Костянтин (Богачевський)

Костянтин Богачевський
Костянтин Богачевський
Митрополит Філадельфійський
10 липня 1958 — 6 січня 1961
Обрання: 10 липня 1958
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: він сам як екзарх
Наступник: Амвросій Сенишин
Титулярний архієпископ Берое
5 квітня 1954 — 10 липня 1958
Обрання: 5 квітня 1954
Попередник: Pio Leonardo Navarra, O.F.M. Conv.
Наступник: Victor Alphonse Marie Sartre, S.J.
Титулярний єпископ Амізосу
20 травня 1924 — 5 квітня 1954
Обрання: 20 травня 1924
Попередник: Antônio Malan, S.D.B.
Наступник: José de Jesús Clemens Alba Palacios
Апостольський екзарх США
20 травня 1924 — 10 липня 1958
Обрання: 20 травня 1924
 
Народження: 17 червня 1884(1884-06-17)
с. Манаїв Золочівського повіту, Австро-Угорщина Австро-Угорщина, нині Зборівський район Тернопільська область, Україна Україна
Смерть: 6 січня 1961(1961-01-06) (76 років)
м. Філадельфія, США США
Похоронений: м. Філадельфія
Батько: о. Сильвестр
Прийняття священичого сану: 31 січня 1909
Єпископська хіротонія: 15 червня 1924
 
Нагороди:
Духовний хрест заслуг (Австро-Угорщина)
Духовний хрест заслуг (Австро-Угорщина)

Митрополит Костянтин Богачевський (17 червня 1884(18840617), Манаїв Золочівського повіту, нині Тернопільського району Тернопільської області — 6 січня 1961, Філадельфія, США) — церковний і громадський діяч, митрополит Філадельфійський Української греко-католицької церкви (19581961). Небіж отця Теодора Богачевського.

Життєпис

Народився у сім'ї священника у селі Манаїв (Галичина) нині Тернопільського району. Навчався у Львові, на богословському факультеті (раніше Єзуїтська колегія Canisianum) Інсбруцького університету (Австрія) в 1905–1910[1], Мюнхені, доктор богослов'я.

Висвячений 1909 року. Після прийняття сану був префектом, пізніше духівником Львівської семінарії, референтом Львівської консисторії. Упродовж 1916–1917 рр. служив військовим капеланом 30-го (львівського) піхотного полку на італійському фронті, був нагороджений «духовним хрестом заслуг з мечами» за виявлену хоробрість під час душпастирської праці серед боїв на фронтових лініях[2].

З 1918 р. — віце-ректор Перемишльської духовної семінарії та крилошанин кафедрального собору в місті Перемишль, згодом генеральний вікарій (1923), Апостольський протонотар (1923). За національну працю серед українців Галичини був арештований польськими владцями. У 1923 р., через переслідування з боку польської влади, виїхав до Риму, звідки відбув до США.

З 1924 р. Апостольський Екзарх для українців у США, титулярний єпископ Амізосу. В 1933 р. ініціював серед українців США масову допомогу жертвам голодомору 1932–1933 рр. в УРСР. У повоєнний період — асистент папського трону, римський граф (1950 р.), титулярний архієпископ Берое (1954 р.). Ініціатор видання журналу «Ковчег» (1946–1956 рр., м. Стемфорд). У 1958–1961 рр. — митрополит Філадельфійський Української греко-католицької церкви.

Підніс Американський екзархат з релігійної, освітньої, національної, організаційної та економічної сторони. Меценат українських установ та науки і преси.

Помер митрополит Костянтин Богачевський 6 січня 1961 р. у Філадельфії, де й був похований. Як писала «Свобода»: «Вістка про смерть Митрополита, яку передано в радіо та яку принесла вся американська преса, подаючи рівночасно інформації про стан і розвиток очолюваної ним Української католицької церкви в ЗДА, глибоко схвилювала всю українську спільноту в цій країні, як напевно і в інших країнах українського поселення»[2].

Свого часу в листі до Андрея Шептицького звертався з проханням заборонити славлення Івана Франка.[3]

Нагороди

Примітки

  1. Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 98.
  2. а б Роль Митрополита Костянтина Богачевського у розбудові Української Католицької Церкви у США | Центр дослідження духовної культури Тернопілля. centerculture.uagate.com. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 14 лютого 2016.
  3. Сидоренко Б. Крушитель скали марновірства // Голос України. — 2017. — № 95 (6600) (27 трав.). — С. 8. — (Суспільство).
  4. Ranglisten des Kaiserlichen und Königlichen Heeres 1918 (Wien, 1918) [Архівовано 18 лютого 2022 у Wayback Machine.]. — S. 1657.

Джерела

Посилання