Кунівська волость

Кунівська волость
Центр	Кунів
Площа	10 636 (1885)
Населення	6020 осіб (1885)
Густота	51.8 осіб / км²

Кунівська волость — історична адміністративно-територіальна одиниця Острозького повіту Волинської губернії Російської імперії. Волосний центр — містечко Кунів.

Історія

Кунівська волость існувала у XIX — до 1923 року XX століття. До кінця 1920 року волость входила до складу Острозького повіту.

18 березня 1921 року, після підписання мирної угоди («Ризький мир») між РРФСР і УСРР, з одного боку, та Польщею — з другого, був прокладений новий державний кордон, який поділив Волинську губернію на дві частини — до Польщі відійшли 6 повітів губернії, а також 5 волостей Острозького повіту, інші дев'ять волостей, у тому числі частина Кунівської (села Антонівка, Долоччя, Загребля, Закриниччя, Заріччя, Кам'янка, Карпилівка, Кунів), відійшли до Заславського повіту УСРР.[1]

З тієї частини волості, що відійшла до Польщі, була утворена ґміна Новомалин.

7 березня 1923 року замість повітів і волостей був запроваджений поділ губерній на округи та райони. Волость увійшла до складу Плужнянського району, Шепетівської округи.[2]

Зараз територія колишньої волості знаходиться в межах Ізяславського району, Хмельницької області і Острозького району, Рівненської області.

Адміністративний устрій

Данні на 1885 рік

Станом на 1885 рік волость складалася з 14 поселень: в тому числі 1 містечка, і 9 сільських громад. Населення — 6020 осіб (3062 чоловічої статі та 2958 — жіночої), 344 дворових господарств[3].

Земля волості

	Площа, десятин	У тому числі орної, дес.
Сільських громад	2904	1435
Приватної власності	4751	1072
Казенної власності	—	—
Іншої власності	160	87
Загалом	10636	2653

Основні поселення волості:

• Кунів — колишнє державне поселення за 15 верст від повітового міста Острог, 787 осіб, 69 дворів, православна церква, костел, синагога, школа, 5 постоялих дворів, шинок, 30 крамниць (лавок), водяний млин, кам'яний кар'єр, 3 шкіряних і 1 пивоварний заводи, поштове відділення.
• Вілія — колишнє власницьке село, 1180 осіб, 97 дворів, православна церква, постоялий двір, 2 водяних млини.
• Довге — колишнє власницьке село, 180 осіб, 14 дворів, постоялий двір, смоляний завод.
• Ляхів — колишнє власницьке село, 292 осіб, 28 дворів, православна церква, постоялий двір, водяний млин.
• Новородчиці — колишнє державне поселення, 222 осіб, 22 дворів, православна церква, постоялий двір.
• Теремне — колишнє державне поселення, 390 осіб, 49 дворів, православна церква, постоялий двір.

Посилання

1. С. Єсюнін. Адміністративно-територіяльний поділ Заславщини наприкінці XVIII — початку ХХІ ст. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 22 липня 2012. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 80 (довідка)
2. Постанова ВУЦВК від 7.03.1923 року «Про адміністраційно-територіяльний поділ Волині» (Збірник узаконень України за 1923 р., № 18-19, ст. 306)
3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)

Джерела

• Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 190–191, 231–232. (рос. дореф.)