Литвиненко Іван Данилович
Іван Данилович Литвиненко (псевдо :«Данило Солончак», «Мама», «Євшан», «Морозенко») нар. 4 (17) січня 1891, с. Хоружівка — пом. 17 лютого 1947, м. Київ) — український військовик, полковник Армії УНР, інструктор старшинських шкіл УПА. Лицар Залізного хреста та Хреста Симона Петлюри.За твердженням радянських органів держбезпеки, один з десяти найбільш авторитетних та активних діячів спецслужби уряду УНР в екзилі.[1] ЖиттєписБатькиЗгідно з записом у метричній книзі Катерининської церкви с. Хоружівка, Недригайлівського повіту, Харківського намісництва за 1891 р. — 4 січня народився хлопчик Іван. Про батьків сказано: «з села Хоружівка селянин власник Данило Костянтинович Литвиненко і законна дружина його Анастасія Кузьмівна, обоє православного віросповідання….» НавчанняНавчався у Смілянській школі Роменського повіту, та на Московських вищих комерційних курсах. Військова кар'єраПісля закінчення Московських курсів деякий час займається комерційною діяльністю. Під час Першої Світової війни Литвиненко — офіцер царської армії. Армія УНРЗ 1917 року — в армії Української Народної Республіки, отримує ранг полковника. Почав службу у складі 147-ї пішої Воронезької дружини. Згідно з листом командира дружини від 21 грудня 1917 року за № 28214, Литвиненко був переведений до 1-го Українського Вартового полку, штат якого становив 4 296 осіб. Із січня 1918 р. Литвиненко командир 11 сотні 3-го куреня, з 14 січня цього ж року — командир 3-го куреня 1-го Київського Вартового полку. Далі — помічник командира, потім командир 1-го Запорозького пішого полку ім. гетьмана П. Дорошенка. Ця військова одиниця сформавана у Харкові в березні 1918 року у складі Запорізького корпусу. У січні 1920 р. — командир 1-ї Запорозької дивізії. Брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР по тилах більшовиків і деникінців, керованому генерал-полковником Михайлом Омелянович-Павленком. Участь у Зимовому поході пізніше обернулася для здоровья Івана Литвиненка тяжкою недугою: гострим ревматизмом та пухлиною ніг. У кінці літа 1920 р. Головний отаман Симон Петлюра уповноважує Литвиненка вести переговори з Петром Врангелем. Робота у контррозвідціІван Данилович Литвиненко «Морозенко» був залучений до роботи керівником спецслужб УНР Миколою Чеботарівим ще у 1924 р., потім він працює в контррозвідці Державного Центру УНР в екзилі. У червні 1927 р. Литвиненко скерований Чеботарівим, який тоді очолював другу секцію військового міністерства, спочатку на посаду керівника розвідувального пункту у Могиляни (поблизу Острога), а з осені 1928 р. — у Рівне, де і закінчив свою розвідувальну діяльність у 1935 р. Після того Литвиненко перебрався до Варшави і до січня 1936 р. перебував у розпорядженні іншого відомого контррозвідника генерала Всеволода Змієнка. Займаючись розвідувальною діяльністю, Іван Данилович був постійним об'єктом уваги радянських спецслужб. У документі, складеному за агентурними і слідчими матеріалами 1939 року у розділі «Українські терористичні організації в Польщі» він згадується серед десяти найбільш авторитетних та активних діячів екзильного уряду УНР.
У лавах УПАНа початку Другої світової війни український військовий та політичний діяч Тарас Бульба-Боровець організовуючи Поліську Січ, з якої починалася УПА, спирався на військовий досвід полковника Литвиненка. Про це він писав так:
 Боровець дає характеристику Литвиненка:
Говорячи про «батька вояка» Боровець має на увазі сина Івана Литвиненка, який воював у лавах Сидора Ковпака. У вересні 1943 року Литвиненко ще з двома колишніми полковниками армії УНР переходить до Української Повстанської Армії. Його організаторський талант і бойовий досвід стають у великій нагоді армії, яка повела боротьбу проти гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР. Він стояв біля витоків розвідки УПА як начальник відділу розвідки Крайового Військового Штабу УПА — Північ[2]. Згодом стає інструктором старшинської школи УПА «Дружинники», де на пропозицію командира УПА-Північ Дмитра Клячківського — «Клима Савура», полковник Литвиненко викладає шестигодинний курс «Бойова розвідка», а також керує випуском старшин. На початку грудня 1943 року, разом з 14 випускниками школи, які отримали звання «хорунжий», Литвиненко прибув до штабу «Енея» — командира Південної групи УПА. Через прогресуючу недугу Івана Даниловича йому готують фіктивні документи для легалізації.  Після особистої зустрічі з членом Центрального ОУН Василем Куком — «Лемішем» та отриманих завдань полк. Литвиненко звільняється з військової служби і переходить у підпілля. Арешт і стратаПроживаючи нелегально у Львові, Литвиненко виконує різні доручення підпілля ОУН. Пізніше був виявлений і заарештований радянськими слідчими органами у 1945 році, але звільнений для оперативного спостереження. Виявити через Литвиненка зв'язки з підпіллям ОУН-УПА МДБ не вдавалося, і на співпрацю він не погодився, повторно був арештований у червні 1946 р. У 1946 р. Литвиненко проходив по слідству у справі члена першого Проводу ОУН П. Кожевникова. Смертний вирок оголошений 12 грудня 1946 року. Але розстріляли полковника через два місяці — 17 лютого 1947 р. Джерела та література
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
