Леон Біллевич

Леон Біллевич
Народився	24 лютого 1870(1870-02-24)  Волинська губернія, Російська імперія
Помер	квітень 1940 (70 років)  Харків, Українська РСР, СРСР  ·розстріл
Поховання	Меморіал жертв тоталітаризму
Країна	Республіка Польща
Діяльність	офіцер
Знання мов	польська
Учасник	Друга світова війна і Перша світова війна
Військове звання	бригадний генерал
Рід	House of Billewicz^d
Брати, сестри	Joanna Narutowicz^d, Sofija Bilevičiūtė-Zubovienė^d і Konrad Billewicz^d

Леон Біллевич (25 квітня 1870 р, село Вербичне — квітень 1940 р., Харків) — полковник піхоти Армії Російської імперії та бригадний генерал Війська Польського, жертва Катинської розправи.

Життєпис

Леон Біллевич народився 25 квітня 1870 року в маєтку села Вербичне у Володимир-Волинському повіті Волинської губернії.

Закінчив Юнкерську школу в Києві та Офіцерську школу піхоти в Петербурзі. З 1893 р. офіцер російської піхоти. У 1900 р. брав участь у російській інтервенції в Китаї та війні з Японією 1904—1905 рр., командував ротою та батальйоном. Під час Першої світової війни командував піхотним полком на німецькому фронті. У 1915 р. важко поранений. Кілька місяців пролежав у шпиталі, потім повернувся на фронт.

Після Жовтневого перевороту залишив армію і вступив до 1-го польського корпусу під командуванням ген. Юзеф Довбор-Мусніцький. Спочатку він займався організаційними питаннями корпусу, а в квітні 1918 р. прийняв командування 6-м стрілецьким полком 2-ї стрілецької дивізії. Після розпуску 1-го корпусу в травні 1918 р. приїхав до країни, де брав активну участь у Польській Військовій Організації.

Як полковник 1-го колишнього Польського корпусу, рескриптом Регентської ради від 31 жовтня 1918 р. був приписаний до Війська Польського під її керівництвом із затвердженням звання[1]. Призначений командувачем військового округу № IV Радома із завданням формування Радомського окружного піхотного полку. З січня 1919 року командував 11-м Великопольським стрілецьким полком 3-ї Великопольської стрілецької дивізії. У червні 1919 року з частиною полку пішов на Український фронт. У боях дійшов до річки Збруч. У вересні повернувся до Великої Польщі і почав службу на польсько-німецькій лінії розмежування. Під час війни з більшовиками з лютого 1920 командував XXXIV піхотною бригадою на Литовсько-Білоруському фронті.

1 травня 1920 р. Верховний головнокомандувач, перший маршал Польщі Юзеф Пілсудський указом L. 2126, виданим на підставі акту сейму від 2 серпня 1919 р. про встановлення старшинства та присвоєння офіцерських звань у польських збройних силах, затвердив його 1 квітня 1920 р. у званні генерал-лейтенанта[2].

24 червня 1920 р. разом із ген. Вінцентом Одинцем, командиром 17-го піхотного полку і ген. Адольфом Яном Кучевським, командиром XXXIII БП, був звільнений з посади і призначений на Збірну дільницю офіцерів у Варшаві[3]. На початку вересня 1921 р. звільнений з посади начальника пункту обміну полонених у Барановичах[4]. З березня 1921 р. комендант м. Брестя, а пізніше комендантом укріпрайону Берестя. Протягом останніх 4 років служби (з жовтня 1923 по квітень 1927) він був членом Офіцерського суду. 30 квітня 1927 р. у відставці[5]. Після виходу на пенсію оселився в маєтку Вербічно.

У вересні 1939 року пішов добровольцем на службу до головнокомандувача в Бжесті над Бугем і був призначений командиром гарнізону в Дубно. Після радянського нападу евакуювався до Бережан, де разом із ген. Олександром Ковалевським командував зведеною оперативною групою. Там після бою він був схоплений радянськими військами 19 вересня в місті Журавно поблизу Стрия під час відходу групи до угорського кордону.

Ув'язнений у Старобельську НКВС. Убитий у Харкові. Похований на Польському військовому кладовищі в Харкові[6].

Указом Президента Республіки Польща Леха Качинського від 5 жовтня 2007 р. № 112-48-07 посмертно присвоєно звання генерал-майора[7]. Про акцію було оголошено 9 листопада 2007 року у Варшаві під час церемонії «Пам'ятаємо Катинь — вшануймо пам'ять Героїв».

Просування по службі

• генерал-лейтенант — 1 травня 1920 затверджений 1 квітня 1920 року
• бригадний генерал — перевірений за вислугою років на 1 червня 1919 року
• генерал-майор посмертно — 5 жовтня 2007 року

Див. також

• Польські генерали
• Польські генерали в полоні
• Загальні підвищення офіцерів Другої Польської Республіки 2007 року

Виноски

1. Dziennik Rozporządzeń Komisji Wojskowej, 1918, R. 2, nr 2, Warszawa 1918, s. 15.
2. Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 18 z 15 maja 1920 roku, poz. 504.
3. Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 27 z 21 lipca 1920 roku, poz. 687.
4. Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 36 z 10 września 1921 roku, poz. 1776.
5. Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 5 z 5 lutego 1927 roku, s. 37.
6. Charków. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego. Warszawa 2003, s. 31.
7. Monitor Polski Nr 85 z 16 listopada 2007, poz. 885

Бібліографія

• T. Kryska-Karski, S. Żurakowski, Generałowie Polski Niepodległej, wyd. Editions Spotkania, Warszawa 1991, s. 75.
• H. P. Kosk, Generalicja polska, t. 1, wyd. Oficyna Wydawnicza «Ajaks», Pruszków 1998.
• Roczniki oficerskie z 1924 i 1928
• Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego: Charków, Warszawa 2003, ISBN 83-916663-5-2, s. 31.