|
Курмангази Сагирбайули
Курмангази́ Сагирбайул́и (каз. Құрманғазы Сағырбайұлы) також відомий за зросійщеним ім'ям Курмангази Сагирбаєв (1823, в місцевості Шайтани-батага (сучасна назва Курмангази-Тепе, нині західна частина Жангалинського району Західно-Казахстанської області) — 1896, Сахма, Хаджи-Тархан (сучасна Астрахань, Росія) — казахський народний музикант, композитор, домбрист, автор і виконавець кюїв (народних п'єс для домбри). Виходець з роду Кизилкурт. Мав великий вплив на розвиток казахської музичної культури. БіографіяНародився у 1823 році на кочовищах казахського роду Кизилкурт в землях Жиделі Молодшого жузу (нині це Жангалинський район Західно-Казахстанської області) у сім'ї бідняка Сагирбая. З раннього дитинства грав на домбрі. Рання схильність хлопчика до музики не викликала схвалення у його батька. Мати ж Курмангази, Алка, людина яскравої індивідуальності та сильної волі, навпаки, поділяла любов сина до музики і підтримувала його. В шість років, через матеріальну скруту сім'ї, Курмангази віддали в пастухи. У рідному аулі Курмангази з захопленням слухав заїжджих кюйши[kk], серед яких особливо виділявся кюйши Узак, який помітив у юного Курмангази талант до музики і передбачив йому велике майбутнє. У вісімнадцять років Курмангази залишив рідний аул і подався в мандрівні кюйши. В цей час він продовжив розвивати свою музичну майстерність, навчаючись у таких відомих домбристів, як Баламайсан, Байжума[kk], Есжан[kk] і Шеркеш[kk]. Курмангази, разом з Узаком, брав участь в змаганнях домбристів і з часом став вважатися одним з видатних майстрів домбри[2]. Курмангази і його друг, поет і батир Махамбет Утемісули — учасники і очевидці народного повстання Ісатая Тайманова проти російської колоніальної влади і підконтрольних їй ханів (1836—1838) під керівництвом Исатая Тайманова і Махамбета Утемисова проти хана Джангіра. Один з перших кюїв Курмангази, «Кішкентай» («Малий»), був присвячений народному повстанню. Курмангази як ідейного натхненника повстання ув'язнили в Уральську. Він втік, але його зловили і заслали до Сибіру (існують відомості, що йому довелося сидіти в Іркутській тюрмі). Курмангази знову втік, його знову зловили і посадили в Оренбурзький острог[2]. Переживши поневіряння, образи і переслідування, кюйши створив кюї «Алатау» і «Сариарка», що відображали глибокі думи казахського народу про незалежність і свободу, любов до своєї землі. Знали про Курмангази представники російської колоніальної культури — філологи, історики, етнографи, які збирали матеріали про казахську музику, її виконавців та народні інструменти. За переказами, з Оренбурзького острогу Курмангази звільнив генерал-губернатор Перовський, якому дуже подобалася його музика[2]. Сучасник Курмангази уральський журналіст і поет Микита Савічев в газеті «Уральські військові відомості» писав: «Сагирбаєв — рідкісна музична душа і отримай він європейську освіту, то був би в музичному світі зіркою першої величини…». У 1862 році Курмангази зустрівся з іншим великим кюйши Даулеткереєм[kk]. Творчість обох домбристів-імпровізаторів мала помітний взаємний вплив. Кюй Даулеткерея «Булбул» («Соловей») Курмангази включив у свій репертуар.  Вершиною творчості Курмангази став кюй «Сари-Арка» — шедевр степової музичної культури, наповнений світлою тональністю, що змальовує картину безкрайніх просторів казахському степу[2]. Особливі прийоми гри Курмангази, багато в чому розвиваючі музичну техніку того часу, дбайливо сприйняли і вдосконалили його учні і послідовники. Серед них були Махамбет Утемісов, Діна Нурпеїсова[kk], Ергалі Есжанов та інші. У 1880 році Курмангази оселився в містечку Сахма під Астраханню. Навчений досвідом, ставши шанованим в народі аксакалом, він збирає навколо себе наступників з виконавського мистецтва — це Діна Нурпеїсова, Ергалі Есжанов, Менгалі Сулейменов. Широко відомі в той час домбристи — Мамен, Кокбала, Менетай, Менкара, Сугурали, Торгайбай, Шора також вважали себе учнями Курмангази. Помер Курмангази Сагирбайули у 1896 році, похований в селі Алтинжар нині Володарського району Астраханської області Росії[2]. ТворчістьКурмангази Сагирбайули автор понад 60 кюїв, які відображають його суперечливу долю, повну горя і страждань. Біль поета від колоніальної політики царської Росії щодо казахського степу знайшов вихід в кюях Курмангази «Түрмеден қашқан», «Кісен ашқан», «Ертең кетем», «Бозқаңғыр», «Пәбескі», «Терезеден-есіктен», «Бозшолақ», «Бұқтым-бұқтым», «Не кричи, не шуми», «Арба соққан», «Аман бол, шешем, аман бол», «Қайран шешем». Любов поета до життя відображається в поемах «Қызыл қайың», «Ақжелең», «Адай», «Балбырауын», «Серпер», «Назым», «Балқаймақ», «Бұлбұлдың құрғыры», «Ақсақ киік», «Төремұрат», «Қуаныш»[3]. Вершиною творчості Курмангази став кюй «Сарыарқа» («Сари-Арка») — шедевр степової музичної культури. Не меншою відомістю користуються пісні «Жігер», «Көбік шашқан», «Кішкентай», «Ақбай», «Айжан-ай», «Айда бұлбұл», «Алатау», «Амандасар», «Бас Ақжелең», «Демалыс», «Лаушкен», «Ойбай, балам», «Саранжап»"Теріс қақпай", «Ұзак Ақжелең»[3]. ДискографіяУ 2005 році в Казахстані було видано тритомний збірник творів Курмангази на CD «Құрманғазы күйлері». В збірник увійшло 74 кюї кюйши. Усі твори виконуються на домбрі. У виданій у 2009 році під редакцією Мухтара Кул-Мухаммеда[kk] «Антології казахських традиційних кюїв» («Қазақтың дәстүрлі мың күй») кюї Курмангази виконують видатні казахські домбристи Калі Жантлеуов (1902—1993), Гільман Хайрошев (1914), Малгаждар Аубакіров[ru] (1934—1996), Ермек Казієв (1947), Айтжан Токтаганов (1946), Рустембек Омаров (1919), Азідолла Ескалієв[kk] (1934—2017), Шаміль Абільтаєв (1948), Каршига Ахмедьяров[kk] (1946—2010), Рисбай Габдієв[kk] (1936—2004), Туяк Шамелов (1951), Мухіт Бітєнов (1912—1983), Ермек Казієв (1947), Мурад Сидиков[ru] (1936—2013), Садуакас Балмагамбетов (1941—1999), Бакит Басигараєв (1928—2001), Айгуль Улкенбаєва[kk] (1962), Марат Оскенбаєв (1904—1982), Бахит Карабаліна (1939—1991)[4]. Вшанування пам'яті
Примітки
Див. такожДжерела Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Курмангази Сагирбайули
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
