Лопатін Антон Іванович

Лопатін Антон Іванович
рос. Антон Иванович Лопатин
Народження	18 січня 1897(1897-01-18) селище Кам'яна, нині в Берестейському районі, Берестейська область, Білорусь
Смерть	9 квітня 1965(1965-04-09) (68 років) Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Приналежність	; ; .
Рід військ	кавалерія, піхота
Освіта	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби	1916—1954
Партія	КПРС
Звання	Генерал-лейтенант
Командування	37-а армія 62-а армія 34-а армія 11-а армія 13-й гвардійський стрілецький корпус 2-й гвардійський стрілецький корпус
Війни / битви	Перша світова війна Громадянська війна в Росії Німецько-радянська війна Радянсько-японська війна.
Нагороди	1945 Медаль «За оборону Сталінграда» Медаль «За взяття Кенігсберга» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»

Антон Іванович Лопатін (18 січня 1897 — 9 квітня 1965) — радянський полководець, командуючий арміями в Німецько-радянській війні, генерал-лейтенант (1942 рік), Герой Радянського Союзу (19 квітня 1945 року, зірка № 7119), член КПРС із 1919 року.

Молодість та Громадянська війна

Антон Іванович Лопатін народився у селі Кам'яна (Кам'янка) нині Берестейського району Берестейської області. Росіянин[1].

На військовій службі в Російській імператорській армії з 1916 року. У роки Першої світової війни бився на Південно-Західному фронті рядовим.

У Червоній Армії з серпня 1918 року учасник громадянської війни. Воював у складі 21-го кавалерійського полку 4-ї кавалерійської дивізії 1-ї Кінної армії: помічник командира ескадрону, потім командир ескадрону. Бився проти військ Денікіна і Врангеля на Південному фронті, у 1920 році брав участь у радянсько-польській війні на Західному фронті. Був декілька разів поранений, нагороджений орденом Червоного Прапора.

Міжвоєнна служба

Після війни продовжував служити у 21-му кавалерійському полку: командир ескадрону, начальник полкової школи. У 1927 році закінчив Ленінградські кавалерійські курси удосконалення комскладу РККА, у 1929 році — курси з підготовки помічників командирів полків при Ленінградській кавалерійській школі. З 1929 року був помічником командира 21-го кавалерійського полку зі стройової частини, потім помічником командира полку з господарської частини. З грудня 1930 року — начальник військово-господарського постачання 4-ї кавалерійської дивізії. З листопада 1931 року — командир 39-го кавалерійського, а з грудня 1936 — 32-го кавалерійського полків у тій же дивізії.

З липня 1937 року командував 6-ю кавалерійською Кубансько-Терською Чонгарською дивізією імені С. М. Будьонного в Білоруському військовому окрузі. З вересня 1939 викладав тактику на кавалерійських курсах удосконалення командного складу РККА, із липня 1939 служив інспектором кавалерії Забайкальського військового округу. Із червня 1940 — заступник командувача 15-ю армією Далекосхідного фронту (штаб армії містився в Біробіджані), але вже в листопаді того ж 1940-го призначений командиром 31-го стрілецького корпусу. Корпус також дислокувався на Далекому Сході, але наприкінці травня 1941 року був у повному складі перекинутий в Україну та включений до складу Київського Особливого військового округу, штаб корпусу перебував у Коростені на Житомирщині.

Німецько-радянська війна

У Німецько-радянську війну вступив у званні генерал-майора 30 червня 1941 року, коли після шестиденного пішого маршу прийняв свій перший бій на Південно-Західному фронті. Брав участь у Львівсько-Чернівецькій та Київській стратегічних оборонних операціях. Як і всі частини Червоної Армії, улітку 1941 року корпус у важких оборонних боях зазнав значних втрат, проте А. І. Лопатін як командир корпусу був відзначений командуванням за вміння тримати в руках управління корпусом у найважчій обстановці і за стійкість в обороні. Він був висунутий на підвищення: із 30 жовтня 1941 року — командувач 37-ї армії, що наступала на напрямі головного удару в Ростовській наступальній операції Південного фронту в листопаді-грудні 1941 року. Пізніше брав участь у Барвінково-Лозівській наступальній операції.

З 24 червня по 14 липня 1942 року — командувач 9-ї армії на Південно-Західному і Південному фронтах під час Донбаської оборонної операції; із початку серпня 1942 року — командувач 62-ї армії Сталінградського фронту у Сталінградській битві. Не зумів утримати дальні оборонні рубежі на підступах до Сталінграда і після прориву німецьких військ до Сталінграда 5 вересня 1942 року був знятий із посади, передавши командування армією В. І. Чуйкову.

Однак у резерві залишався недовго і вже 14 жовтня 1942 року призначений командувачем 34-ї армією, а з березня 1943 року командував 11-й армією на Північно-Західному фронті, брав участь у Дем'янській операції в лютому 1943 року і в Староруській операції в березні 1943 року.

З березня до липня 1943 року командував 11-ю армією Північно-Західного фронту, яку на початку квітня вивели в резерв на переформування. 25 вересня 1943 року призначений командувачем 20-ю армією, яка теж була в резерві. Після двомісячного перебування в розпорядженні начальника Головного управління кадрів РККА у січні 1944 року — призначений заступником командувача 43-ї армії 1-го Прибалтійського фронту. Добре діяв у Білоруській наступальній операції, але, пройшовши майже всю службу на самостійній командній роботі, обтяжувався роллю заступника командувача.

У липні 1944 року загинув командир 13-го гвардійського стрілецького корпусу гвардії генерал-майор К. А. Цаликов, і А. І. Лопатін на його особисте прохання був призначений командиром корпусу, хоча це було явним зниженням по службі. На чолі корпусу у складі 1-го Прибалтійського та 3-го Білоруського фронтів брав участь у Прибалтійській та Східно-Прусській операціях, у штурмі Кенігсберга та ліквідації земландського угруповання противника.

Особливо відзначився при штурмі Кенігсберга: очолюваний ним корпус до вечора першого дня штурму, 6 квітня 1945 року, прорвав сильно укріплений рубіж оборони і прорвався на вулиці міста. 9 квітня корпус діяв уже в центрі міста-фортеці. За три доби штурму корпус генерала Лопатіна знищив до 8000 солдатів і офіцерів противника, захопив 6540 полонених, 250 гармат і мінометів. Після завершення штурму без найменшого перепочинку корпус спрямований на очищення від противника південного берега Земландського півострова, де в безперервних боях з 10 по 17 квітня вибив німців із трьох міст, знищив до 9 000 солдатів і офіцерів, захопив 5833 полонених (у тому числі 28-ї піхотної дивізії вермахту полковник Р. Темпельгофф та штаб дивізії)[2]. За цю операцію йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

На Параді Перемоги у Москві А. І. Лопатін командував зведеним полком 1-го Прибалтійського фронту.

Післявоєнний час

Могила Лопатіна на Новодівочому цвинтарі Москви.

У липні 1945 року А. І. Лопатін був призначений командиром 2-го окремого стрілецького корпусу Забайкальського фронту. Брав участь у радянсько-японській війні, де корпус наступав під час Хінгано-Мукденської операції і за короткий термін форсував річку Аргунь, пройшов майже 200 кілометрів гірсько-тайговою місцевістю, подолав із боями гірський хребет Великий Хінган і дійшов до міста Ціцікар. Тільки у полон було захоплено понад 6000 японських солдатів та офіцерів[3].

Після війни командував корпусом на Далекому Сході ще 2 роки. Закінчив Вищі академічні курси Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова. Із квітня 1947 року був помічником командувача 7-ї гвардійської армії Закавказького військового округу (штаб армії — у м. Єреван). З вересня 1947 року командував 13-м стрілецьким корпусом того ж округу (штаб корпусу був у м. Кутаїсі). З липня 1949 року — помічник командувача військ Закавказького військового округу. З жовтня 1951 року служив у 10-му управлінні Генерального штабу. З травня 1952 року — командир 9-го гвардійського стрілецького корпусу. У січні 1954 року звільнений у запас.

Помер 9 квітня 1965 року, похований на Новодівочому кладовищі міста Москва.

Військові звання

• Полковник (29.01.1936)
• Комбриг (17.02.1938)
• Генерал-майор (4.06.1940)
• Генерал-лейтенант (27.03.1942)

Нагороди

• Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (19.04.1945)
• Три ордени Леніна (27.03.1942, 21.02.1945, 19.04.1945)
• Три ордена Червоного Прапора (1920[4], 3.11.1944, 20.06.1949)
• Два ордени Кутузова 1-го ступеня (22.07.1944, 8.09.1945)
• Орден Червоної Зірки (22.02.1938)
• Медаль «За оборону Сталінграда»
• Медаль «За взяття Кенігсберга»
• Інші медалі

У спогадах сучасників

Коммунист с девятнадцатого года, во время гражданской войны Антон Иванович командовал эскадроном в знаменитой 4-й кавалерийской дивизии, явившейся ядром будённовской Конармии. Воевал против деникинцев, врангелевцев, белополяков, был награждён орденом Красного Знамени, трижды ранен. Лопатин долго оставался конником и в мирное время: командовал полком, Чонгарской кавдивизией, служил инспектором кавалерии округа. Словом, это был старый будённовец и человек, несомненно, незаурядный, сильная, волевая натура.

— Крылов Н. И. «Сталинградский рубеж»[5].

Это был исключительно волевой, но импульсивный человек, что-то чапаевское проскальзывало в его характере. Как и все люди необыкновенной силы воли, он, принимая решения, порой больше доверялся командирской интуиции, чем расчётам своего штаба. Это его иногда подводило. И всё же я считал Лопатина очень достойным генералом и при первой возможности рассчитывал выдвинуть его на повышение.
Антон Иванович любил самостоятельность, поэтому я не удивился, когда он попросил назначить его на корпус. В июле такая возможность представилась, и Лопатин стал командиром 13-го гвардейского.

— Герой Советского Союза Маршал Советского Союза Баграмян И.Х. Так шли мы к победе. - М: Воениздат, 1977.- С.367.

Література

• Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
• Шаблон:Книга:Командармы
• Дриго С. В. За подвигом — подвиг. — Калининград, 1984.
• Иоффе Э. Через тернии — к золотой звезде // Рэспубліка : Газета. — Мн., 2010. — № 20(4932).
• Н. В. Огарков. Лопатин, Олег Иванович // Советская Военная Энциклопедия. — М : воениздат, 1978. — Т. 5. — С. 29. — 688 с. — 105 000 екз.
• Калашников К. А., Додонов И. Ю. Высший командный состав Вооружённых сил СССР в послевоенный период. Справочные материалы (1945—1975 гг.). Том 2. — Усть-Каменогорск: Медиа-Альянс, 2015. — ISBN 978-601-7378-65-3. — С. 49—51.
• Соловьев Д. Ю. Все генералы Сталина. Том 7. — М., 2019. — С. 47—48.

Примітки

1. Сайт «Герои страны». Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 8 грудня 2021.
2. Наградной лист А. И. Лопатина к присвоению звания Героя Советского Союза. // ОБД «Память народа». Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 8 грудня 2021.
3. Наградной лист А. И. Лопатина к награждению орденом Суворова. // ОБД «Память народа» [Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine.]. Вышестоящим командованием награда заменена на орден Кутузова.
4. По другим данным, награждён в 1923 году.
5. Крылов Н. И. Сталинградский рубеж.

Посилання

• Лопатін Антон Іванович (рос.). // Сайт «Герои страны».
• Лопатін Антон Іванович [Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine.] на сайті Міністерства оборони Російської Федерації
• Біографія А. [Архівовано 4 грудня 2018 у Wayback Machine.] І. [Архівовано 4 грудня 2018 у Wayback Machine.] Лопатіна на сайті «Сталінградська битва» [Архівовано 4 грудня 2018 у Wayback Machine.]