morrión від morra, «маківка голови»[10], тобто «[шолом], що захищає голову». Проте зважаючи на неіспанське походження слова, найімовірніше воно означало прикметник «мурський» (англ. murrion, moreyn, morian, фр. mourrion), тобто «маврський», й помилково пов'язувалося іспанськими маврами, які нібито носили шоломи такої форми[7][11]. Ця асоціація з маврами виникла через те, що «моріонами» також називали загострені іспанські кабасети, популярні кастильські шоломи часів Реконкісти, які з кінця XV поширилися в Європі[7].

Типи

• Загострений (Pointed Morion)

  Італія, Брешія, близько 1575 року (Музей мистецтва Метрополітен)

• 
• 
• 
• 
• 

• Гребенястий (Combed Morion)

  Італія, Піза, близько 1575 року (Музей мистецтва Метрополітен)

• 
• 
• 
• 
• 

Історія

Кінні аркебузири (Валльгаузен, «Мистецтво війни на коні», 1616)

Моріон виник в Західній Європі внаслідок еволюції кабасета, наступника капеліни[12]. Кабасет був іберійським відкритим шоломом, що використовувався іспанцями і португальцями як складова легкого озброєння під час Реконкісти та воєн із маврами[13][14]. Наприкінці XV — початку XVI століття цей шолом став популярними у більшості європейських країн. За межами Іспанії він хибно асоціювався з іспанськими маврами й називався «мурським» — муріон або моріон[7].

Перші гребенясті моріони з'явилися в Європі близько 1530—1540 років[15]. Найстаріші зразки, що дійшли до нас, походять не з Іспанії, а Північної Італії та Південного Тіроля: вони мали невеликий гребінь і слабо вигнуті поля[16][15]. В образотворчому мистецтві гребенясті моріони фіксуються з кінця 1550-х років[15]. В англійській документації XVI століття вони іменувалися «клейнодовими кабасетами» (англ. cabbasett creasted)[7][17].

Одночасно з гребенястими моріонами використовувалися більш старі загострені типи, які тривалий час називали кабасетами[7].

Особливого поширення в Європі моріони набули після реформ Едуарда VI, який запровадив цей тим шоломів для своїх пікінерів.

У другій половині XVI століття португальці завезли моріони до Японії, де вони стали популярним серед самурайської магнатерії. Японці називали їх «шоломами південних варварів» (яп. 南蛮兜, намбан-кабуто) і використовували у парі з європейськими кірасами, переробленими на японський лад[18][12].

2018 року Швейцарська гвардія замінила залізні моріони на пластикові.

Виробництво

Полірувальники озброєння. На підлозі і полицях лежать моріони (Джованні Страдано, Nova Reperta, Антверпен, 1599—1603)

Виробництво моріонів було звичайною справою для ковалів-зброярів XVI століття, складовою загального процесу виготовлення військової амуніції[19]. Одними із найбільших центрів виробництва були Мілан, Піза, Кельн[15].

Як свідчить контракт від 27 лютого 1551 року між міланськими купцями зброї і зброярами про виготовлення і закупівлю 200 моріонів за 10 місяців[20], середній темп виробництва становив 20 моріонів у місяць; 1 моріон коштував 9 лір і 10 солідів[15]. Для порівняння, середній річний дохід вмілого міланського ремісника середини XVI століття становив 250—280 лір[15][21].

У XVI столітті на виробництво одного моріона йшло близько 3 кг заліза[15]. Втім середня вага шолома становила до 1,3 — 1,8 кг[15]. Велика частина металу втрачалася в ході підрізання, вирівнювання, витягування наголовка та полірування[15].

Існували також особливі надважкі моріони, які використовувалися при облогах, у шанцях. Один з таких шоломів 1623 року виробництва вагою 15,3 кг зберігається у Королівській скарбниці Швеції[22].

Замовлення на масове виробництво моріонів розподілялося між майстернями, при цьому зразком для оцінювання інших шоломів визначалися вироби головного зброяра, що підписував контракт[19].

До другої половини XVI століття моріони виготовлялися з двох залізних половинок наголовка, які скріплювалися нютами або стисканням кінців обох частин[15]. Такий спосіб економив час та виробничі ресурси[15]. Згодом моріони стали виробляти з цілого шматка заліза. Такі шоломи були міцнішими, але коштували дорожче[15].

Ціна моріона могла зростати залежно від якості полірування та декорування[23]. У XVI ст. з'являються полірувальні мануфактури і професійні полірувальники, які доводили поверхню шоломів та обладунків до дзеркального блиску[23][24].

Внутрішню частину наголовника моріона укріплювали товстою полотняною підкладкою, яку набивали шерстю, кінським волосом або клоччям[25]. Разом із залізним гребенем і полями, вона мала частково поглинати енергію удару й захищати голову носія[15].

Використання

Кінні аркебузири (Валльгаузен, «Мистецтво війни на коні», 1616)

Моріон був легким і практичним, завдяки чому став першим міжнародним і надстановим шоломом[26]. Його носили і європейські королі, і вояки, і купці, і колоністи-простолюдини. Ареал використання охоплював практично всі континенти[26].

Легкий і відкритий моріон був прийнятий на озброєння різними родами військ ранньомодерної доби[27]. Це відбулося на тлі зростання ролі вогнепальної зброї у бою, що супроводжувалося поступовим витіснення закритих, важких обладунків, зокрема шоломів-селадів, які обмежували огляд вояка і слабо захищали лице від куль[27].

Моріони були запроваджені у легкій кавалерії, озброєній аркебузами. У книзі Йоганна Якобі Валльгаузенського «Мистецтво війни на коні» 1616 року зображені кінні аркебузири, голови яких захищені кабасетами-моріонами, а тіла — кірасами[28]. Оснащений таким чином кіннотник був мобільним, мав широкий огляд і міг цілитися та стріляти від щоки, чого не дозволяли закриті шоломи[29].

У піхоті відкриті шоломи завжди користувалися популярністю, тому з появою зручного й ефективного моріона на нього перейшли аркебузири, алебардники, мечники і пікінери[25]. Обтічна форма наголовника і гребінь цього шолома добре захищали голову солдата від куль, або ударів холодної зброї кавалериста[25][30]. У бою вигнуті широкі поля моріона також оберігали шию та плечі вояка[31].

Незважаючи на високі бойові якості, моріон мав суттєвий недолік — незахищеність обличчя[32]. У піхоті проблему намагалися вирішити, використовуючи круглий щит, що закривав тіло й лице солдата чи офіцера[32]. Через це моріони, як правило, виготовляли в парі зі щитами[32].

• 
  Пікінер
• 
  Пікінер
• 
  Пікінер
• 
  Пікінер
• 
  Мечник
• 
  Мечник

Моріони також використовували гвардійці монархів чи магнатів XVI—XVII століть[32]. Їхні шоломи прикрашалися багатими візерунками, кольорами й гравіюваннями, що мусило свідчити про заможність і авторитет господаря[32]. Більшість моріонів, що збереглися й виставляються у музеях, належать саме до декорованих гвардійських шоломів. Одними із найвідоміших й найкрасивіших зразків — шоломи лейб-гвардії саксонських курфюстів. Зазвичай вони мають чорний колір, оздоблені золотими смугами і рунделями, всередині яких зображені герої-символи самопожертви й відваги — Марк Курцій та Муцій Сцевола[32][33][34].

• 
• 

• 
• 
• 
• 
• 

• 
• 
• 
• 
• 

• 
• 
• 
• 
• 

• 
• 
• 
• 
• 

• 
• 
• 
• 
• 

У культурі

Сізар Ромеро в ролі Кортеса (1947)

• У американській масовій культурі гребенястий моріон став ототожнюватися з іспанськими першовідкривачами і конкістадорами Ернана Кортеса після голівудського фільму «Капітан із Кастилії» (1947)[26]. Проте ні першовідкривачі Колумба, ні завойовники Латинської Америки, таких шоломів не носили, оскільки цей тип моріонів поширився пізніше, у другій половині—кінці XVI століття[7][15]. Перші конкістадори захищали голову кабасетами і капелінами[7].

Галерея

• 
  Італія
• 
  Італія
• 
  Італія
• 
  Німеччина
• 
  Німеччина
• 
  Аркебузир в моріоні
• 
  Пікінери в моріонах.
• 
  7-а бригада (Іспанія)

Примітки

1. Моріон [Архівовано 2 червня 2019 у Wayback Machine.] // Шокарьов Ю. В. Зброя. Словник-довідник.
2. Tavares 2012:4-6.
3. Haenel 1923:62.
4. Chantareau, Jacques. Miroir des armes militaries et instruction desgens de pied [Архівовано 6 червня 2019 у Wayback Machine.], 1540. Цитата за Gay 1887. V. I, S. V. «Cabasset».
5. Mann 1945:49.
6. Starkey 1998:161.
7. Tavares 2012:5.
8. Cripps-Day 2004:37.
9. Blair 1958:138; Peterson 1956:113.
10. Morrión // Diccionario de la Lengua Española, 22nd ed., 2001.
11. Planché 1877:371.
12. Tavares 2012:3.
13. Tavares 2012:4-5.
14. Mann 1933.
15. Tavares 2012:6.
16. Scalini, Eaves 1996:353
17. Cripps-Day 1938.
18. Harada 2009:68–71.; Коваленко 2013:615.
19. Tavares 2012:6-7.
20. Pyhrr, Godoy, Leydi 1998:70. (Archivio di Stato, Milan, Notarile 9178).
21. Pyhrr, Godoy, Leydi 1998:63.
22. Tavares 2012:17.
23. Tavares 2012:7.
24. Pfaffenbichler 1992:34, 65.
25. Tavares 2012:9.
26. Tavares 2012:2.
27. Tavares 2012:7-8.
28. Wallhausen 1616.
29. Tavares 2012:8.
30. Hewitt 1860:599.
31. Tavares 2012:9-12.
32. Tavares 2012:12.
33. Tavares 2012:13.
34. Nickel, Pyhrr, Tarassuk 1982:63-66.

Джерела

• Blair, Claude. European Armour, circa 1066 to circa 1700 [Архівовано 19 серпня 2019 у Wayback Machine.]. London: B. T. Batsford LTD, 1958.
• Borggrefe, Heiner, et al. Hans Vredeman de Vries unddie Renaissance im Norden. Munich: Hirmer, 2002.
• Breen, Adam van. De Nassausche Wapen-Handelinge…[1] [Архівовано 27 грудня 2021 у Wayback Machine.] S-Grauenhage, 1618.
• Breiding, Dirk. Harnisch und Waffen des Hoch- undSpätmittelalters // Ritter, Burgen und Intrigen Aufruhr 1225! Das Mittelalter an Rhein ind Ruhr. Mainz: Verlag Philipp von Zabern, 2010.
• Cripps-Day, Francis Henry. Fragmenta Armamentaria, Volume II, Miscellanea, Part II A Sale Of Armour By Lottery in 1586. printed by Butler & Tanner Ltd. For the Editor Cripps-Day, unpublished, 1938.
• Cripps-Day, Francis Henry. Fragmenta Armamentaria, Volume II: Miscellanea Part V: An Inventory of The Armourof Charles V. reprint, Cambridge: Ken Trotman Ltd., 2004.
• Crusoe, John. Militarie Instructions for the Cavalrie. Cambridge: Universitie of Cambridge, 1632.
• Dean, Bashford. Helmets and body armor in modern warfare. New Haven: Yale University Press, 1920.
• Dufty, Arthur Richard and William Reid. European Armour in the Tower of London. London: Her Majesty's Stationary Office, 1968.
• Gay, Victor. Glossaire archéologique du moyen age et la renaissance. Paris: Librairie De La Société Bibliographique, 1887.
• Haenel, Erich. Kostbare aus der Dresdner Rüstkammer. Leipzig: Verlag Karl W. Hiersemann, 1923.
• Harada, K. Art of the Samurai: Japanese Arms and Armor, 1156—1868. New York: Metropolatian Museum of Art, 2009. p. 68–71.
• Hewitt, John. Ancient armour and weapons in Europe. London: JohnHenry and James Parker, 1855—1860.
• Laking, Guy Frances. A record of European armour and arms. Vol. IV, London: Bell and Sons. Ltd, 1921.
• Mann, James G. Notes on the armour worn in Spain from the tenth to the fifteenth century. Oxford: Society of Antiquaries of London, 1933.
• Mann, James G. The lost armoury of the Gonzagas. Part II. The Libro Aquila [Архівовано 8 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Archaeological Journal. Vol. 100. London, 1943. p. 16-127.
• Nickel, Helmut; Pyhrr, Stuart W; Tarassuk, Leonid. The art of chivalry: European arms and armor from the Metropolitan Museum of Art. New York: American Federation of Arts, 1982.
• Oakeshott, Ewart. European Weapons and Armour: From the Renaissance to the Industrial Revolution. Verlag Boydell Press, 2012.
• Peterson, Harolod L. Arms and armor in colonial America 1526—1783. New York: Bramhall House, 1956.
• Pfaffenbichler, Matthias. Medieval craftsmen armourers. London: British Museum Press, 1992.
• Philip, T. and D. Blackburn, et al. Head Protection inEngland Before the First World War. // Neurosurgery, Volume 47 Number 6, December 2000.
• Planché, James. Cyclopaedia of Costume orDictionary of Dress. New York: J.W. Bouton, 1877.
• Pyhrr, Stuart W. European Helmets, 1450—1650: Treasures from the Reserve Collection. New York: Metropolatian Museum of Art, 2000.
• Pyhrr, Stuart, Godoy, Jose-A.; Leydi, Silvio. Heroic Armor of the Italian Renaissance: Filippo Negroli and His Contemporaries. New York: Harry N. Abrams for The Metropolitan Museum of Art, 1998.
• Repond, Jules. Le costume de la garde suisse pontificale et la Renaissance italienne. Rome: Imprimerie Polyglotte Vaticane, 1917.
• Reverseau, Jean-Pierre. Musée de l'armée, Paris: Les armes et la vie. Paris: Darguard Éditeur, 1982.
• Robinson, H. Russell. Oriental Armour. London: Jenkins, 1967.
• Scalini, Mario; Eaves, Ian. The armoury of the castle of Churburg, Udine: Magnus, 1996.
• Smythe, John. Instructions, obseruations, and orders mylitarie Requisite for all chieftaines, captaines, and higher and lower men of charge, and officers to vnderstand, knowe, and obserue. London: Richard Jones, 1594.
• Starkey, David. ed. The inventory of king Henry VIII: the transcript. London: The Society of Antiquaries, 1998.
• Tavares, Jonathan. The Morion: An Introduction to its Development, Form, & Function // The Bulletin of The American Society of Arms Collectors. №. 105, 2012 (6). p. 2-18.
• Terjanian, Pierre. The armourers of Cologne: organization and export markets of a foremost European armour-making center (1391—1660) // Journal of the Armour Research Society, Volume 1, 2005.
• Kienbush, C. O. von, ed. The Kretzschmar VonKienbush Collection of Armor and Arms. Princeton: Princeton University Library, 1963.
• Jacobi von Wallhausen, Johann. Kriegs-Kunst zu Pferd. 1616.
• Wirrich, Heinrich. Ordenliche Beschreybung des Christlichen Hochlöblichen und Fürstlichen beylags… Vienna, 1571.
• Войтович, Л.; Голубко, В. Історія війн і військового мистецтва: у 3 т. Харків: Фоліо, 2018. Т. 2. С. 513.
• Коваленко, О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа. К.: Дух і Літера, 2013.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Моріон (шолом)

• Моріон [Архівовано 2 червня 2019 у Wayback Machine.] // Шокарьов Ю. В. Зброя. Словник-довідник.
• Morrión // Diccionario de la Lengua Española, 22nd ed., 2001.