|
Магнус Гіршфельд
Магнус Гіршфельд (нім. Magnus Hirschfeld, 1868–1935) — відомий німецький лікар, єврейського походження, доктор медицини (1892)[3], сексолог, дослідник людської сексуальності, зокрема гомосексуальності і захисник прав сексуальних і гендерних меншин. БіографіяМагнус Гіршфельд народився 14 травня 1868 року в місті Кольберзі, в Пруссії. Він спочатку вивчав філологію і філософію в Бреслау і Стразбурзі. З 1888 по 1892 рік Гіршфельд вивчав медицину в Стразбурзі, Мюнхені, Гейдельберзі і Берліні. Після навчання подорожував деякий час по Сполученими штатами і Африкою. Через два роки, після роботи лікарем в Магдебурзі, він осів у Берліні, практикуючи як лікар. Наукова і правозахисна діяльністьУ 1896 році Гіршфельд опублікував під псевдонімом Th. Ramien есе під назвою «Сафо і Сократ», в якому він доводив тезу про те, що гомосексуальність є частиною людської сексуальності і має бути предметом науки. Він наполягав на тому, щоб був змінений Кримінальний кодекс Пруссії (параграф 175[en]), що передбачає покарання за гомосексуальні стосунки. Перебуваючи під великим впливом робіт Карла Генріха Ульріхса, Гіршфельд заснував 15 травня 1897 року разом з видавцем Максом Шпором[en], юристом Едуардом Обергом і письменником Францом Йозефом фон Бюловим «Науково-гуманітарний комітет» — першу у світовій історії організацію, що захищала права геїв. У цього Комітету були наступні завдання: домагатися відміни параграфа 175 Кримінального кодексу Пруссії, що забороняє гомосексуальні контакти між чоловіками (про жіночу гомосексуальність в цій статті взагалі не згадувалося); займатися громадською просвітою, що означало боротися із забобонами відносно гомосексуальності і самих гомосексуалів; представляти інтереси гомосексуалів в їх боротьбі за свої права. Для досягнення першої мети за ініціативою Гіршфельда був проведений збір підписів під петицією протесту проти параграфа 175. Вдалося зібрати понал шість тисяч підписів — серед них були підписи Альберта Ейнштейна, Льва Толстого, Еміля Золя, Германа Гессе і Томаса Манна. Петиція була спрямована в рейхстаг, але була розглянута лише через 25 років. Серед інших заходів Комітету можна назвати поширення у 1899 році першого друкованого видання, призначеного для геїв і лесбійок: «Щорічник проміжних сексуальних сходинок» (Jahrbuch für sexuelle Zwischenstufen). Це видання виходило до 1922 року, коли економічний крах у Веймарській республіці зумовив його закриття. У щорічнику публікувалися результати наукових і культурологічних досліджень в області гомосексуальності. У 1908 році короткий проміжок часу він видавав журнал по сексології, але в тому ж році був вимушений його закрити. Того ж року стався політичний скандал (знаменита справа Мольтке-Хардена-Еленберга), в який були втягнуті високопоставлені гомосексуали з оточення кайзера Вільгельма II. Як і слід було чекати, в суспільстві почало насаджуватися і поширюватися вороже ставлення до руху гомосексуалів за свої права, що почав набирати сили. Поет Отто Ройттер[en] написав сатиричні вірші на тему діяльності Гіршфельда і на гомофобію серед офіцерів і знаті. Це ще більше підійняло рівень авторитету Гіршфельда і його діяльності в німецькому суспільстві. У 1910 році Гіршфельд вводить у вжиток поняття «трансвестит» як позначення для людей, схильних до носіння одягу протилежної статі. У тому ж році був ухвалений новий закон, що суворо карав лесбійок і геїв. Перша світова війна змусила Гіршфельда перервати свою правозахисну діяльність і працювати у військовому лазареті. Незадовго до кінця війни був заснований «Фонд Магнуса Гіршфельда». Період Веймарської республікиУ 1919 настав період Веймарської республіки з її ліберальними політичними поглядами. Гіршфельд засновує у Берліні 6 липня 1919 року разом з дерматологом Фрідріхом Вертхаймом і неврологом і психотерапевтом Артуром Кронфельдом[en] Інститут сексуальних досліджень[en], перший інститут, що досліджував сексуальність людини, і де проводили перші операції з корекції статі[4]. 1921 року інститут організував «Першу наукову конференцію реформування в питаннях сексу на основі досліджень сексології». Вони були переконані в тому, що нововведення в сексології можуть привести до реформ в суспільстві[5]. У опублікованому в 1921 році заклику Наукового гуманітарного комітету був яскраво виражений настрій руху на боротьбу. Ось декілька рядків з нього: «Гомосексуали! Справедливого відношення до себе ви можете добитися тільки за рахунок власних зусиль. Свобода бути гомосексуалом може бути відвойована тільки самими геями». 18 березня 1922 року була розглянута в рейхстазі. Проте в атмосфері зростаючого політичного хаосу Веймарської республіки вона була відхилена. На другому конгресі інституту в Копенгагені (1928) була заснована «Всесвітня ліга сексуальних реформ». За ним відбулися конгреси у Лондоні (1929), Відні (1930) і Брно (1932). Бюро організації знаходилося в Інституті сексуальних досліджень у Берліні. У 1935 рік році організація була розпущена. Англійське ж відділення продовжувало свою роботу[6]. У 1919 році Гіршфельд брав участь як консультант у зніманні одного з перших в історії кінематографу фільмів, присвячених гомосексуальності, «Не такий як усі». Режисером фільму був Ріхард Освальд, а в головній ролі знявся Конрад Фейдт. У фільмі розповідалася історія віолончеліста, який став жертвою шантажу через свою гомосексуальність. На прем'єрі цього фільму 24 травня 1919 року Гіршфельд виступив перед публікою, що зібралася, з наступними словами:
Фільм зберігся не повністю.  У 1920 році на Гіршфельда після його лекції в Мюнхені було здійснено напад, в результаті якого його було поранено і він перебував у важкому стані, а деякі газети навіть писали, що він помер. У 1926 році Гіршфельд їде до Москви і Ленінграду на запрошення уряду СРСР. Потім він подорожує по Північній Америці і Азії. Після свого повернення він вирушає в еміграцію спочатку в Швейцарію, а потім у Францію. Після приходу нацистів до владиУ 1933 рік році за наказом націонал-соціалістів був закритий Інститут сексуальних досліджень у Берліні. 6 травня 1933 року інститут був зруйнований, а книги спалені на Оперній площі Берліна[8][9][10]. Після того, як Гіршфельду не вдалося заснувати новий інститут у Парижі, він переселяється в Ніццу, де помирає у віці 67 років (1935). Пам'ятьУ 1999 році німецький режисер Роза фон Праунхайм[en] зняв ігровий фільм про Гіршфельда «Магнус Гіршфельд — Ейнштейн сексу[en]». 6 травня 2008 року за ініціативою Союзу геїв і лесбійок Німеччини[en] набережну на Шпрее поблизу резиденції Федерального канцлера у Берліні було перейменовано в Набережну Магнуса Гіршфельда (Magnus-Hirschfeld-Ufer).[11] Публікації
Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
