Лето Атрід

Лето Атрід
Файл:Leto I Atreides art.jpg
Зображення Лето від Аарона Міллера
Перша появаДюна (1965)
Остання появаДюна (1965)
АвторФренк Герберт
Виконавець
Інформація
Статьчоловік
ТитулГерцог Дому Атрідів
Діти
Родичі

Лето Атрід (англ. Leto Atreides, [ˈleɪtoʊ əˈtreɪdiːz][1]) також відомий як Лето I Атрід (англ. Leto I Atreides) — вигаданий персонаж всесвіту «Дюни», створений Френком Гербертом. Він є герцогом дому Атрідів і батьком Пола Атріда. Представлений у романі Френка Герберта «Дюна» 1965 року, а пізніше головний персонаж приквел-трилогії Прелюдія до Дюни (1999—2001) Браяна Герберта і Кевіна Джеймс Андерсона. За словами Браяна Герберта, сина і біографа Френка Герберта, дім Атрідів був заснований на героїчному, але нещасливому грецькому міфологічному домі Атрея[2].

Лето зображений Юргеном Прохновим у фільмі Девіда Лінча «Дюна» 1984 року. Вільям Герт зіграв цього персонажа у мінісеріалі «Дюна» 2000 року. Лето буде зображений Оскаром Айзеком у фільмі Дені Вільнева «Дюна» 2020 року.

Біографія

Син герцога Поулуса Атріда[en] та леді Гелени[en]. Після загибелі батька успадкував планету Каладан і герцогський титул. Від зв'язку з Кайлеєю Верніус, дочкою графа Домініка Верніуса, у нього народився син Віктор, загиблий в результаті спроби замаху Кайлеї на Лето. Пізніше Лето перебував у багаторічних стосунках зі своєю наложницею леді Джесікою з ордена Бене Ґессеріт, з яких народився Пол і Алія. За наказом Падишах-імператора Шаддама IV прийняв в ленне володіння пустельну планету Арракіс, де загинув в результаті зради. Його останки спочивають в «Усипальниці голови Лето» на Арракісі.

Хронологія правління

Попередник:
Мінотавр Атрід 		Герцог Дому Атрідів
 Наступник:
Пол Атрід (син Лето)

Адаптації

  1. Лето зображений Юргеном Прохновим у фільмі Девіда Лінча «Дюна» 1984 року[3].
  2. Вільям Герт зіграв цього персонажа у мінісеріалі «Дюна» 2000 року[4]. Герт був першим актором, який був приєднався до касту адаптації 2000 року. Як шанувальник цього роману, він сказав газеті «Нью-Йорк Таймс»: «Я був наркоманом наукової фантастики … [Режисер Джон Гаррісон] зафіксував пророчі роздуми Герберта про нашу власну епоху, коли національні держави конкурують з новою глобальною економікою та її корпоративними елементами.»[4]
    • Еммет Ашер-Перрін з «Tor.com» пише, що Герт «приносить якийсь стриманий спокій, який личить персонажу.»[5]
  3. Зображений Оскаром Айзеком у фільмі Дені Вільнева «Дюна» 2021 року[6].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Dune: Creating the Audiobooks (Official promotional video, includes images of Frank Herbert's pronunciation notes for some terms). Macmillan Audio. 23 грудня 2008. Подія сталася на 4:04. Процитовано 23 січня 2010. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 лютого 2021. Процитовано 15 березня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Herbert, Frank (1965). Afterword by Brian Herbert. Dune (вид. Kindle). Penguin Group. с. 875—876.
  3. ↑ Maslin, Janet (14 грудня 1984). Movie Review: Dune (1984). The New York Times. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 15 березня 2010.
  4. ↑ а б Stasio, Marilyn (3 грудня 2000). Cover Story: Future Myths, Adrift in the Sands of Time. The New York Times. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 21 серпня 2015.
  5. ↑ Asher-Perrin, Emmet (9 травня 2017). Syfy's Dune Miniseries is the Most Okay Adaptation of the Book to Date. Tor.com. Архів оригіналу за 23 лютого 2019. Процитовано 20 лютого 2019.
  6. ↑ Kit, Borys; Couch, Aaron (29 січня 2019). Oscar Isaac Joining Denis Villeneuve's Dune. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 29 січня 2019.

Посилання