|
Класичне кеменче
Класичне кеменче (тур. Klasik kemençe), грушоподібне кеменче (тур. Armudî kemençe) або константинопольська ліра (Politiki lyra, грец. πολίτικη λύρα) — грушоподібний смичковий інструмент, який походить від середньовічної греко-візантійської ліри. В основному використовувався грецькими іммігрантами з Малої Азії та в класичній османській музиці. Інструмент також використовувався раніше для популярної музики, такої як ребетіко. Не плутати з іншим інструментом зі схожою назвою — чорноморське кеменче. Етимологія Назва «кеменче» походить з перської і означає «смичок»[1], використовується у тюрських мовах. Назва «ліра» походить від назви давньогрецької ліри, але з середньовіччя використовується у грецькій мові для позначення смичкових інструментів, див. Візантійська ліра. Назви для позначення цього інструментаКласична кеменче відома під різними назвами. Найуживаніші:
Інші назви:
Класичне кеменче з двома струнами використовували у Візантійській імперії. Третя струна була додана пізніше в часи, що збігаються з правлінням султана Меджида в Османській імперії. Тому сьогоднішній триструнний інструмент ще називають османською кеменче. ІсторіяВ музиці Візантії та для виконання православних гімнів використовувався інструмент Lyra Dicta, відомий у тодішній Європі як ребек[2]. Ребек став з часом відомий під різними назвами в народів Європи та Середземномор'я. У XVIII столітті у Стамбулі на інструменті почали знову грати. Те саме класичне кеменче тоді називали стамбульською лірою (грец. πολίτικη λύρα), що вказує, що цей інструмент використовували греки. Класичне кеменче прийняло свою сучасну форму у XIX столітті. При дослідженні джерел можна побачити, що класичне кеменче, на якому грають сьогодні, відоме під різними назвами, такими як ліра, ребек, станбульська ліра, кеменче, грушоподібне кеменче, і має коріння використання, що сягають до Х століття. На сьогоднішній день його називають класичним кеменче, щоб відрізнити від іншого інструменту — чорноморського кеменче[3]. Інструмент також використовувався для популярної музики, зокрема в ранньому стилі ребетіко, так званому стилі смирна (від назви міста Смирна, нині Ізмір). На початку XX століття головним центром музики ребетіко був багатонаціональний порт Смирна (сучасний Ізмір) у Малій Азії. На музикантів Смирни вплинули не лише східні звуки всередині Османської імперії, а й музика європейського стилю багатьох європейських громад міста, особливо італійців. З середини XIX століття класичний кеменче став основним смичковим інструментом османської класичної музики. КонструкціяВ давній османській музиці використовувалися лише дві струни класичного кеменче, що дозволяло виконувати танцювальні мелодії. З додаванням третьої струни почали виконуватися класичні твори. Танбурі Джеміль Бей додав четверту струну до класичного кеменче, не з метою розширення діапазону, а в гармонійних цілях. Гармонічна струна, яку додав Танбурі Джеміл Бей, ніколи не використовувалася іншими виконавцями. Інший виконавець, Хусейн Садеттін Арель, також додав ччетверту струну, але вніс зміни і в сам інструмент. Звук цього нового чотириструнного кеменче, створеного Хусейном Садеттіном Арелєм, має зовсім інший тембр порівняно з класичним триструнним кеменче. Сьогодні існують класичні кеменче на три і чотири струни. Хоча спосіб виконання схожий, ці два струнних інструмента відрізняються один від одного конструкцією та тембром звучання[3]. Довжина трьохстунного класичного кеменче 40 - 41 см, ширина 14–15 см. Корпус виконується у формі розрізаної уздовж груші. Овальна головка інструменту, а також шия і корпус виготовляються із цільного шматка дерева. Отвори у верхній деки мають D-подібну форму. Висота струн над містком — 7–10 мм. Спосіб гриНа відміну від інших струнних інструментів, на класичному кеменче грають не подушечками пальців, а нігтями руки, що дозволяє плавно переміщати руку під час гри (легато). Під час гри інструмент тримають вертикально і кладуть довгими кілками на плече музиканта. Грають сидячи. Нижня частина інструмента кладеться в один із двох способів: на коліно або між двома ногами виконавця. СтрійДіапазон приблизно дві-дві з половиною октави. Як правило, струни класичного кеменче настроюються «Ре-Соль-Ре», або в західноєвропейській нотації від найтоншої до найтовщої струни — «Ля (440 Гц) - Ре (293,3 Гц) - Ля (220 Гц)»[4] Навчання грі на класичному кеменчеТрадиційне навчання музики в Туреччині базується на системі мешк (тур. meşk), тобто запам'ятовування і розучування твору учнем, який виконує вчитель (майстер). «Стародавні казали, що найкращий спосіб навчитися — це слухати, бачити і чути від великодушної людини (із щедрих вуст, що все прощають, словом, від майстра справи)»[5]. Такий підхід доніс до нас багато класичних творів, але й спричинив до забуття багатьох із них. З використанням нотного запису на початку XX століття метод мешк використовувався не як спосіб запам’ятовування, а з метою інтерпретації творів з точки зору ритму, ладу та темпу[6]. Класичне кеменче в УкраїніНа класичному кеменче грають і на Одещині, зокрема Степан Мінковський, але він один з останніх музикантів, які можуть грати на класичному кеменче в Україні [7]. Пов'язані інструментиВізантійська ліра (лат. lira) — смичковий струнний інструмент грушоподібної форми. Перський географ Ібн Хордадбег був першим, хто описав візантійську ліру як типовий візантійський інструмент[8]. Варіації інструменту (з однаковою формою та способом гри) існують на величезній території Середземномор’я та Балкан. Прикладами є болгарська гадулка, калабрійська ліра в Італії, ліра Криту та Додеканесу, лієриця хорватської Адріатики. Опубліковані роботи з питань гри на класичній кеменче
Відомі виконавці
Примітки
|
||||||||
