Михайло Казимир Огінський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Огінський.
Михайло Казимир Оґінський
Народивсяне раніше 1728 і не пізніше 1730
Варшава
Помер31 травня 1800(1800-05-31)[1][2][…]
Варшава, Королівство Пруссія[2]
ПохованняПовонзківський цвинтар[4]
Країна Велике князівство Литовське
Річ Посполита
Діяльністьдипломат, композитор, Encyclopédistes, політик
Знання мовпольська
Членствомасонство
Роки активності1764[5] — 1792[5]
Посадавоєвода Віленський[6], Великий гетьман Литовський[3], писар польний литовський[d][7], посол Сейму Речі Посполитої[d], Чашник великий Литовський[8], Q66200865?, староста Пінськийd[9], Q107617777?[10] і Чечерський старостаd[11]
Військове званнягенерал-майор[12]
РідОґінські[13]
БатькоЮзеф Тадеуш Оґінськийd[14][12]
МатиAnna Korybut-Wiśniowieckad[14][12]
У шлюбі зАлександра Огінськаd[15][4]
Нагороди
орден Андрія Первозванного Орден Святого Олександра Невського орден Чорного орла орден Червоного орла Орден Білого Орла Кавалер ордена Святого Станіслава (Річ Посполита)
Герб
Герб

Михайло Казимир Оґінський (пол. Michał Kazimierz Ogiński, біл. Міхал Агінскі, 1729 — 31 травня 1800) — державний і військовий діяч Речі Посполитої з княжого роду Огінських. Син великого мечника литовського і воєводи троцького Юзефа Тадеуша Огінського (1700–1736) та княжни Ганни Вишневецької (1700–1732; донька Міхала Сервація Вишневецького[16]). Великий чашник литовський (1744), польний писар литовський (1748), воєвода віленський (1764–1768), великий гетьман литовський (1768–1793), генерал-майор військ Великого князівства Литовського. Меценат, поет, письменник, композитор і драматург. Дядько композитора Міхала Клеофаса Огінського.

Життєпис

У 1764 році — один з претендентів на польський престол. Був скерований польським королем Станіславом Августом Понятовським як посланник до Людовіка XV з протестом проти наміру трьох сусідніх держав відняти у Польщі значні області.

В 1767 році ініціював будівництво Дніпровсько-Німанського каналу (було завершене 1783 р., зараз Огінський канал).

У 1768 році в своїй резиденції в місті Слонім на місці старого замку Сапег побудував чудовий палац[17], в архітектурний ансамбль якого увійшли манеж, театр, оранжерея, парк, друкарня, будинки для придворних і гостей, інші споруди. Палац мав 116 кімнат. На сцені Слонімського придворного театру працювали професійні італійські та польські оперні й драматичні актори, художники, балет і хор.

Брав участь в Барській конфедерації. 13 (24) вересня 1771 року його військо було розбите О. В. Суворовим в битві при Столовичах. Після поразки кілька років перебував у еміграції, листувався з княжною Таракановою. Після повернення жив у Слонімі, в своєму замку. У цей період місто характеризується інтенсивним розвитком, появою фабрик, культурних установ, друкарні. Фінансував будівництво Огінського каналу.

У 1781 році призначений намісником Литовської провінції, в 1782 знову виїхав за кордон, був у Брюсселі, Берліні, Амстердамі, Англії. Просив допомоги у прусського короля Фрідріха Вільгельма II в поверненні йому маєтків в Російської імперії. У 1793 у відмовився від гетьманської булави і виїхав до Відня.

Був власником Комарного, 11 квітня 1767 року король задовольнив привілеєм його прохання про запровадження в містечку ярмарків.[18]

У 1795 році присягнув на вірність Єкатєріні II, останні роки життя провів у Флоренції.

Література

Видання творів М. К. Огіньського

  • Избранные произведения для фортепиано: (14 полонезов, марш, вальс и мазурка на тему Россини) / М. К. Огиньский ; ред. и вступ. ст. И. Бэлзы. – М. : Музгиз, 1954. – 50 c.(рос.)
  • Полонез: обработка для фортепиано в 4 руки М. Нюрнберга / М. К. Огинский. – Ленинград : Музгиз, 1954. – 16 с.(рос.)
  • Полонез: переложение для баяна А. Иванова / М. К. Огиньский // Музык. жизнь. –1965. – № 18. – С .14. (рос.)
  • Полонез ля минор: обработка для большого симфонич. оркестра Дм. Рогаль-Левицкого. – М. : Музгиз, 1963. – 8 с.(рос.)
  • Пьесы для фортепиано: (14 полонезов, марш, 4 вальса, 3 мазурки, 2 кадрили и менует) / М. К. Огиньский ; ред. и вступ. ст. И. Бэлзы. – М. : Музыка, 1965. – 64 с.(рос.)
  • Три мазурки и Вальс для фортепиано / М. К. Огиньский ; подгот. к печати И. Бэлза. – М. : Музгиз, 1963. – 6 с.(рос.)

Про М. К. Огіньського

  • Бэлза И. Михал Клеофас Огиньский / Игорь Бэлза. – 2-е изд. – М. : Музыка, 1974. – 127 с. : ил.(рос.)
  • Бэлза И. Михал Клеофас Огиньский // Бэлза И. Забытые польские музыканты. – М., 1963. – С. 14–58.(рос.)
  • Залуский А. Время и музыка Михала Клеофаса Огинского / А. Залуский; пер. с англ. С. Плютова. – Минск : Четыре четверти, 1999. – 191 с. : 8 л. ил.(рос.)
  • Трепет Л. В. Там, где звучали полонезы / Л. В. Трепет. – Минск, 1986. – 31 с. : ил. (рос.)
  • М. К. Огиньский: о жизни и творчестве пол. композитора / подгот. : Г. Орда, В. Савицкий, Р. Фирмович // Совет. музыка. – 1968. – № 3. – С. 99–103.(рос.)
  • Михаил Огинский (1765–1833): о жизни и творчестве известного пол. композитора // Радуга. – 1965. – № 9. – С. 185.(рос.)
  • Пульсон К. Как бы всегда и навечно…: 225 лет со дня рождения композитора М. Огиньского // К. Пульсон // Семья и школа. – 1990. – № 9. – С. 41–42.(рос.)
  • Огиньский (Oginski) Михал Клеофас (25 ІХ 1765 –15 Х 1833) // Музыкальная энциклопедия / гл. ред. Ю. В. Келдыш – М., 1976. – С. 1082–1083.(рос.)
  • Огінський (Oginski) Міхал Клеофас (Михайло Андрійович) 25. ІХ 1765 –15. Х 1833 // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / редкол. : М. П. Бажан (голов. ред.) [та ін.]. – Київ, 1982. – Т. 7. – С. 480.
  • Полум'яний патріот Польщі: до 250-річчя від дня народження М. К. Огінського (1765–1833) // Дати і події, [Архівовано 10 вересня 2016 у Wayback Machine.] 2015, друге півріччя : календар знамен. дат № 1 (5) / Нац. парлам. б-ка України. – Київ, 2014. – С. 72–75.

Примітки

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118736094 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
  3. ↑ а б в Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 153.
  4. ↑ а б Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 315.
  5. ↑ а б RKDartists
  6. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 77.
  7. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 286.
  8. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 212.
  9. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 307. — ISBN 978-83-65880-89-5
  10. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 326. — ISBN 978-83-65880-89-5
  11. ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 313, 314.
  12. ↑ а б в Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 314.
  13. ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 314–315.
  14. ↑ а б Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 440. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  15. ↑ Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 70. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  16. ↑ Książęta Wiśniowieccy (01) [Архівовано 28 січня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  17. ↑ Михаил Огинский [Архівовано 2 травня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  18. ↑ Komarno // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 301. (пол.).— S. 304. (пол.)

Посилання