Лацис Мартин Іванович

Лацис Мартин Іванович
латис. Mārtiņš Lācis
Народився	16 грудня 1888(1888-12-16)[1]  Вецпієбалгська волость^d, Цесісський повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Помер	20 березня 1938(1938-03-20)[1] (49 років)  Москва, СРСР[1]  ·вогнепальна рана
Країна	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР  Латвія
Діяльність	політик
Знання мов	російська і латиська
Заклад	ВЧК, Державний університет по землевпорядкуванню^d і Російський економічний університет імені Плеханова
Членство	Всесоюзне товариство старих більшовиків
Партія	КПРС
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Ла́ціс Марти́н Іва́нович (Я́нович), справжнє ім'я — Судрабс Ян Фрідріхович (латис. Jānis Sudrabs; 16 грудня 1888 — 20 березня 1938) — радянський партійний і господарський діяч, співробітник органів ВЧК-ОДПУ.

Ранні роки

Народився в садибі Рагайні Ліфляндської губернії в родині латиського батрака. Щоб оплачувати навчання, з восьми років працював пастухом, потім поїхав у Ригу, де влаштувався учнем столяра і підсобником в його магазині. Після півторарічної роботи вирішив стати народним учителем і з цим наміром в 1905 році звільнився і поїхав з міста назад у село, щоб підготуватися до іспитів у вчительській семінарії.

У 1905 році з початком революційної діяльності провалив вступні іспити і перейшов на нелегальне положення, став «лісовим братом».

Навесні 1906 року Ян Судрабс повернувся до роботи. Допомагав викладачам в Енгельгартовському училищі, займався самоосвітою, у 1908 році в Ризі склав іспит на народного учителя і до осені знайшов місце учителя у Велико-Роопському приходському училищі.

Революції, громадянська війна, ВНК

Брав участь у російській революції 1905—1907 років. У 1911—1913 роках вів підпільну революційну роботу на Північному Кавказі і в Москві. У серпні 1915 засуджений і висланий до Іркутської губернії. Після Лютневої революції 1917 року — член Петроградського комітету РСДРП(б), один з організаторів червоної гвардії Виборзького району. Учасник Жовтневого збройного повстання 1917, член Петроградського військово-революційного комітету, колегії НКВС РСФРР.

Від травня 1918 року — в органах Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК) і водночас голова військового трибуналу 5-ї армії, член революційної військової ради Східного фронту. У квітні — вересні 1919 — голова ВНК УСРР, член колегії республіканського НКВС, один з організаторів «червоного терору» в Україні. У редагованій Л.Крайнім газеті політичного відділу військ ВУНК «Красный меч» почали щоденно публікувати списки розстріляних.

Від вересня 1919 року — начальник секретно-оперативного відділу, а з липня 1920 року — член колегії ВНК РСФРР. З 1921 року — на адміністративно-господарській, партійній та рад. роботі.

З 1932 — директор Інституту народного господарства імені Плеханова (Москва). Автор книжок про перші роки діяльності ВНК.

29 листопада 1937 року заарештований за обвинуваченням у належності до контрревллюційної націоналістичної організації. Засуджений до розстрілу.

Легендарною стала цитата зі статті Лаціса, опублікованій 1 листопада 1918 року в журналі «Червоний терор», який видавався НК: «Ми не ведемо війни проти окремих осіб. Ми винищуємо буржуазію як клас. Не шукайте на слідстві матеріалів і доказів того, що обвинувачуваний діяв ділом або словом проти радянської влади. Перше питання, яке ми повинні йому поставити, — до якого класу він належить, якого він походження, виховання, освіти або професії. Ці питання й повинні визначити долю обвинувачуваного. У цьому — зміст і сутність червоного терору.»

Нагороди

Нагороджений орденами Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора УСРР, знаком «Почесний працівник ВЧК–ГПУ (V)» і Почесною революційною зброєю.

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #118956396 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578

Посилання

• Лаціс [Архівовано 26 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• УРЕ [Архівовано 26 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Лацис на сайті «history.org.ua» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Довідник з історії КПРС [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Лаціс на сайті «Хронос» [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.](рос.)

Джерела

• Веденєєв Д. В. Лаціс Мартин Іванович [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Усенко І. Б. Лацис (Лацис-Судрабс) Мартин (Мартиньш) Іванович (Янович) [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 54. — ISBN 978-966-00-1028-1.