Кароль Модзелевський

Кароль Модзелевський
пол. Karol Cyryl Modzelewski
Ім'я при народженніпол. Cyryl Budniewicz
рос. Кирил Будневич
Народився23 листопада 1937(1937-11-23)[1][2]
Москва, СРСР[1]
Помер28 квітня 2019(2019-04-28)[2] (81 рік)
Варшава, Республіка Польща
ПохованняВійськові Повонзки[3]
Країна Республіка Польща
 СРСР
Діяльністьісторик, політик, письменник, письменник-документаліст, профспілковий діяч, медієвіст, викладач університету, дисидент, політичний в'язень, science administrator
Alma materВаршавський університет (1959)
XIV High School of Stanislaw Staszic in Warsawd (1954)
Галузьісторія[4], політика[4] і документальна література[4]
ЗакладВроцлавський університет
Варшавський університет
Institute of Archeology and Ethnology of the Polish Academy of Sciencesd
Варшавський університет
Institute of Historyd
Wyższa Szkoła Komunikowania i Mediów Społecznych im. Jerzego Giedroyciad
Польська академія наук
Посадасенатор Польщіd
Науковий ступіньпрофесор[d][5] (10 липня 1990), доктор габілітований (1978) і докторський ступінь (1974)
Науковий керівникОлександр Гейштор
ВчителіОлександр Гейштор
Аспіранти, докторантиMarcin Paukd
Aneta Pieniądzd
ЧленствоПольська академія наук[6]
Варшавське наукове товариство
Солідарність
ПартіяГромадянський парламентський клубd і Польська об'єднана робітнича партія (1964)
БатькоЗигмунт Модзелевський
МатиNatalia Modzelewskad
Нагороди
Автограф

Кароль Кирило Модзелевский (пол. Karol Cyryl Modzelewski; 23 листопада 1937(19371123), Москва — 28 квітня 2019, Варшава[7]) — польський політик та історик-медієвіст. Дійсний член Польської академії наук. Активіст опозиційного руху в ПНР. Один із засновників і провідних ідеологів «Солідарності», автор цієї назви. Сенатор у 1989—1991 роках. Демократичний соціаліст.

Біографія

Дитинство

Народився в Москві. До 8 років не розмовляв польською. Рідний батько Кароля був репресований НКВС через кілька днів після народження сина[8]. Мати Кароля, перекладачка Наталія Вільтер (1912-1992)[9], в 1939 році зійшлася з польським комуністом Зигмунтом Модзелевським, який незадовго до того вийшов з ув'язнення.

Зигмунт Модзелевський був включений в систему прорадянських польських організацій і зробив дипломатичну кар'єру. З 1944 року він був послом польського комуністичного уряду в СРСР, з 1947 — міністром закордонних справ ПНР. Помер у 1954 році.

Марксистський опозиціонер

Закінчив школу у Варшаві, вступив до Варшавського університету, де познайомився з Яцеком Куронем. Разом з Куронем створив студентський дискусійний клуб «Криве коло» неотроцькістського спрямування. У цій напівлегальній організації займався теоретичними розробками і встановленням контактів з робочою молоддю. Підтримав робітничі протестні виступи 1956 року[10].

У 1957 році вступив у ПОРП. Виключений в 1964 за «ревізіоністську пропаганду». Разом з Куронем написав «Відкритий лист до партії», різко критикував тоталітарно-сталіністські порядки з лівосоціалістичних позицій. Був відсторонений від наукової роботи в Інституті історії, в 1965 році засуджений до 3,5 року позбавлення волі. Умовно-достроково звільнений у серпні 1967 року.

За участь у заворушеннях березня 1968 знову був засуджений на 3,5 року. Відбув термін повністю. Після звільнення працював у вроцлавському Інституті історії матеріальної культури.

Погляди Кароля Модзелевского ґрунтувалися на ранньому марксизмі і являли собою своєрідний синтез неотроцькізму, лівої соціал-демократії та анархо-синдикалізму. Він був прихильником соціалістичної економіки, багатопартійної демократії і робітничого самоврядування. Брав активну участь у діяльності Комітету захисту робітників.

Соціалістичний ідеолог «Солідарності»

У серпні 1980 року примкнув до страйкового руху. Саме Кароль Модзелевский запропонував для незалежної профспілки назву «Солідарність». Був одним з керівників профцентру у Вроцлаві та Нижній Сілезії.

Модзелевский розробляв концепції соціалізму самоврядування. Багато в чому під його впливом «Солідарність» декларувала прихильність соціалізму — незважаючи на потужну націонал-католицьку тенденцію. Модзелевский мав великий авторитет як ідеолог і теоретик, але не мав безпосереднього впливу на маси й не володів організаційними важелями[11].

У практичній політиці Модзелевский був прихильником поступового завоювання незалежною профспілкою панівних позицій у суспільстві. Намагався пом'якшити конфронтацію з владою, за що піддавався критиці радикальних антикомуністів. Розраховував на поступове вростання ПОРП у громадський рух. Водночас переконаний соціаліст Модзелевский піддавався особливо різкій критиці консервативного крила ПОРП і пропагандистського апарату СРСР як «перший в ряду найбільш затятих ворогів реального соціалізму»[12]. Жорстка ворожість влади до Модзелевскому пояснювалася саме соціалістичністю його поглядів, висуненням лівої альтернативи.

13 грудня 1981 Кароль Модзелевский був інтернований військовою владою. У вересні 1982 року заарештований за звинуваченням у спробі повалення режиму. Повинен був стати підсудним на політичному процесі, проте влада не зважилася його провести. Звільнений за амністією влітку 1984 року. Повернувся до наукової роботи в галузі історії Середніх віків.

У 1988—1989 підтримував переговорний процес круглого столу, який цілком збігався з його політичною концепцією 1980—1981 років. На виборах 4 червня 1989 обраний в сенат від Вроцлава.

Лівоцентрист у новій Польщі

Влітку 1990 року брав участь у створенні руху Солідарність праці, влітку 1992 — партії Унія праці. Обидві організації стояли на позиціях демократичного соціалізму. За задумом Модзелевского, вони були покликані об'єднати тенденції «лівої пост-Солідарності» і «лівої пост-ПОРП».

«Солідарність праці» проіснувала два роки, Спілка праці існує донині. На парламентських виборах 1993 Союз праці отримав близько 7,3 % голосів і провів 41 депутата. У 1997, на тлі загального правого крену, партія втратила парламентське представництво. У 2001 зуміла повернутися в парламент, але всього 16 депутатами. З 2005 — знову поза парламентом. Союз праці співпрацює з Союзом демократичних лівих сил (колишня ПОРП) і ліволіберальним Рухом Януша Палікота. Ідейно-політична платформа характеризується як ліва соціал-демократія.

До 1995 року Кароль Модзелевский був почесним головою Спілки праці. Потім він надовго відійшов від практичної політики. У 2005 році Модзелевский працював у передвиборчому штабі кандидата в президенти Влодзімежа Чимошевича, колишнього функціонера ПОРП.

Наука і світогляд

У 1990 році Кароль Модзелевский здобув вчене звання професора Інституту історії. Працював в Інституті історії Вроцлавського університету. З грудня 2006 року — віце-президент Польської академії наук.

Має високий авторитет у міжнародному співтоваристві істориків і соціологів. Спеціалізується на варварському періоді раннього Середньовіччя. Прихильник мультикультуралізму, обґрунтовує цю політичну доктрину традиціями дохристиянської Європи.

Кароль Модзелевский належить до лівого флангу польської політики і лівим напрямком політичної думки. Він є яскравим представником європейської соціалістичної інтелігенції XX століття. Його розрив з комунізмом був зумовлений не тільки особистим і сімейним досвідом зіткнення з СРСР, але і певним прочитанням марксизму — як ідеології прогресу, несумісного з догматизмом і диктатурою. Марксистські елементи у світогляді Модзелевского визначили і його соціал-демократичну позицію в сучасній Польщі.

Див. також

Примітки

  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #138998752 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Prof. Karol Modzelewski spoczął na Powązkach Wojskowych w Warszawie
  4. а б в Чеська національна авторитетна база даних
  5. Nauka Polska
  6. http://czlonkowie.pan.pl/czlonkowie/sites/Biogram.html?id=3605
  7. Leszczyński, Adam (28 квітня 2019). Straszna wiadomość: Karol Modzelewski nie żyje. oko.press (пол.). Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
  8. Andrzej Friszke, Anatomia buntu.
  9. Lech Kańtoch, Karol Modzelewski. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 30 квітня 2019.
  10. Socialist Worker. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 27 листопада 2016.
  11. Трубников В. П. Крах «операции Полония». — М., 1983.
  12. Там же.

Література