|
Кривава неділя (1905)
   Крива́ва неді́ля 9 (22) січня 1905 (рос. Кровавое воскресенье) — день розстрілу і розгону 2,5-тисячної мирної демонстрації робітників, що прямували до Зимового палацу (резиденцію російського царя Миколи ІІ) з проханням поліпшити умови життя та наміром передати петицію робітників і жителів Санкт-Петербурга; подія відбулася 9 січня (за старим стилем, 22 січня за новим) 1905 року у Санкт-Петербурзі. Демонстрацію очолював відомий священик Георгій Гапон. Перед Зимовим палацом демонстрантів зненацька атакувало царське військо. Згідно з даними поліції тоді загинуло близько 100 осіб і близько 300 було поранено; ймовірно, цифри занижено. Ці події викликали велике обурення в Росії; дата вважається початком Революції 1905 року. ПередісторіяСічень 1905 року в Петербурзі почався страйком на Путиловському заводі, що вимагав встановлення 8-годинного робочого дня, гарантованого мінімуму зарплати, скасування обов'язковості понаднормових робіт і т.д. По заклику Петербурзького комітету більшовиків пролетаріат села підтримав страйкуючих загальним політичним страйком, у якому незабаром брали участь 150 тисяч чоловік. У цей час священик Супрун Богдан запропонував робітникам план організації мирної ходи до імператора. Був складений текст вірнопідданської петиції імператору. На робочих зборах Петербурга в петицію під впливом більшовиків були поряд з економічними вимогами включені й політичні: передача землі селянам, скликання Установчих зборів, свобода слова, друку, робочих союзів, припинення війни з Японією, відділення церкви від держави. Імператорський уряд був наляканий розмахом страйкового руху: у Петербурзі був оголошений воєнний стан, у місті було зосереджено понад 40 тисяч солдатів і поліції. Проведення демонстрації в цих умовах носило провокаційний характер. 8 січня більшовики звернулися з відозвою, у якій говорилося, що робітники доможуться звільнення не подачею петицій, а тільки збройним повстанням народу проти імперіалізму. Але значна частина робітників ще вірила в імператора, і запобігти демонстрації не вдалося. Увечері того ж дня до голови комітету міністрів С. Ю. Вітте прибула депутація інтелігентів, у яку входив Максим Горький, із проханням запобігти кровопролиттю. Вітте відіслав депутацію до міністра внутрішніх справ Святополк-Мирського, але останній навіть не прийняв її. Події неділі 9(22) січня 1905Зранку робітники всіх районів Петербурга рушили до Зимового палацу, разом з ними йшли жінки, діти, старі; люди несли корогви, ікони, імператорські портрети, співали молитви. Усього на вулиці вийшло понад 140 тисяч чоловік. О 12 годині дня кавалерія атакувала хід біля Нарвських воріт, піхота дала п'ять залпів. Гапон, що йшов з колоною Нарвського району, зник. Через годину біля Троїцького моста були зустрінуті вогнем колони Виборзької й Петербурзької сторін. О 2-й годині дня частини Преображенського полку, що стояли біля Зимового палацу, дали три залпи по людях, що перебували в Олександрівському саду, біля Палацового мосту і будинку Головного штабу. Наказ — стріляти по мирному натовпу, віддав дядько імператора — великий князь Володимир Олександрович[1]. Олександрівський парк був засіяний сотнями вбитих і поранених, кавалерія й кінні жандарми рубали робітників шашками, добивали поранених, не жаліючи ні жінок, ні дітей, ні старих. Залпи гриміли на Невському проспекті, на Морській і Гороховій вулицях, біля Казанського собору. У підсумку 9 січня було вбито більше тисячі й поранено більше 2 тисяч чоловік.  Суспільна реакціяКривава розправа сколихнула всю країну, різко зросла активність страйкового руху: у січні 1905 р., за далеко не повними офіційними даними, страйкувало понад 440 000 робітників (з них від 30% до 60% — з політичних мотивів), а в лютому — близько 300 000 осіб. Загальна кількість страйкуючих в січні-лютому 1905 року приблизно на 200 000 осіб перевищувало число учасників страйкового руху за попередні чотири роки (1901—1904 рр.). Реакція російських робітників була географічно дуже нерівномірною: відносно стриманою в Центральній Росії та бурхливою на національних окраїнах. 28 січня польські соціалісти — як ППС так і СДКПіЛ — закликали до загального страйку; понад 400 000 робітників узяли участь у страйках по всьому Царству Польському, які продовжувалися протягом 4-х тижнів. Загальні страйки відбулися в Прибалтиці (у Ревелі, Вільно і Білостоці); схожа картина страйків, демонстрацій, барикад і військових зіткнень спостерігалася в Тіфлісі, звідки «безлад» перекинувся на всю Грузію. 18 (31) січня В. І. Ленін у своїй статті «Початок революції в Росії», опублікованій в женевській газеті «Вперед», закликав до негайного повалення уряду:
ЛітератураІсторичні документи
Спогади та свідчення сучасників
Статті, дослідження, монографії
Посилання
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
