|
Кшиштоф Дунін-Карвіцький
Кшиштоф Дунін-Карвіцький (пол. Krzysztof Dunin-Karwicki; нар. 1757, Мізоч — пом. 24 січня 1813, Хмельник) — державний і військовий діяч Речі Посполитої. ЖиттєписПоходив з Мізоцької (Волинської) гілки польського шляхетського роду Дуніних-Карвіцьких гербу Лебідь. Другий син Юзефа Каетана Дунін-Карвіцького (бл. 1700-1785), маршалка коронного трибуналу, та Гелени Шембек зі Слупова (1720-?). Народився 1757 року у м.Мізоч. Протягом 1774—1777 років служив у коронному війську, потім подав у відставку. 1777 року батько відправив його у подорож за кордон, зокрема, для подальшого навчання, звідки Кшиштоф повернувся 1779 року. 1780 року був обраний послом на Сейм від Київського воєводства[3] від маєтків Любарського і Карповецького[4], які отримав у власність від батька ще за життя останнього[5]. Після смерті батька 1784 року, Кшиштоф одідичив Мізоцький маєток і на виборах 1788 року був знову обраний послом на Сейм уже від цієї місцевості. Брав участь у Чотирирічному сеймі 1788-1792 років[6]. 25 лютого 1789 року отримав звання ротмістра національної кавалерії. 6 березня цього ж року був призначений начальником 1-го полку передової гвардії імені Королеви Ядвіги після відставки Адама Шидловського[6]. Кшиштоф очолював свій полк під час війни проти Російської імперії 1792 року. Брав участь у битвах під Борушківцями, під Жилинцями; відзначився в битві під Дубенкою, під час якої відбив прорив російської кавалерії до тилу польських позицій. 1 серпня 1792 року йому було надано звання генерала-майора коронного війська[7]. Після перемоги Тарговицької конфедерації, як і більшість інших генералів, подав у відставку. Проте спочатку отримав тримісячну відпустку, потім йому ще протягом 1792-1793 років подавалися рапорти від полку як керівникові. 1793 року був нагороджений орденом Святого Станіслава[6]. Під час повстання 1794 року Тадеуш Костюшко розраховував на активну участь Кшиштофа та написав йому дружній лист від 17 червня, у якому закликав приєднуватися до повстанців. З цим листом Кшиштофу також був наданий патент на звання генерал-лейтенанта[6]. Щодо участі останнього у повстанні є протилежні свідчення. За одними, генерал приєднався до повстанців, відбув усю кампанію[8][9]. Під час битви за Прагу він із залишками полку зумів зберегти прапор підрозділу, який по завершенню бойових дій генерал відіслав до Пулав як національну пам'ятку[10]. За іншими, він так і не приєднався до повстанців і залишився на Волині[11][12]. Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року генерал прийняв підданство Російської імперії, залишив державну службу й оселився на Волині, у своєму мізоцькому маєтку та сконцентрувався на родині та управлінні маєтностями. Завдяки йому та його дружині Францішці Мізоч став значним культурним і соціальним центром. Граф облаштував там чудову резиденцію, яку відвідували натовпи гостей з різних країни. На межі XVIII-XIX століть був створений парковий ансамбль (тепер — Мізоцький парк) навколо резиденції, для чого до цієї роботи був запрошений друг графа, відомий ірландський майстер садово-паркового мистецтва Деніс Макклер[13]. Граф також 1795 року[14] став фундатором мізоцького костелу Святого Яна Непомуцького, будівництво якого було завершене 1832 року його сином Казімєжем[15]. 1913 року вдячні нащадки в костелі повісили портрет Кшиштофа та була вмурована плита з написом: «Перед Богом велика в коханні заслуга, бо воно тримає меча і хреста, і селянського плуга. Засновникові цього костелу в річницю його пам'яті»[16]. Розбудовував активно господарство, сприяв зведенню численних корчем, млинів, гуралень, цегелень, тартаків. На початку XIX століття родина Кшиштофа Дуніна-Карвіцького об'єднала під своєю владою весь Любарський ключ[17]. Генерал придбав у місцевого лікаря Меніха його будинок, значно розширив його та перебудував на палац в італійському стилі. «Палац з легкою колонадою, оточений водою та парком, вважався одним з найкрасивіших особняків на Волині». Фактично без суттєвих зовнішніх змін він проіснував до 1870-х років[18][19]. За палацом був закладений парк, ймовірно Макклером, який в той час працював в Мізочі[20]. У листах Кшиштоф неодноразово обговорював проблеми освіти краю з видатними діячами в цій галузі Тадеушем Чацьким і Гуго Коллонтаєм[21], співпрацював з першим на освітянській ниві у своїх маєтках на Волині та біля Кельці. За порадою Чацького, який був родичем дружини Францішки та часто гостював у Мізочі, граф заснував у жовтні 1803 року[22] парафіяльну школу в місті та надав їй фундуш. Подружжя також значилися в списку опікунів Кременецького ліцею, куди віддали сина на виховання[13]. Також, він сприяв підвищенню значення Любарської домініканської школи серед інших навчальних закладів краю[23]. Помер Кшиштоф Дунін-Карвіцький 24 січня 1813 року[16] в Хмельнику. ВласністьВолодів Мізоцьким ключем, у котрому нараховувалося 2 664 «ревізькі душі» (тобто приватнозалежні особи чоловічої статі), та Любарським ключем. Після смерті графа, його вдова Францішка 1829 року розділила волинські маєтності: Мізоцький ключ дістався сину Казімежу, Любарський — доньці Анні[24]. Родина1793 року одружився з Францішкою Малаховською (?1770-1843) — донькою великого коронного канцлера Яцека Малаховського[25]. Діти:
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
