|
Микола Максиміліанович, герцог ЛейхтенберзькийСвітлійший князь Мико́ла Максиміліа́нович Рома́новський, 4-й герцог Лейхтенберзький, князь Ейхштедський, 4-й принц де Богарне (рос. Николай Максимилианович Романовский; нар. 27 липня (4 серпня) 1843 — пом. 6 січня 1891) — член Російського імператорського дому (з титулом «Імператорська високість»), генерал від кавалерії. Президент Російського мінералогічного (1865) і почесний президент Імператорського технічного товариств. Почесний член Петербурзької академії наук, Московського (з 1867 р.) і Київського університетів. ЖиттєписНародився 27 липня (4 серпня) 1843 року в садибі Сергієвка Петергофського повіту Санкт-Петербурзької губернії. Третя дитина і старший син в родині великої княгині Марії Миколаївни та герцога Максиміліана Лейхтенберзького. Онук російського імператора Миколи І і правнук імператриці Франції Жозефіни Богарне. Отримав домашнє виховання під керівництвом Ф. Д. Алопеуса і Ф. К. Дітеріхса. Числився у списках 8-го драгунського Астраханського полку, лейб-гвардії Преображенського полку, лейб-гвардії Кінно-гренадерського полку, лейб-гвардії 4-го стрілецького Імператорської Родини батальйону. Обіймав посади: член ради та Навчального комітету Корпусу гірничих інженерів, член вченої ради Міністерства державних маєтностей, командир гвардійської кавалерійської бригади, шеф 27-го Київського драгунського полку (з 1852 року). Від 1871 року постійно мешкав за кордоном. З початком російсько-турецької війни 1877–1878 років повернувся в Росію і був призначений командиром гусарської бригади в загоні генерал-ад'ютанта Й. В. Гурко, який здійснив перехід через Балкани. З червня-липня 1877 року — командував кавалерією передового Західного загону Дунайської армії. Відзначився при взятті Казанлика і в битві під Ескі-Загрою. Помер 6 січня 1891 року в Парижі (Франція). Похований у Голіцинській церкві в ім'я архангела Михайла Троїце-Сергієвої Приморської пустині (нині в межах Санкт-Петербурга). Наукова діяльністьЦікавився мінералогією, зібрав чудову колекцію мінералів. Був автором кількох статей у «Записках Мінералогічного товариства» (т. I–IV, VI, VII, XVII). Проводив ґрунтовні хіміко-кристалографічні дослідження лейхтенбергіта, кочубеїта, брукіта. Надрукував нарис «Про падаючі зірки» (1873), складений за лекціями Джованні Скіапареллі, і «Нарис мого дитинства і юнацтва» («Русская старина», 1890. № 5). З 1865 р. був президентом Мінералогічного товариства. За ініціативою Романовського і на отримані ним кошти, це товариство з метою складання детальної геологічної карти Росії здійснило низку геологічних експедицій, результати яких друкувалися в журналі «Матеріали для геології Росії» (з 1869). У 1866–1867 роках разом з М. І. Кокшаровим і М. М. Зініним здійснив подорож центральними губерніями Росії й на Урал. Звіт по експедиціям багато в чому сприяв низці перетворень (зменшення гірської податі і продаж деяких казенних заводів у приватні руки). Під головуванням Романовського була утворена Комісія для розгляду питання про знищення відкупу нафти на Кавказі. Вироблені нею правила про нафтове виробництво були затверджені в 1872 р. Військові звання
Нагороди
Сім'яЗ 1868 року перебував у морганатичному шлюбі з Надією Сергіївною Акінфовою, уродженою Анненковою. Подружжя вінчалося 9 січня 1878 року в Женеві. Лише 30 січня 1879 року шлюб був визнаний імператором Олександром ІІ. Надія Сергіївна отримала титул графині Богарне. Подружжя мало двох синів: Микола і Георгій графи Богарне, потім — найсвітліші герцоги Лейхтенберзькі. Література
Посилання
|
.svg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
