Милування квітами (яп.花見 «ханамі») — традиції любування квітами у різних народів.
В Японії
Ханасампо
У переклад з японської «ханасампо» означає «квітка прогулянка». В Японії існує багато місць, де вирощують лише один вид квітів. На період їхнього цвітіння туди з'їжджається багато туристів помилуватися.
Серед найпопулярніших фестивалів милування квітами є такі:
Гліцинія — це ліана. Її вирощують на спеціальних конструкціях так, щоб можна було під ними ходити під час цвітіння. Популярними місцями милування квітами є парк в Тотіґі (Тотіґі) та Фукуока в квітні-травні
Традиційно в Японії ритуал ханамі пов'язаний із вишнею (сакура) та зрідка сливою (яп.梅 «уме»). Вперше милування сливою згадується у Період Нара (710–794 рр). В Період Хейан (794–1185) стало популярне милування сакурою. Імператор Саґа (786 — 842 рр) схвалив практику вживати саке та бенкетувати під час ханамі. З того часу у середовищі аристократії та самураїв, а згодом і простих людей склалася традиція влаштовувати вечірки під квітучими деревами, що триває і до тепер.
Вечірка під сакурою в Кіото
Починається період споглядання квітів сакури з острова Окінава, де вона зацвітає у лютому і триває до початку травня у північних регіонах. В новинах передають як проходить «фронт цвітіння сакури» з півдня на північ. У сучасній Японії ханамі складається з посиденьок та вечірок між квітучих дерев вдень чи вночі. Нічне ханамі називається «йозакура» яп.夜桜. Під час нічного милування на дерева вішаються ліхтарі. Милування сливою популярне серед старших людей, оскільки на милування сакурою збирається більше молоді, що створює більше натовпу і шуму. На противагу поширеному уявленню про ханамі як про спокійну медитацію, милування сакурою в Японії перетворюється на шумні вечірки. Існує навіть японська приказка «вареники краще за квіти» (яп.花より団子 «хана йорі данго»), в якій японці жартівливо висміюють те, що люди за їжею на випивкою забувають за милування квітами.
У багатьох містах з цвітінням сакури починається навчальний рік у школі.[2]
Ханамі у японському мистецтві
Про милування сакурою складено багато віршів та написано багато картин.
У деяких селищах (наприклад Дослідницьке[3]) є весняна традиція ходити дивитися на квіт пролісків. Місця, де рясно квітнуть проліски, зазвичай називаються «сині гори».[4]
Підсніжниками та весняними первоцвітами можна помилуватися в просторах долини біля підніжжя залишків Броньківського замку (ХІІІ ст), що на Закарпатті. Пік цвітіння припадає на другу половину березня.[5]
Поля тюльпанів завдовжки в більш ніж у вісім кілометрів можна побачити в унікальному дендропарку “Добропарк” на Житомирській трасі, на відстані 18 км від столиці.[9]
У квітні долина диких тюльпанів (Рябчик шаховий) манить до себе сотні відвідувачів. Знаходиться вона на Львівщині, у заплавах річок Дністер та Рибниця у ландшафтному заказнику Стариці Дністра.[5]
Також ними можна помилуватися у Надітичі, що на Львівщині.
Біля Хуста знаходиться Долина нарцисів. У період масового цвітіння (друга — початок третьої декади травня) «Долина» вкривається майже суцільним білим килимом квітучих нарцисів, що помилуватися ними приїжджають звідусіль.[11]
На території Кінбурнської коси знаходиться «Орхідне поле», котре знаходиться під охороною національного та регіонального природних парків. Воно займає площу біля 60 га, є найбільшим у Європі полем наземних орхідей, яких зростає тут п’ять видів: Плодоріжка блощична, розмальована, Плодоріжка болотна, Плодоріжка салепова та запашна. Всі вони занесені до Червоної книги України. Їх середня рясність місцями сягає 30 – 40 особин на метр квадратний, а загальна кількість – кілька мільйонів. Помилуватись цвітінням цих рідкісних квітів можна з кінця квітня до середини червня.[12]