Мантикора

Мантикора
Гравюра мантикори від 1678 р.
Міфологіядавньоперська
Ім'я іншими мовамигрец. μαντιχώρας
лат. Manticora
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Мантико́ра[a] (лат. Manticora, Epibouleus Oxisor від дав.-гр. μαντιχώρας, μαρτιχόρας, μαρτιοχώρας (mantikhṓras, martikhóras, martiokhṓras) — «людожер», «тигр» від давньоперс. *𐎶𐎼𐎫𐎹-𐎧𐎺𐎠𐎼 (*martya-χvāra, «людожер», сучасна перс. مردخوار mard-khar)) — міфологічне чудовисько, істота перської міфології, подібна до єгипетського сфінкса, яка також поширилася в західноєвропейському середньовічному мистецтві. Має тіло червоного лева, людське обличчя та хвіст, що нагадує жало скорпіона або хвіст, вкритий отруйними шипами, схожими на голки дикобраза. Є деякі твердження, що шипи може запускати як стріли. Мантикора поїдає своїх жертв цілком, використовуючи три ряди зубів, і не залишає кісток, за деякими описами має руду гриву, а також блакитні очі. Голос чудовиська облудно мелодійний, «схожий на звуки флейти і труби, що звучать в унісон», як писав римський натураліст Пліній Старший. У середньовіччі вважали, що мантикора є хижаком і може полювати на людей, тому на мініатюрах часто можна побачити зображення мантикори з людською рукою або ногою в зубах.

Етимологія

Назва «мантикора» походить від лат. mantichora від дав.-гр. μαρτιχόρας, трансліт. martikhórās.[3] Це, в свою чергу, є транслітерацією давноперського складного слова, що складається з martīya 'людина' і xuar- основа, 'їсти' (суч. перс. مرد; mard + خوردن; khordan);[b][4][5][6] тобто, людожер.

Основним джерелом про мантикору був Ктесій, грецький лікар перського двору часів династії Ахеменідів, який спирався на свідченнях його персьомовних інформаторів, які подорожували до Індії. Сам Ктесій писав, що «мартихора» (μαρτιχόρα) — це її назва перською мовою, що перекладається на грецьку як андрофагон[7] або антропофаг (ἀνθρωποφάγον),[8] тобто, «людожер».[9][3][c] Але це ім'я було неправильно переписано як «мантикора» в помилковому примірнику Аристотеля, завдяки роботам якого поняття мантикори було увічнено по всій Європі.[11]

Павсаній також пізніше цитував Ктесія щодо «мартихорів» або андрофагів Індії.[12]

Класична література

Розповідь про мантикору була подана у втраченій книзі Ктесія «Індіка» (грец. Ἰνδικά Indika, «Індія»), і поширювалася серед грецьких письменників з природничої історії, але збереглася лише у фрагментах і епітомах, збережених пізнішими авторами.[13]

«Міріобіблон» Фотія (9 століття) служить базовим текстом, але («De Natura Animalium», 3 століття) Еліана зберігає ту саму інформацію та більше:

Мартихора нібито була блакитнооким диким звіром з людським обличчям в Індії. Вона була завбільшки з найбільшого лева, з кіноварно-червоним хутром. Має три ряди зубів, ноги й кігті, як у левів.[d][e] Також має хвіст, схожий на скорпіоновий, з (головним) кінцевим жалом довжиною понад 1 лікоть, плюс два ряди допоміжних жал, кожне з грецький фут у довжину. Укус ставав миттєво смертельним. Жалами можна було стріляти вбік, вперед або назад, відповідно орієнтуючи хвіст, на відстань до 1 плефр, і ці жала згодом відновлювалися. Тільки слон був несприйнятливий до отрути.[14][8] І вона перемагає кожного звіра, крім лева.[7]

Ім'я звіра означає „людожер“, як уже зазначалося.[14][7] Еліан, посилаючись на Ктесія, додає, що мантихора вважає за краще полювати на людей, підстерігаючи їх, вбиваючи навіть по 2-3 людини за раз. А індійці беруть їх дитинчат в полон, виводячи з ладу хвіст, розчавлюючи його каменем, перш ніж почне рости жало.[7]

Ефіопські звірі Плінія

Пліній Старший описав „мантихору“ в своїй «Naturalis Historia» (бл. 77 р. н. е.)[15] спираючись на помилкову копію природничої історії Арістотеля, яка містила орфографічну помилку („мартихорас“).[11]

Пліній також ввів плутане уявлення про те, що мантикора могла бути в Африці, оскільки він обговорював цю та інші істоти (такі як єйл) в уривку про Ефіопію.[16][17][f] Але він також описав левкрокоту та мантихору Ефіопії разом, і в той час як левкрокота імітувала голоси людей,[g] мантихора в Ефіопії також імітувала людську мову, згідно з Юба II,[19] з голосом, схожим на сопілку (свиріль, fistula) у суміші з трубою.[20]

Культурна спадщина

Ктесій нібито бачив мартихору, яку індійці подарували перському цареві.[7] Романізований грек Павсаній був налаштований скептично і вважав це недостовірним перебільшеним описом тигра.[12][11] Аполлоній Тіанський також відкидав мантихору як вигадку, згідно з біографією Філострата (бл. 170—247).[21][22]

Пліній не поділяв скепсису Павсанія.[11] І протягом 1500 років після цього розповідь Плінія, також скопійована Соліном (II ст.), вважалася авторитетною в питаннях природничої історії, як реальної, так і міфологічної.[11] З появою християнства писання у Святому Письмі в поєднанні з плініансько-аристотелівським навчанням дали початок «Фізіологу»(також бл. 2 ст.), який пізніше перетворився на середньовічні бестіарії[11] деякі з них містили записи про мантикору.

Середньовічні джерела

Бестіарії

Мантикори в бестіаріях
Manticore in Bodleian Library MS 764
Мантикора з Bodl. MS. 764, арк. 25р (бл. 1225–1250)
―© Бодліанська бібліотека, Оксфордський університет
Manticore from Rochester Bestiary
Мантикора з Рочестерського бестіарію (бл. 1230–1240)
Manticore in British Library, Harley MS 3244
Мантикора в бестіарії, переплетеному в теологічний збірник, Британська бібліотека Бібліотека Харлі[en] MS 3244, ff 36r–71v (поч. 13 століття)
Manticore in Bibliothèque nationale fond Latin 6838 B
Мантикора у BnF латина 6838 B, fo.010r

Мантикора була включена в деякі середньовічні бестіарії з супровідними ілюстраціями, хоча не всі.

Мантикора з густою гривою (і довгою бородою) у фрігійському ковпаку є звичайним малюнком (мал., вгорі ліворуч).[25]

У більшості випадків мантикора «забарвлена ​​в червоний або коричневий колір і має лапи з пазурами».[26] Художники іноді дозволяли собі фарбувати мантикору в синій колір.[27] Один із прикладів зображений «у вигляді довговолосого блондина» (мал., вгорі праворуч).[29] Інший має обличчя жінки і тіло блакитної мантикори (мал. внизу правору).[31]

Більшість рукописів не докладають детального опису хвоста скорпіона[32] і просто малювали довгий котячий хвіст,[26] але в рукописі 'MS 3244' в бібліотеці Харлі, мантикора має "дивно загострений хвіст"[32] або "надзвичайний шип на кінці",[26] і хвіст, укритий шипами від початку до кінця, показаний на мантикорі в кількох інших рукописах. [36][26]

Три ряди зубів зображені неточно, за винятком деяких прикладів.[26]

Рукописи і текст

Друга хвиля бестіаріїв

Мантикора (лат. manticora) зустрічається приблизно в половині латинських бестіаріїв другої хвилі,[28] конкретним джерелом, використаним у цьому випадку, був, ймовірно, Солін (II ст.),[37][h]

Наведений в них текст з описом звіра[39][40] мало відрізняється від версії Плінія латиньскою мовою,[41] або грецької версії.[42] Це природно, оскільки більшість творів Соліна було скопійовано з Плінія,[43][44] а мантикора тут описана як «кривавого кольору» [e] а не як «червона, як кіновар».[d][14].[i]

У кінці тексту стверджується, що мантикора «шукає людське тіло, є активною і стрибає так, що ні великі простори, ні широкі перешкоди не можуть її затримати[40] (ні найширший простір, ні найширший бар'єр не можуть їй перешкодити)".[39]

H-текст

Насправді існує два джерела-можливості для цього уривка: „Солін 52.37“ та „H iii.8“;[45] це „H“ є псевдо-Гуго Сен-Вікторський De bestiis et aliis rebus, редагований Мінь,[46][47] але це джерело обачно розглядалося як „проблематичний De bestiis et aliis rebus“ Кларка.[48]

Перехідний

Мантикора також зустрічається в найдавнішому „перехідному“ бестіарії Першої хвилі (бл. 1185),[j][28][50] і деяких кодексах Третьої хвилі, ілюстрації яких намагалися відтворити деякі дрібніші деталі, наведені в тексті.[26]

Змішування з іншими гібридними звірами

Як згадувалося вище, мантикора є одним із трьох гібридів з Ефіопії, разом описаних Соліном,[51] які з'являються в (майже) послідовних розділах бестіарію.[52][k] Це створило основу для того, щоб звірі в суміжних розділах були змішані або об'єднані через помилки писаря, як описано нижче у випадках бестіаріїв, виготовлених у Франції.

Французька неправильна передача

Мантикора практично відсутня у французькому бестіарії П'єра де Бове,[l] який існує в коротких версіях із 38 або 39 розділів і в довгій версії з 71 розділу. Натомість є Розділ 44 про „сентикору“ (або сантікору, вар. ceucrocata[53]), де в назві припускається мантикора, але яка зовсім не схожа на стандартну мантикору.[m][54][n] Вважається, що назва виникла через орфографічну помилку leucrocotta, утворену суфіксом, заміненим на -cora через помилку писаря.[55] Через подальшу помилкову передачу слово «centicore» стало неправильною французькою назвою для єйла, міфічної антилопи, яка повинна бути окремою записом у бестіаріях.[56]

Ні мантикора, ні левкрота (фр. lucrote) не з'являються в бестіарії Філіпа де Тона в англо-нормандських віршах.[57][58][o]

Післясередньовічна природнича історія

Мантикора і Левкрокота. Підготовлено для «Historiae animalium» Фелікса Платера (1551—1558).
Гравюра на дереві з Історії чотириногих звірів Едварда Топселла (1607)[59][61]

Едвард Топселл у 1607 році описав Мантикору так:

виведений серед індійців, має потрійний ряд зубів внизу і згори, чия велич, грубість і ноги схожі на левові, його обличчя і вуха схожі на людські, його очі сірі та колір червоний, його хвіст схожий на хвіст земного скорпіона, озброєний жалом, що випускає гострі загострені голки, його голос нагадує голос маленької труби чи сопілки, швидкий, як олень.; Його дикість, яку неможливо приборкати, і його апетит особливо до людської плоті. Його тіло схоже на тіло Лева, воно дуже здатне як до стрибків, так і до бігу, тому ні відстань, ні простір не перешкоджають йому,...і я вважаю, що це той самий Звір, якого Авіцен називає «Маріон» і «Марікоморіон», своїм хвостом він ранить своїх Мисливців, незалежно від того, йдуть вони перед ним чи позаду, і зараз, коли голки викидаються, нові виростають на їхньому місці, при цьому він долає всіх мисливців: і хоча в Індії повно різноманітних хижих звірів, жоден із них не має титулу «андропофага», простіже кажучи, Людожера; за винятком однієї «Мантихори». Коли індійці беруть дитинчати цього звіра, вони всі мнуть йому сідниці та хвіст, щоб воно ніколи не було придатним для того, щоб взяти з собою гострі голки, після чого його приборкують без небезпеки.[63][61]

Топселл вважав, що мантикора була описана іншими іменами в інших місцях. Він думав, що це "той самий звір, якого Авіцен називає «Маріон» і «Марікоморіон», а також, як і «Левкрокота», розміром з дикого віслюка, у ногах і копитах схожий на самця благородного оленя, його рот доходить до вух з обох боків, а голова й обличчя самки схожі на Борсука".[61][10]

І Топселл писав, що в Індії вони «розбивали сідниці та хвіст» впійманому дитинчаті, щоб воно було нездатним використовувати свої голки, таким чином усуваючи небезпеку.[61] Це дещо відрізняється від оригінальних джерел, які стверджували, що вони розчавлюють хвіст каменем, щоб зробити його марним.

Геральдика

Мантикори в геральдиці
Tusked manticore on heraldic badge of William, Lord Hastings, c. 1470
Геральдичний знак мантикора/мантигр Вільяма, лорд Гастінгса, бл. 1470. Ця версія має бивні.
A man-tyger (manticore), Lord Fitzwater's banner
Людина-тигр (мантикора), прапор лорда Фіцвотера (Редкліффа).[64]

Подоба мантикори або подібних істот під іншою назвою (тобто мантигр) використовувалася в геральдиці, починаючи від пізнього Середньовіччя до сучасності.

У Оксфордському словнику англійської мови слово mantyger розглядається лише як варіант прочитання manticore,[65] хоча колекціонер геральдики XVII століття Рендл Холм провів чітку різницю між мантикорою та мантигром. Холмів опис мантикори, здається, походить безпосередньо від натураліста Едварда Топселла (див. вище),

[Мантикора має] обличчя людини, рот відкритий до вух з потрійним рядом зубів внизу і вгорі; довга шия, чия велич, грубість, тіло та ноги схожі на Лева: червоного кольору, його хвіст, як хвіст Земляного Скорпіона, кінець озброєний жалом, що викидає гострі загострені голки.[66]

у той час як він описує мантигра як створіння з «обличчям і вухами людини, тілом тигра, а ногами, як у гусака чи дракона; інші роблять це з ногами, як у тигра» тощо, і також зазначає, що вони можуть бути рогатим або без ріг.[67]

Мантикора вперше з’явилася в англійській геральдиці бл. 1470, як знак Вільяма Гастінґса, 1-й барона Гастінґса; і в 16 ст.[68]

Мантигр пізніше використовувався як геральдичний знак Роберта Редкліффа, 1-го графа Сассекса[en] і сера Ентоні Бабінгтона.[68] Знак Редфорда було описано як «3 мантигри срібні» одним джерелом, бл. 1600.[69][5] Таким чином, у геральдичному дискурсі термін «manticore» був узурпований «mantyger» протягом 17–18 століть і «mantiger» у 19 столітті.[5][p]

Зазначається, що мантикора/мантигр геральдичних знаків має тіло хижого звіра як стандарт, але іноді отримує ноги дракона.[5] Мантикора родини Редкліффів має людські ноги,[70] і (що не дивно), літописець описав як "Babyon" (бабуїн) геральдичний знак Джона Редкліффа (лорда Фіцвотер), який супроводжував Генріха VIII на війну у Франції.[71] Також було припущення, що знак Бабінгтона (англ. Babington) призначений для зображення «дитини» (англ. baby) або «бабуїна» (англ. babyon), як розіграш його імені», і він також має характерні «мавпячі ноги».[72][q]

Вважається, що типова геральдична мантикора має не лише обличчя старої людини, а й спіралеподібні роги,[5][70][74] хоча це насправді не можна визначити на геральдичному знаку Редкліффів, де пурпурова мантикора носить жовтий капелюх[64] (капелюх гідності [70]).

Подібні істоти

Індуїстського бога Нарасімга часто називають Мантикора. Нарасімга, людина-лев, є четвертим аватаром Вішну і описується як людина з тулубом людини, головою й кігтями лева.

Джеральд Бренан[en] пов’язував мантикору з мантекеро (ісп. mantequero), монстром, що харчується людським жиром в Андалузькому фольклорі.[75]

Художня репрезентація

Зображення мантикори, яка вбиває барана, на церкві в Австрії.

Мантикора з’являється в 16 ст. в геральдиці та впливає на певні маньєристичні зображення, іноді на картини, але найчастіше на фрески (так звані гроти), де можна побачити гріх обману, представлений у вигляді химери з обличчям прекрасної жінки, риси, виявлені на малюнках сфінксів у Франції в 17 і 18 століттях[76]. Мантикора поділяє символіку істот теріантропа в тому сенсі, що вона має людське обличчя, але повністю звірину поведінку.[77].

Мантикора зображена на карті Герефорда, відомому mappa mundi кінця 13 ст., яку досі можна побачити в Герефордському соборі[en]. Істота поміщена не традиційно в Індії, а в місцевості підписаній, як "Іберія", тобто на території історичної Східної Грузії.[78]

Канонічні лавки в Колобжезькій базиліці із зображеннями драконів і мантикор

У Померанії зображення мантикор можна побачити на каноніках кафедральної базиліки[pl] в Колобжегу і в капільній зоні ​​північний порталу Церкви Воскресіння Христового[pl] в Дравсько-Поморське[79].

Згадки в творах доби Відродження

Єресь зображена як богиня в супроводі мантикори, гравюра на міді Антоніус Айзенгойт (1589).

Данте Аліг’єрі у своєму «Пеклі» зобразив міфічного Геріона як мантикору, слідуючи опису Плінія.[80] Уривки з Пісні XVII:

Переклад Максима Стріха[81] Переклад Євгена Дроб'язко[82]

Глянь: он потвора із хвостом рухливим;
...
Він мав обличчя чесної людини,
що в чистоті ясніло перед зором,
а тіло нижче все було зміїне;
щетина пасувала лапам спорим;
а груди, шия і обидви боки
кільчастим помережані узором:
...
І хвіст його, що звішувався з краю,
весь час двигтів, а разом з ним і вила
в кінці, — таким скорпіон вражає

Цей гострохвостий звір, що з нами поряд,
...
Було його лице людським лицем:
М'який блаженний усміх, щоки чисті,
А тулуб вився, як в змії, кільцем,
Дві лапи волохаті й пазуристі;
Обидва ж боки, спина з животом
Від смужок та кружечків - геть плямисті,
...
А хвіст був - мов розчахнута колона,
Й стояли сторч отруйні два кінці,
Неначебто жало у скорпіона.

Брунетто Латіні[en] розповідає деякі подробиці про істоту, яка «більше всього любить їсти людське м’ясо. Спаровується так, що то один знизу, то інший»[83].

У художній літературі

«Мантикора, гігантський червоний лев, із людським обличчям і трьома рядами зубів: мерехтіння мого червоного пальто змішується з мерехтінням великих пісків; Я вдихаю через ніздрі жах самотності. Плюю чуму. Я їм армії, коли вони вирушають у пустелю. Мої нігті скручуються в закрутку, мої зуби ріжуться, як пилка; і мій хвіст, який вигинається, щетиниться дротиками, які я кидаю вправо, вліво, вперед, назад, Дивіться! Тримайте! Мантикора викидає свої хвостові шипи, які, як стріли, розлітаються в усіх напрямках. Краплі крові дощують, шльопаючи по листю. »[84].
Мантікора жбурляє колючки зі свого хвоста, і вони мов стріли, летять навсібіч. Краплі крові оббризкують листя.[1]
Мантикор — це вкрай небезпечне грецьке чудовисько з людською головою, лев’ячим тулубом і хвостом скорпіона.

Такий самий рідкісний і небезпечний, як і химера (див. далі), мантикор відомий своїм лагідним мугиканням під час поглинання здобичі.

Шкура мантикора відштовхує майже всі відомі закляття, а укус спричиняє миттєву смерть.[2]
Живе в Індії. Тіло має левове, а голову й обличчя людські, але із пащею страхітливою, трьома рядами гострих зубів озброєною. Крила має мантикора орлині й хвіст скорпіонячий, отруйним жалом закінчений. Нападає на людей із засідки, вбиває і зжирає їх так, що ані кістки — та що там, навіть металевих клепок з кубраків і ґудзиків не залишає»

А. Сапковський, «Рукопис, знайдений у драконовій печері».[88]

У популярній культурі

Ігри

У деяких сучасних зображеннях мантикори, наприклад у настільній рольовій грі Dungeons & Dragons (D&D) і картковій грі Magic: The Gathering, вони зображені з крилами.[91] Більш конкретно, вони отримали «крила дракона» в реалізації 5-го видання «D&D», згідно з «Посібником для монстрів» (2014),[r][s][93] хоча в попередній версії посібника вони описувалися як «крила кажана».[94] Також мантикора зустрічається в кількох відомих відеоіграх:

  • В серії ігор Heroes of Might and Magic присутні мантикори (англ. Manticore) та їх покращені версії скорпікори (англ. Scorpicore).
  • Final Fantasy
  • The Witcher 3: Wild Hunt[95]
  • У Гвинт: Відьмацька карткова гра — мантикора представлена двома картками: золотої епічної картки "Імператорської мантикори" з фракції Чудовиськ, та нейтральної карти "отрута мантикори".
  • У грі Кровна війна: відьмацькі історії присутні карти для гри Гвинт: "Голова мантикори", "Ліва лапа мантикори", "Ліве крило мантикори", "Права лапа мантикори", "Ліве крило мантикори", "Хвіст мантикори".[96]
  • В Total War: Warhammer мантикора — монстр, який служить темним ельфам.
  • В Warhammer 40,000 «Мантикора» — ракетний танк на шасі «Химери», що несе чотири ракети для ураження наземних і повітряних цілей, та важкий болтер, стоїть на озроєнні у фракції Астра Мілітарум.[97].
  • На мантикору схожий живоглот — істота з Borderlands 2 і Borderlands: The Pre-Sequel. Ці істоти також стріляють голками з хвоста.
  • З'являється в деяких частинах God of War. Виглядає як істота, що має морду лева, щелепу акули, яка може розширюватися, крила дракона, людські руки і тулуб, хвіст скорпіона і скорпіоноподібні пластини, що покривають спину.
  • В Titan Quest мантикора — легендарний звір, вважається одним із найсильніших босів.
  • В іграх Age of Mythology, Age of Mythology: The Titans, Age of Mythology: Extended Edition та Age of Mythology: Retold маниктора — один із надприродних бойових юнітів, доступних грецькому народові.
  • В Dark Souls: Artorias of the Abyss мантикора з'являється за гру один раз, як бос «Вартовий святилища».
  • В Disciples II: Dark Prophecy — нейтальний юніт 1-го рівня, у загонах може бути і лідером, і юнітом.
  • В Warcraft III і World of Warcraft — тут вони чомусь називаються вивернами та вітрокрилами, хоча виглядають зовсім як мантикори, єдина відмінність – вони рукокрилі. Мешкають у Калімдорі, є основною літаючою їздовою твариною у Орди.

Фільми та серіали

  • У 2005 вийшов американський фантастичний бойовик «Мантикора».
  • Чудовисько зустрічаються у телесеріалі «Грімм» (s3e11 «Хороший солдат» і s4e12 «Жандарм») де зображені як небезпечні та смертоносні істоти, позбавлені страху смерті.
  • У мультсеріалі ситкомі «Крапополіс[en]» персонаж Шлуба зображений як «мантитавр»: наполовину кентавр, наполовину мантикора.[98]
  • З'являється у фільмі «Персі Джексон: Море чудовиськ». Там вона більше схожа на суміш мавпи, вовка і скорпіона.
  • «Мантикора» — назва яхти у фільмі про Джеймса Бонда «Золоте око» (1995 року).
  • У мультсеріалі «Дружба — це диво» мантикора з'являється як лев з крилами кажана і хвостом скорпіона.
  • У мультфільмі Disney «Уперед»
  • У мультсеріалі Скубі-Ду: Корпорація «Загадка», 21 епізоді 1 сезону «Небезпечна Мантикора» («Menace of the Manticore»). Має велике тіло у формі лева, крила, як у дракона, хвіст, як у скорпіона, і спотворене обличчя людини/гобліна з жовтими очима та гострими ельфійськими вухами.

В українській культурі

Мантикору описав у романі «Пафос» Володимир Єшкілєв[99]. Цей ж автор у 2011—2014 рр. виступив куратором проекту «Карпатська Мантикора», в межах якого було проведено три Міжнародні літературні фестивалі «Карпатська Мантикора» та видано два номери часопису «Мантикора». Під час фестивалів проводився конкурс «Золота мантикора» на найкраще оповідання у напрямі метареалізму[100].

Олесь Барліг двічі звертається до цієї істоти у поетичній збірці «Насолода уявної смерті» (в циклах «На передовій Третьої світової» та «Песенька для серця»). А у п'єсі «Нострадамус і всі скорботи»[101] вона стає окремим персонажем, що супроводжує героїню крізь подорож у Аравійській пустелі.

Див. також

Примітки

Коментарі
  1. ↑ В деяких перекладах можна зустріти варіанти Мантікора[1] або Мантикор[2], навіть Мартихора.
  2. ↑ середньоперською مارتیا mardya «людина» і خوار khowr- «їсти»
  3. ↑ Про те, що 'мантіхора була інакше відома як martiora, «що перською мовою означає пожирач людей», на це ще вказав Едвард Топселл у 1607 році.[10] (для отримання додаткової інформації про мантикору Topsell, cf. infra.
  4. ↑ а б Грецьке «червоний, як кіновар». ἐρυθρός ὡς κιννάβαρι"; «світло-блакитні очі ὀφθαλμοὺς γλαυκοὺς»
  5. ↑ а б У Плінія «очі світло-блакитні, тіло кольору крові, як у лева oculis glaucis, colore sanguineo, corpore leonis«
  6. ↑ Carl (Karl) Mayhoff (ed., 1857. Plinius Hist. Nat. viii.21., i.e.. Mayhoff ed., (1875), 8.21 (30) § 75, p. 74) proposed an emendation of the text eosdem „the same“ to apud Indos dein which would qualify the statements to be about India.
  7. ↑ І вважається, що заснований на сміху гієн.[18]
  8. ↑ У базі MS. додат. 11283, мантикора (фол. 8r) та інші гібриди навколо неї мають схолії з позначкою «Solinus Cap. 65, p. 244».[38] Але це, ймовірно, пізніші доповнення писарів, а не розкриття джерела оригінальними творцями.
  9. ↑ У той час як МакКаллох перекладає буквально як «блакитні очі, тіло лева кольору крові», Кларк дає більш вільний переклад «зелені очі, рум’яний колір лева».
  10. ↑ Morgan Library, MS M.81 (The Worksop Bestiary)] (c. 1185).[49] Згадується в рукописі Бадке, що містить мантикору.[50] Зауважте, що він не старший за ранню додаткову другу хвилю MS 11283.
  11. ↑ XXII. De Cocodrillo втручається крокодил (але це, ймовірно, не гібрид).
  12. ↑ Для бестіарію П’єра де Бове (французькою мовою) ймовірним прямим джерелом був Honorius Augustodunensis, який походить від Плінія та Соліна.[53]
  13. ↑ Стандартна мантикора, тобто така, як описана в псевдо Гуго Сен-Вікторський, Так званий текст «H» МакКаллоха, див. пояснювальна записка, вище.
  14. ↑ Принаймні в П'єра, відомий у Франції. Але мантикора включена до Ватиканського кодексу П’єра де Бове (довша версія), згідно з Бадке.[50]
  15. ↑ Незважаючи на те, що Бадке перераховує Філіпа де Тона, а також рукопис «Image du Monde» (вищезгадане свідчення «centicore») як включаючи мантикору.[50]
  16. ↑ Спотворення злиття «людина» та «тигр» свідчить про хибну етимологію.
  17. ↑ Стосовно теми геральдичної мантикори/мантигра з «бабуїновими» ногами, слід згадати, що з’явився термін «мантегар» (англ. mantegar), що означає «тип павіана», вперше засвідчений у 1704 році.[73] [65] Також припускають, що це походить від узурпації терміну "мантикора".[73] Як наслідок, термін «мантигр» став неоднозначним варіантом «мантикори» або «мантегари».,[65] після бл. 1704, припускаючи, що це правильна приблизна дата, коли було введено слово в цьому значенні.
  18. ↑ Кольорова ілюстрація мантикори Джека Стелли.[92]
  19. ↑ Ще одна прикрашена особливість цієї версії D&D полягає в тому, що «щетиниста грива тягнеться вниз по спині».[93]
Посилання на джерела
  1. ↑ а б Хорхе Луїс Борхес, Маргарита Герреро. Книга вигаданих істот / пер. Сергій Борщевський, іл. Пітер Сіс. Видавництво Старого Лева, 2017. 240 с.
  2. ↑ а б Фантастичні звірі і де їх шукати» (укр.) / Повний текст з примітками в е-бібліотеці «ЛітАрхів
  3. ↑ а б Пор. μαρτιχόρας
  4. ↑ Давньоперська martijaqâra згідно з NED, McCulloch, (1962), с. 142 n103
  5. ↑ а б в г д manticore, Оксфордський словник англійської мови (вид. 3-тє), Oxford University Press, Вересень 2005 (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .); Murray, James A. H. ed. (1908) A New Eng. Dict. VI, s.v."manticore"
  6. ↑ «Manticora» s.v., Eberhart, George M. Mysterious Creatures: A Guide to Cryptozoology. Volume 1: A-M. ABC-Clio/Greenwood. 2002. p. 318. ISBN 1-57607-283-5
  7. ↑ а б в г д Nichols tr., (2013), с. 61—62. Ctesias Indica Frag. 45dβ Aelian, NA 4.21;
    Scholfield, A. F. (tr.) (1918) Characteristics of Animals (Класична бібліотека Леба); Грецький текст.
  8. ↑ а б Ctesias (1825). IV Ἐk tων του αυτου: Κτησίου Ἰνδικων Ἐκλογαι (Ex Photii Patriarchae Bibliothec. LXXII, pag. 144 seqq.). У Baehr, Johann Christian Felix (ред.). Ctesiae Cnidii operum reliquiae. Francofurti ad Moenum: In Officina Broenneriana. с. 248—249.
  9. ↑ Stoneman, Richard (2021). The Greek Experience of India: From Alexander to the Indo-Greeks. Princeton University Press. с. 100—101. ISBN 9780691217475.
  10. ↑ а б White [1954], (1984), с. 48n.
  11. ↑ а б в г д е Robinson, Margaret (Winter 1965). Some Fabulous Beasts. Folklore. 76 (4): 274, 277—278. doi:10.1080/0015587X.1965.9717018. JSTOR 1258298.
  12. ↑ а б Nichols tr., (2013), с. 62—63. Ctesias Indica Frag. 45dγ. Pausanias 9.21.4.;
    Jones, W.H.S.; Ormerod, H.A. (tr.), (1918) Description of Greece, 9.21.4; Greek text
  13. ↑ Nichols tr., (2013), с. 11.
  14. ↑ а б в Nichols tr., (2013), с. 48—49. Ctesias Indica Frag. 45, Photius. Міріобіблон[en] 72.
  15. ↑ списки Плінія. 8, 21, 30, § 75; 8, 30, 45, § 107. Таким чином, той самий уривок можна позначати по-різному 8.21 (30), або 8.30 or 8.75 в залежності від редактора.
  16. ↑ Nichols tr., (2013), с. 142.
  17. ↑ George, Wilma (1968). The Yale. Журнал Інститутів Варбурга та Курто. 31: 424. doi:10.2307/750650. JSTOR 750650. S2CID 244492082.
  18. ↑ Bostock, John ed. "Chap. 45. The Crocotta. The Mantichora
  19. ↑ Pliny 8. 107;
    Alternatively Pliny NH 8.45.1=Pliny (1938). Natural History. Book 8 . Переклад: Rackham, Ha.; Jones, W.H.S.; Eichholz, D.E. — через Вікіджерела.;
    Mayhoff ed., (1875), Latin text, p. 82 =e-text@Perseus Project
  20. ↑ Nichols tr., (2013), с. 63. Ctesias Indica Frag. 45dδ. Pliny 8.75;
    Alternatively cited as Pliny NH 8.30=Pliny (1938). Natural History. Book 8 . Переклад: Rackham, Ha.; Jones, W.H.S.; Eichholz, D.E. — через Вікіджерела.;
    Mayhoff ed., (1875), Latin text, p. 74 =e-text@Perseus Project
  21. ↑ Луцій Флавій Філострат, Життя Аполлонія Тіанського, переклад Ф. К. Конібера, том I, книга III. розділ XLV, стор. 327—329.
    І оскільки наступну розмову також записав Даміс як таку, що велася з цієї нагоди щодо міфологічних тварин, фонтанів і людей, яких зустрів в Індії, я не повинен залишати її поза увагою, бо ні те, ні інше не можуть багато чого отримати, вірити й не вірити всьому. Відповідно Аполлоній поставив питання, чи існує тварина, яка називається людоїдом (martichoras); і Ярхас відповів: «А що ви чули про будову цієї тварини? Бо ймовірно, що існує деяка інформація про її форму». «Є, — відповів Аполлоній, — поширені вигадки, яким я не можу повірити; бо кажуть, що ця істота має чотири ноги, а голова її схожа на голову людини, але за розміром вона порівнянна з левовою; Хвіст цієї тварини випускає волосини в лікоть завдовжки й гострі, як колючки, які вона пускає, як стріли, у тих, хто на неї полює».
  22. ↑ Nigg, (1999), с. 79.
  23. ↑ Wiedl, Birgit (2010). Chapter 9. Laughing at the Beast: The Judensau. У Classen, Albrecht (ред.). Anti-Jewish Propaganda and Humor from the Middle Ages to the Early Modern Period. Walter de Gruyter. с. 333. ISBN 9783110245486.
  24. ↑ Bodleian Library MS. Bodl. 764. Oxford University, the Bodleian Libraries. Процитовано 9 вересня 2022., fol. 025r.
  25. ↑ McCulloch, (1962), с. 142: "більш звичним є його зображення у вигляді звіра з густою гривою і обличчям людини, увінчаним фрігійським ковпаком."; Wiedl, (2010): "Солсберійський бестіарій середини тринадцятого століття з гостроверхим фригійським капелюхом, довгою бородою та гротескним профілем", citing Higgs Strikland, Debra (2003) Saracens, Demons, & Jews, 136, figure 60 and pl.3; Pamela Gravestock, "Чи існували уявні тварини?," The Mark of the Beast, с. 121.[23] Both name Bodl. 764 as example.[24]
  26. ↑ а б в г д е George та Yapp, (1991), с. 53.
  27. ↑ Rowland, Beryl (2016). 1. The Art of Memory and the Bestiary. У Clark, Willene B.; McMunn, Meradith T. (ред.). Beasts and Birds of the Middle Ages: The Bestiary and Its Legacy. London: University of Pennsylvania Press. с. 16. ISBN 1512805513.
  28. ↑ а б в George та Yapp, (1991), с. 51.
  29. ↑ Roy.12 F xiii[28]
  30. ↑ Dines, Ilya (2005). A hitherto unknown bestiary (Paris, BnF, MS Lat. 6838 B). Rivista di studi testuali. 7: 96.
  31. ↑ BnF Latin 6838 B[30]
  32. ↑ а б McCulloch, (1962), с. 142.
  33. ↑ MS 120: Bestiary. News & Features. University College Oxford. 14 жовтня 2016. Процитовано 24 вересня 2022. З ілюстраціями сирени та мантикори.
  34. ↑ Oxford, Bodleian Library MS. Ashmole 1511, fol. 22v (manticora). Digital Bodleian. 12 квітня 2017. Процитовано 24 вересня 2022.
  35. ↑ Oxford, Bodleian Library MS. Douce 151, fol. 18v (manticora). Digital Bodleian. 8 січня 2018. Процитовано 24 вересня 2022.
  36. ↑ University College Library (Oxford), MS. 120,[33] Ashmole 1511, fol. 22v.,[34] Douce 151, ol. 18v.[35]
  37. ↑ Clark, (2006), с. 26. Завдяки «трьом гібридам Соліна», які згруповані в послідовні розділи. Детальніше про їхні взаємовідносини нижче.
  38. ↑ British Library Add MS 11283. Bodleian Library MS. Bodl. 764. Процитовано 6 вересня 2022.. "leucrota (alias lecrocuta)" fol. 7v; "cocodrillus" "manticora" fol. 8r; "parandrum" fol. 8v. Примітки на полях вказують на Солін як джерело.
  39. ↑ а б Clark, (2006). "XXIII De manticora/Chapter 23 Manticor", p. 139 (Latin text and English tr.). The base text is British Library MS Add. 11283, dated to 1180s by Clark.
  40. ↑ а б McCulloch, (1962) "Manticore", сс. 142–143
  41. ↑ By comparison of Latin texts
  42. ↑ By comparison of English translations
  43. ↑ Clark, (2006), с. 26.
  44. ↑ McCulloch, (1962), с. 28.
  45. ↑ McCulloch, (1962).
  46. ↑ McCulloch, (1962), с. 31.
  47. ↑ Pseudo-Hugo de St. Vicotor (1854). De bestiis et aliis rebus III.viii De Manticora. У Migne, J.P. Felix (ред.). Sæculum XI Hugonis de S. Victore.. Opera omnia. Patrologiæ cursus completus. Т. 3. Paris: Apud Garnieri Fratres. с. 85.
  48. ↑ Clark, (2006), с. 13.
  49. ↑ Workshop Bestiary MS M.81 fols. 38v–39r. Morgan Library and Museum. 27 лютого 2018. Процитовано 9 вересня 2022.
  50. ↑ а б в г Badke, David (26 серпня 2022). Manuscripts: Manticore. The Medieval Bestiary: Animals in the Middle Ages. Процитовано 6 вересня 2022.
  51. ↑ Clark, (2006), с. 26: „three Solinus hybrids“
  52. ↑ Clark, (2006), „XXI De leucrotar/Chapter 23 Manticor“, p. 139; „XII De crocodrillo/Chapter 22 Crocodile“, p. 140; „XXIII De manticora/Chapter 23 Manticor“, p. 141; „XXIV De parandro/Chapter 24 Parandrus“, p. 141.
  53. ↑ а б в McCulloch, (1962), с. 191, n205.
  54. ↑ Académie des inscriptions & belles-lettres (France) (1914). Titulus I. De Digitatis viviparis Feris. Caput. 1 De Leone.. Histoire littéraire de la France. Т. 34. Paris: Imprimerie nationale. с. 385—389.
  55. ↑ «Leucrocota» написаний як «ceucocroca» Гонорієм Августодуненсісом, згаданим вище як джерело П’єра де Бове. Ceu-, неправильно прочитане як «cen- в рукописі», є «неправдоподібним». «І, безсумнівно, закінчення -ticora було результатом того, що писар звернув увагу на кілька рядків у своєму джерелі на слово manticora».[53]
  56. ↑ Відповідно до Джорджа К. Дрюса (1911) МакКалок пояснює, що Gautier de Metz (Готьє де Мец
  57. ↑ Uhl, Patrice (1999). La constellation poétique du non-sens au moyen âge: onze études sur la poésie fatrasique et ses environs (фр.). l'Harmattan. с. 73. ISBN 9782738483485.
  58. ↑ Philippe de Thaun (1841). The Bestiary of Philipee de Thaun. У Wright, Thomas (ред.). Popular Treatises on Science Written During the Middle Ages: In Anglo-Saxon, Anglo-Norman and English. London: Historical Society of Science. с. 74—131.. For example, «Cocodrille, p. 85» corresponds to folio 50r of Cotton MS Nero A V digitized @ British Library.
  59. ↑ White [1954], (1984), с. 48 Fig. «The Mantichora».
  60. ↑ Topsell, Edward (1658). The History of Four-footed Beasts and Serpents. London: E. Cotes, for G. Sawbridge [etc.] с. 343—345.
  61. ↑ а б в г Топселл (1658) — це два томи в одному перевиданні з текстом «§ Mantichora» та ксилографією, передрукованими на стор. 343–345.[60]
  62. ↑ Diekstra, Frans N.M. (1998). Книга для простої і благочестивої жінки: Пізня середньоанглійська адаптація Summa de Vitiis Et Virtutibus Перальдуса та Summa Le Roi Фрара Лорана: Відредаговано з Британської бібліотеки Харлі 6571 і додатково 30944. Egbert Forsten. с. 528. ISBN 9789069801155.
  63. ↑ Topsell, Edward (1607). The Historie of Foure-footed Beasts. London. с. 442., цитата з цього видання (частково опущена посередині) Diekstra (1998).[62]
  64. ↑ а б в Thomas Evelyn Scott-Ellis Baron Howard de Walden (1904). Banners, Standards, and Badges: From a Tudor Manuscript in the College of Arms. De Walden Library. с. 211—212.
  65. ↑ а б в mantyger, Оксфордський словник англійської мови (вид. 3-тє), Oxford University Press, Вересень 2005 (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .); Murray, James A. H. ed. (1908) A New Eng. Dict. VI, s.v."mantyger", variant of Mantegar, Manticore.
  66. ↑ Holme, Randle (1688). Second book, Chapter X, LIII. The Academy of Armorie and Blazon. Chester. с. 212., quoted in Dennys, (1975), с. 115.
  67. ↑ Holme, (1688), Second book, Chapter IX, XVII-XIX, p. 175, quoted in Dennys, (1975), с. 115.
  68. ↑ а б Dennys, (1975), с. 115—116.
  69. ↑ Baring-Gould, Sabine; Twigge, Robert, ред. (1898). An Armory of the Western Counties. J.G. Commin. с. 89., for "Radforde"
  70. ↑ а б в Rothery, Guy Cadogan (1915). A. B. C. of Heraldry. London: Stanley Paul & Co. с. 74.
  71. ↑ Cott. MS. Cleop. C. v. fol. 59.[64]
  72. ↑ Dennys, (1975), с. 116.
  73. ↑ а б mantegar, Оксфордський словник англійської мови (вид. 3-тє), Oxford University Press, Вересень 2005 (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .); Murray, James A. H. ed. (1908) A New Eng. Dict. VI, s.v."Mantegar".
  74. ↑ Dennys, (1975), с. 114—117.
  75. ↑ Al Sur de Granada, сторінки 190-193, Джеральд Бренан[en], 1997, Fábula - Tusquets Editores. Originally На південь від Гранади[en], 1957
  76. ↑ Джон Ф. Моффіт, Зразковий гуманістичний гібрид: «Шахрайство» Вазарі з посиланням на «Сфінкса» Бронзіно Щоквартальник «Відродження». 49.2 (літо 1996), с. 303-333
  77. ↑ Animal Acts, Routledge, 1997 ISBN 978-0-415-91609-7 (онлайн-версія), p. 11-12.
  78. ↑ Hereford Mappa Mundi (англійською) . UNESCO. Архів оригіналу за 17 травня 2009. Процитовано 20 грудня 2009.
  79. ↑ Janina Kochanowska: Perły Pomorza, Oficyna IN PLUS, Szczecin 2011, strona 189 ISBN 978-83-89402-81-3
  80. ↑ Dante Alighieri; Grandgent, C. H. (1933). La Divina commedia di Dante Alighieri (італ.). Boston; New York: D.C. Heath and Co. OCLC 1026178. Однак образ Данте був глибоко змінений описом Плінія – а потім Соліна – дивного звіра на ім’я Мантіхора (Historia Naturalis, VIII, 30), який має обличчя людини, тіло лева і хвіст закінчується жалом, як у скорпіона
  81. ↑ Данте Аліг'єрі, Божественна комедія:Пекло / Переклад Максима Стріха. — Львів, видавництво "Астролябія", 2013, — 352 с.
  82. ↑ Данте Аліг'єрі, Божественна комедія/ Переклад Євгена Дроб'язко 1976. — Харків: Фоліо, 2001. 608 с.
  83. ↑ Брунетто Латіні[en] цитується в, Бестіарії Середньовіччя, Stock Paris, 1980 ISBN 978-2-234-04499-9
  84. ↑ Флобер, Спокуси Святого Антуана[en], цитується в Книзі уявних істот Хорхе Луїса Борхеса
  85. ↑ «10 нових книг від „А-ба-би-га-ла-ма-ги“». Друг читача. Архів оригіналу за 22 квітня 2017. Процитовано 21 квітня 2017.
  86. ↑ Арт-Вертеп. Юрій Винничук «Книга Бестій». Архів оригіналу за 22 квітня 2017. Процитовано 21 квітня 2017.
  87. ↑ Мантикора. Wiki-Відьмак. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 17 квітня 2022.
  88. ↑ Український переклад збірки Сапковського «Останнє бажання» на сайті видавництва КСД
  89. ↑ Мантикор Вестероса. Архів оригіналу за 12 травня 2017. Процитовано 21 квітня 2017.
  90. ↑ Хроніки Амбера : у 10 кн. Кн. 4 : Рука Оберона : роман. bohdan-books.com. Процитовано 20 січня 2021.
  91. ↑ Wood, Juliette (2018). Ch. 1: When unicorns walked the earth: A brief history of the unicorn and its fellows. Fantastic Creatures in Mythology and Folklore: From Medieval Times to the Present Day. Bloomsbury Publishing. с. 44. ISBN 978-1-3500-5925-2.
  92. ↑ manticore. Encyclopedia Exandria. 2 серпня 2022. Процитовано 25 квітня 2023.
  93. ↑ а б Crawford, Jeremy, ред. (July 2003). Monster Manual: Dungeons & Dragons Core Rulebook. Співкерівник дизайну Майк Мерлз (вид. 5). Wizards of the Coast. с. 213. ISBN 978-0-7869-6561-8.
  94. ↑ Gygax, Gary (1993). Monstrous Manual. TSR. с. 246. ISBN 9781560766193. Мантикора... з левиним торсом і ногами, крилами, схожими на кажана, головою людини, хвостом із залізними шипами, висотою 6 футів у плечі та довжиною 15 футів. Він має розмах крил 25 футів
  95. ↑ http://thewitcher.com Офіційний вебсайт [Архівовано 8 жовтня 2015 у Wayback Machine.] (англ.) (пол.)
  96. ↑ Офіційний сайт [Архівовано 12 липня 2020 у Wayback Machine.]
  97. ↑ Astra Militarum Vehicles (List). Lexicanum. Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 21 липня 2015.
  98. ↑ Bennett, Tara (23 вересня 2023). Krapopolis Review: Beware of Greeks bearing too many poop jokes. IGN. чудовисько мантитавр – це наполовину мантикора, наполовину кентавр, отже, людина плюс лев плюс скорпіон плюс кінь – Шлуба
  99. ↑ «Історія повсякдення у поштівках». Україна молода. Архів оригіналу за 22 квітня 2017. Процитовано 21 квітня 2017.
  100. ↑ Видавництво «Мантикора». Litcentr. Архів оригіналу за 22 квітня 2017. Процитовано 21 квітня 2017.
  101. ↑ Барліг О. Звірі подивляться замість тебе. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2017. — 306 с.

Джерела

  • Learn Something New Every Day: 365 Facts to Fulfill Your Life by Kee Malesky
  • Storytelling: An Encyclopedia of Mythology and Folklore by Josepha Sherman