Кузьмінков Лель Миколайович

Кузьмінков Лель Миколайович
Народження	8 жовтня 1925(1925-10-08)  Маріуполь, Українська СРР, СРСР[1]
Смерть	15 березня 2012(2012-03-15) (86 років)
	Маріуполь, Донецька область, Україна[1]
Країна	Україна
Жанр	пейзаж і портрет
Навчання	Харківський художній інститут
Вчитель	Шигимага Петро Антонович, Сліпченко Микола Степанович і Фітільов Лев Васильович
Діяльність	скульптор
Член	Спілка радянських художників України[1]
Нагороди

Лель Миколайович Кузьмінко́в (нар. 8 жовтня 1925, Маріуполь — пом. 15 березня 2012, Маріуполь) — український художник і скульптор грецького походження; член Спілки художників України з 1960 року та Ма­­ріупольського товариства греків (завідувач відділу наукових досліджень).

Життєпис

Народився 8 жовтня 1925 року в місті Маріуполі (тепер Донецька область, Україна). Впродовж 1947–1951 років навчався у Харківському художньому училищі (викладачі Микола Сліпченко, Лев Фітільов, Петро Шигимага). Дипломна робота — «Сталін під час доповіді в підпіллі».

З 1951 року за призначенням Міністерства культури УРСР працював художником та монументалістом у художніх майстернях Маріупольського товариства художників «Укоопхудожник», був керівником ізостудії при товаристві. Обирався делегатом ІІІ-го з'їзду Спілки художників України, також делегат ІІІ-го з'їзду Спілки художників СРСР.

Жив у Маріуполі в будинку на вулиці Донбаській № 81, квартира 7. Помер у Маріуполі 15 березня 2012 року.

Творчість

Працював в галузі станкового живопису, книжкової графіки та монументально-декоративного мистецтва. Автор пейзажів, низки автопортретів, мозаїчних панно. Серед робіт:

живопис

• «Автопортрет» (1952);
• «Соцзабез» (1954);
• «Крутий берег. Чов­ни» (середина 1950-х);
• «Старий більшовик І. П. Польщиков» (1957);
• «Горновий» (1958);
• «На батьківщині Куїнджі» (початок 1960-х);
• «Сталевари» (1960; 1968);
• «Токар І. Чернищук» (1970);
• «Матрос Азов­ської флотилії Ю. Танков»;
• «Учасниця Другої світової війни І. Шварц»;
• «Поет А. Шапурма»;
• цикл картин «Литва».

Автор графічних творів до видань «Кобзаря» Тараса Шевченка грецькою мовою, видання «Каменярі» грецькою мовою, за що отримав подяку від Музею Івана Франка зі Львова.

мозаїки

• «Свято урожаю» (фасад Будинку культури у селі Урзуфі);
• мозаїчні фризи екстер'єрів заводу «Важмаш» у Маріуполі (1965—1976, у співавторстві з Валентином Константиновим):
  • «Люди Важмашу» (1971);
  • «Юнак. Дівчина. Сім'я» (1976);
• «Металурги» на Маріупольському залізничничному вокзал(1973, у спів­авторстві з Валентином Константиновим);
• «Юність» на школі № 34 у Маріуполі;

пам'ятники

пам'ятник митрополиту Ігнатію

«Воїн-визволитель» «Воїн-визволитель»

погруддя Володимира Карпова

• поету Горгію Костоправу у селі Малоянісолі (1992, у співавторстві з Валентином Константиновим);
• митрополиту Ігнатію (1998, у співавторстві з Валентином Константиновим);
• ар­хітектурно-скульптурна композиція «Воїн-визволитель» у Маріуполі (2001, у співавторстві з Валентином Константиновим).
• рельєфи в Палаці весіль у смт Старому Кримі;
• меморіал «Вічний вогонь» у селі Малоянісолі;
• погруддя Героя Соціалістичної Праці Володимира Карпова у Маріуполі.

Брав участь у міських, обласних, всеукраїнських художніх виставках з 1957 року. Персональна виставка відбулася у Маріуполі у 1959 році (разом з Леонідом Гаді). У 1992 році провів виставку у Парижі[2].

Твори зберігаються у Донецькому художньому музеї, Маріупольському краєзнавчому музеї, приватних колекціях у Бельгії, Греції, Голландії, Україні, Франції[3][2]. Ліногравюри до рукописних екземплярів «Кобзаря» в перекладах грецьких авторів, знаходяться в музеї Тараса Шевченка у Києві, Російській національній бібліотеці у Москві, Маріупольському краєзнавчому музеї[2].

Автор історико-критичного нарису «Переселение Крым­ских греков в Северное Приазовье в 1778–1980 гг. (Причины и следствия)» (Маріуполь, 1997).

Відзнаки

• Диплом першого ступеня Донецької організації Спілки художників України (1967, за полотно «Сталевари»)[4];
• Грамота Президії правління Спілки художників СРСР (1967, за полотно «Сталевари»)[4];
• Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1990; за заслуги в розвитку українського образотворчого мистецтва, багаторічну творчу діяльність)[3][4];
• Почесний громадянин Маріуполя (березень 2011; за багаторічну творчу працю на благо міста і в зв'язку з 85-річним ювілеєм)[4].

Примітки

1. https://sovietmosaicsinukraine.org/en/artists/25
2. Інтернет-галерея Chendrs. Art hjrtal. [Архівовано 21 квітня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
3. Артдонбас. Художній музей. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 8 травня 2021.
4. Маріупольське життя. Помер художник Лель Кузьмінков. [Архівовано 28 червня 2014 у Wayback Machine.](рос.)

Література

• Кузьмінков Лель Миколайович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 245—246.;
• Кузьмінков Лель Миколайович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
• Ковальов О. Б. Кузьмінков Лель Миколайович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8.
• Чернов А. Лель Кузьминков — жизнь, отданная искусству: К 95-летию со дня рождения художника / Александр Чернов // Эллины Украины. — 2020. — № 10 (окт.). — С. 6—7 : фот.(рос.).

Біографії   Живопис   Графіка   Скульптура   Маріуполь