Литвин Микола Степанович

Микола Степанович Литвин
Зображення
Микола Литвин під час відкриття барельєфу Ігореві Ґереті в Тернополі 5 червня 2010 року
Основна інформація
Дата народження	4 березня 1943(1943-03-04)
Місце народження	с. Федорівка, нині Веснянка, Добровеличківського району, Кіровоградської області
Дата смерті	20 лютого 2020(2020-02-20) (76 років)
Місце смерті	Київ, Україна
Громадянство	Україна
Національність	українець
Професія	кобзар, композитор, письменник, журналіст, громадський діяч
Інструменти	бандура
Членство	Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України
Премії	Літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького, Літературна премія імені Олени Пчілки, Літературно-мистецька премія імені Володимира Косовського
Файли у Вікісховищі

Микола Степанович Литвин (4 березня 1943, с. Федорівка, нині Веснянка, Добровеличківський район, Кіровоградська область[1] — 20 лютого 2020, м. Київ[2]) — український кобзар, композитор, письменник, журналіст, громадський діяч. Член НСПУ (1988), НСЖУ (1985). Заслужений діяч мистецтв України (2009).

Життєпис

Освіта

• Київське музичне училище імені Рейнгольда Глієра (1961—1963);
• Тернопільське музичне училище (1965);
• Львівська державна консерваторія імені Миколи Лисенка, клас бандури (1971).

Трудова діяльність

• 1964—1965 — артист-бандурист Чернігівської і Тернопільської філармоній.
• 1968—1972 — соліст Київського оркестру українських народних інструментів.
• 1972—1973 — викладач по класу бандури Кагарлицької музичної школи.
• 1973—1977 — викладач по класу бандури у Сумському музичному училищі.
• 1977—1983 — викладач по класу бандури у Київській музичній школі № 2.
• 1983—1991 — старший редактор відділу літератури журналу «Україна».
• 1991—1993 — завідувач відділу мистецтва журналу «Сільські обрії».
• 1993—1997 — оглядач всеукраїнської фермерської газети «Наш час».
• 1997—1998 — заступник головного редактора газети «Слово Просвіти».
• Від 1998 — головний редактор газет «Вісті з України» та «Український форум».

Громадсько-політична діяльність

Панахида на могилі Ігоря Ґерети 5 червня 2010 року

У 1965 році заарештований за участь у напівлегальній націоналістичній організації (м. Тернопіль) та звинувачений у проведенні «антирадянської пропаганди», тривалий час не працював.

Родина

• Батько — Степан Андрійович (1904—1963), залізничник, ст. Помічна;
• Мати — Марія Ониськівна (1910—1974), колгоспниця;
• Брат — Литвин Василь Степанович, народний артист України, голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії імені І. Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т. Г. Шевченка. Співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва;
• Дружина — Косовська Олександра Семенівна, секретар-референт газети «Літературна Україна»;
• Син — Тарас (1971), археолог;
• Донька — Роксолана (1978), студентка інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка;
• Донька — Марія (1980), студентка філологічного факультету Київського національного університету імені Т. Шевченка;
• Донька — Соломія (1982), студентка Київського педагогічного коледжу імені К. Д. Ушинського.

Творчість

Як кобзар виступав у всіх областях України, у Польщі, Словаччині, Литві, США.

Брав участь у святах, які проводить Тернопільський обласний краєзнавчий музей, виступав із програмою «Пісні волі» на своєму ювілейному вечорі в Тернопільській обласній філармонії у березні 1993 та листопаді 2004 — на вечорі поезії, малярства і пісні «Україна прийдешня», де репрезентував свою збірку поезій «Іржання стриножених коней», 26 січня 2003 у приміщенні «Пласту» в Тернополі та інші.

Репертуар

У репертуарі Миколи Литвина — думи, козацькі, стрілецькі та пісні на слова українських поетів, власні твори.

Літературний доробок

• «Вітряки», збірка віршів (1988);
• «Зорі на дні криниці», збірка оповідань і повістей (1987);
• «Лети, павутино!», повісті, присвячені видатним українським композиторам (1990);
• «Струни золотії», повість-есе, присвячена дослідженню витоків та історії українського кобзарства (1994);
• «Пісні волі», книга музичних творів (1995);
• «Артем Ведель. Могутній дух Мазепи», повість (1997);
• «Іржання стриножених коней», збірка поезій присвячена пам'яті Ігоря Ґерети (2004).

Відзнаки

• Літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького (1993);
• Літературно-мистецька премія імені Олени Пчілки (1995);
• Літературно-мистецька премія імені Володимира Косовського.

Стипендія імені М. Литвина

У 1993 році Тернопільська обласна рада встановила стипендію імені М. Литвина для студентів-бандуристів, які навчаються у Тернопільському музичному училищі та студентів-тернопільців, котрі студіюють гру на бандурі у вишах України.

Примітки

1. Д. В. Павличко. Литвин Микола Степанович. esu.com.ua. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.. Архів оригіналу за 14 липня 2018. Процитовано 14 липня 2018. {{cite web}}: символ м'якого дефісу в |видавець= на позиції 496 (довідка)
2. Помер кобзар Микола Литвин [Архівовано 21 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Україна молода. — № 29 (5631). — 20—21 березня 2020.

Джерела

• І. Ґерета, І. Дем'янова Литвин Микола Степанович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 366—367. — ISBN 966-528-199-2.

Посилання

• Литвин Микола Степанович // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 136.