|
Милостиня Ми́лостиня (від «милість») — виявлення турботи до ближнього, знедоленого, жебрака, каліки, до людини іншої культури в скрутному становищі, у вигляді допомоги у різних формах, переважно у вигляді матеріальної допомоги (подаяння). Милостиня — характерна ознака значного матеріального розмежування в суспільстві, де більшість матеріальних ресурсів належить привілейованим класам чи небагатьом родинам. У випадках неспроможності або небажання держави розв'язувати проблему збільшення населення чи перерозподілу матеріальних ресурсів, зростає потреба в інших формах підтримки життя бідноти, також і потреба в милостині. Подібний стан сприяє знедоленню та бідності широких верств населення. На цю чисельну соціальну групу припадає менша частина харчових та матеріальних ресурсів. Значні соціальні зрушення у вигляді епідемій, негуманно проведених реформ чи війни посилюють гніт і сприяють появі маргіналів, емігрантів, жебраків, людей з девіантною поведінкою. Християнська основа милостиніЩе в Старому Заповіті, особливо в Законі Мойсея, благочестивим людям вказується на їх борг робити добро бідним.[1] Ісус Христос сказав:
Ці слова Ісуса Христа свідчать про те, що милостиню потрібно подавати поза всяким сумнівом. Апостол Павло з цього приводу зазначає:
«Сходи, що ведуть на небо» — так назвав милостиню Іван Золотоустий, який постійно стверджував її виняткове значення серед інших чеснот.[3]
Даючи милостиню жебракам, на думку Івана Золотоустого, людина проявляє любов до Ісуса Христа. Златоуст навіть порівнює милостиню з євхаристією.[3] Давати милостиню потрібно з привітним поглядом, без жалю на обличчі. Не варто чекати нагороди за подану милостиню. Милостиня потрібніша людині, яка дає, ніж тому, хто просить її.[4] Цієї ж думки дотримується і Іван Золотоустий.
Християнське вчення твердить, що таким чином людина очищає свою душу від гріхів:
Одним із сенсів милостині є позбавлення від влади грошей.[3] Біблія твердить, що подаючи милостиню, людина робить добрий вчинок, виявляючи турботу, співчуття та щедрість до оточуючих його людей. Цим самим людина повинна не тільки викоренити зі своєї душі жадібність і злість, але і служити Богу, живучи за його заповідями. А Господь
Історія розвитку милостині в православ'їВ часи Київської Русі жебраки не сприймалися як економічна і соціальна аномалія, навпаки, вони вважалися своєрідним знаряддям морального виховання, а допомога їм — необхідною умовою спасіння душі. В. В. Розанов писав:
Допомога бідним, милостиня, відома на Русі здавна. Володимир Великий, перший християнський князь, настільки приділяв увагу убогим і нещасним, що його турбота про бідних і м'якість, за словами літописця Нестора,
Князь Володимир запропонував «кожному убогому та бідному приходити на княжий двір, брати страву, і пиття, і гроші з казни».[8] Також, він повелів зробити вози, куди клали хліб, м'ясо, рибу, овочі, мед в бочках, квас і возили по місту, роздаючи хворим і убогим. Крім того, Володимир заснував училища для навчання дітей знатних людей, середнього стану і убогих. А новгородський князь Ярослав Володимирович (пом. 1201) відкрив сирітське училище, в якому пригрів і навчав на своєму утриманні 300 юнаків.[9] У першій половині XII століття чернігівський князь Микола Давидович побудував у Києві «лікарняний» монастир, що став першою в Росії богодільнею за церковною огорожею.[10] Князь Андрій Боголюбський, як і Володимир, наказував розвозити по вулицях їжу та годувати бідних, а князь Роман Мстиславич взагалі все своє майно роздав бідним і сам помер у злиднях. Удільний Володимирський князь Всеволод Юрійович, після страшної пожежі, що сталася в 1185 році і знищила всі дерев'яні споруди у Володимирі, виділив містянам кошти на будівництво нових будинків.[11] Крім княжої благодійності існували й інші форми: монастирська, парафіяльна, громадська, боярська і купецька. Милостиню намагалися давати особисто, з рук в руки. Навіть пізніше російські царі, крім безособової роздачі милостині на площах, практикували походи в остроги і богодільні особисто, хоча часто і інкогніто. Безпосередньо в Україні в часи Середньовіччя розвиваються братства. Братські притулки отримали назву шпиталів і призначалися для тих, хто не мав можливості жити самостійно своєю працею. Поширеним серед братств було роздавати милоститиню. За часів Петра І ситуація на Русі змінюється. З жебраками починають боротися. Справжнім репресіям піддавалися професійні жебраки. Згідно з указом від 1691 за «удаване жебрацтво» належало покарання аж до заслання в Сибір. Милостиню ж царським указом пропонувалося передавати в госпіталі, де містяться убогі і жебраки. За словами О. В. Ключевського:
У 1712 році був оприлюднений указ «Про заснування у всіх губерніях гошпіталей», в якому наказувалося
Для сиріт, вдів і бідних дівчат організовуються училища і притулки. У 1764 році в Росії було створено перше благодійне товариство — Виховне товариство благородних дівиць. А в 1775 році імператриця Катерина II заснувала Накази громадського піклування — прообрази «органів соціального захисту».[13] Рубіж XIX — ХХ ст. передбачав благодійність як основний фактор соціальної допомоги в державі, «… як рятівний інструмент послаблення соціальної напруги».[14] Після революційних подій 1917 р. благодійність визнавалася «…соціальним явищем класового, перш за все, буржуазного суспільства, і в системі радянського тоталітаризму благодійності не знайшлося місця ні в енциклопедіях, ні в суспільному житті».[14] У 90-х рр. ХХ ст., після здобуття радянськими республікам незалежності, розпочався новий етап в процесі розвитку благодійних актів, як «…позитивного фактора процесу модернізації суспільства».[14] Сучасна роль милостиніМилостиня — важлива складова щоденної життєвої практики багатьох релігійних спільнот світу. Милостиня — щоденна практика в бідних і перенаселених країнах Азії (Індія), Африки (Судан, Сомалі, Конго), Латинської Америки (Бразилія, Аргентина). Милостиня — практика відкупу багатіїв від витіснених на узбіччя суспільства та в жебрацтво меншин у розвинених країнах світу (США, Японія) або країн з перехідними формами економіки (Росія, Україна, Румунія).
Див. також Вікіцитати містять висловлювання на тему: Милостиня  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Милостиня Примітки
Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
