|
Кара-Мурза Володимир Володимирович
Володимир Володимирович Кара́-Мурза́ (7 вересня 1981, Москва) — російський тележурналіст, режисер, колумніст, політичний і громадський діяч, публіцист. Федеральний координатор громадського руху «Відкрита Росія». У 2015—2016 роках заступник голови Партії народної свободи[6]. Член бюро демократичного руху «Солідарність» та координаційної ради російської опозиції. Закінчив історичний факультет Кембриджського університету (Велика Британія)[7]. Суспільно-політична діяльністьВ 1999–2001 роках — в партії «Демократичний вибір Росії», в 2001 — 2008 роках — в «Союзі правих сил»(СПС). У 2000 — 2003 роках — радник голови фракції СПС у Державній думі РФ Бориса Нємцова. В опозиції Володимиру Путіну з 2000 року. На президентських виборах 2000 року підтримував Григорія Явлінського. На вибори до Державної Думи 2003 року — єдиний кандидат від «Яблуко — Об'єднані демократи» від партій СПС і «Яблуко» в Чертанівському виборчому окрузі № 204 Москви[8]. Під час кампанії команда кандидата партії «Єдина Росія» Володимира Груздева робила спроби зняти Кара-Мурзу з виборів; на його рекламних білбордах гасло освітлення; в ході теледебатів «з технічних причин» відключився звук; в день голосування були виявлені «каруселі»[9]. У книзі британського журналіста Ендрю Джека «Inside Putin's Russia» Чертанівський округ був приведений як приклад маніпуляцій на російських виборах 2003 року[10]. Згідно з офіційними результатами виборів Груздев отримав 149 069 голосів (53,78 %), Кара-Мурза — 23 800 голосів (8,59 %), кандидат КПРФ Сергій Серьогін — 18 992 голоси (6,85 %)[11]. У січні 2004 року став співзасновником «Комітету-2008: вільний вибір». У травні 2007 року Кара-Мурза виступив ініціатором висунення письменника і правозахисника Володимира Буковського кандидатом в президенти РФ від демократичної опозиції на президентських виборах 2008 року. Автор «Звернення Ініціативної групи», в якому, зокрема, говорилося: «Опозиції потрібен свій кандидат в Президенти. Сильний, безкомпромісний, рішучий. З бездоганним політичним і — що важливіше — моральним авторитетом. Знаний і шанований в суспільстві. Не пов'язаний ні з якими партіями і групами. Здатний запропонувати країні чесну програму демократичних, правових і соціальних реформ. Нам потрібен кандидат, якого зможуть підтримати всі демократичні виборці Росії. Такий кандидат є. Його ім'я — Володимир Костянтинович Буковський»[12]. На зборах групи виборців на підтримку висунення Володимира Буковського кандидатом на пост президента РФ 16 грудня 2007 року, в якому взяли 823 особи (при необхідних 500), обраний уповноваженим представником групи в Центральній виборчій комісії РФ[13][14]. 22 грудня ЦВК РФ відмовила Буковського в реєстрації[15]. На з'їзді СПС 17 грудня 2007 року Володимир Кара-Мурза був обраний до складу Федерального політичної ради. 29 вересня 2008 року написав заяву про вихід з партії на знак протесту проти її входження в кремлівський проєкт «Праве діло»[16]. На установчому з'їзді Об'єднаного демократичного руху «Солідарність» 13 грудня 2008 року обраний членом Федерального політичної ради. За підсумками голосування зайняв 2-е місце з 77 кандидатів, поступившись тільки Борису Нємцову[17]. 10 березня 2010 року підписав звернення російської опозиції «Путін має піти» (підпис № 4). З 2011 року — учасник протестних акцій, які починалися під гаслом «За чесні вибори!»[18]. На об'єднавчому з'їзді Партії народної свободи 16 червня 2012 року обраний до складу Федерального політичної ради[19]. У тому ж році виступив проти заборони в Росії фільму «Невинність мусульман»[20]. Брав участь у виборах до Координаційної ради російської опозиції в жовтні 2012 року, посівши 21 місце в загальноцивільному списку[21]. Має громадянство Росії і Великої Британії[7]. Підготовка та просування «Закон Магнітського»З лютого по травень 2011 року Кара-Мурза від імені російської опозиції вів в Конгресі США переговори «про розширення категорій осіб, які підпадають під дію візових санкцій» в рамках законопроєкту «Про відповідальність і верховенство закону» імені Сергія Магнітського, який передбачає заборону на в'їзд до США і заморожування фінансових активів в США для російських чиновників, відповідальних за «грубі порушення прав людини»[22]. Домігся внесення в остаточний текст законопроєкту посилань на порушення прав на свободу «самовираження, спілок і зборів, а також права на справедливий суд і демократичні вибори»[22]. Виступав на підтримку законопроєкту на слуханнях в Конгресі США[23] та Європейському парламенті[24]. В рамках просування «Закон Магнітського» проводив зустрічі з членами Конгресу США разом з Борисом Нємцовим[25], Михайлом Касьяновим[26] та Гаррі Каспаровим[27]. Обґрунтовуючи необхідність прийняття законопроєкту, зокрема, писав: «Кремлівським чиновникам, які хотіли б і далі … „правити як Сталін, а жити як Абрамович“, доведеться вибирати. Або розгони мирних демонстрацій, „басьманне правосуддя“ і фальсифікація виборів — або рахунки в американських банках, відпочинок у Флориді і різдвяний шопінг на нью-йоркській П'ятій авеню. Лицемірству приходить кінець. Безкарності для порушників прав і свобод російських громадян більше не буде»[28]. «Реформи чи революція»У 2011 році в Москві і Санкт-Петербурзі була представлена книга Володимира Кара-Мурзи (молодшого) «Реформи чи революція: до історії спроби утворити відповідальне міністерство в I Державній Думі»[29]. Книга розповідає про спробу Конституційно-демократичної партії (партії кадетів), що перемогла на виборах в I Думу, домогтися формування уряду парламентської більшості навесні-влітку 1906 року. Видавцем книги виступила Російська об'єднана демократична партія «Яблуко». Журналістська і публіцистична діяльністьУ журналістиці з 16 років. В 1997–2000 роках — власний кореспондент газети «Новые Известия», в 2000—2004 роках — власний кореспондент, оглядач видавничого дому «Коммерсантъ». У 2002 році був головним редактором ділового журналу «Russian Investment Review»[30]. У 2004 — 2012 роках — керівник бюро телекомпанії RTVi в Вашингтоні (США)[31]. Єдиним з російських журналістів зняв вручення міністру фінансів РФ Олексію Кудріну судової повістки по «справі ЮКОСА»[32], першим взяв телевізійне інтерв'ю у підприємця Сергія Колесникова, який розповів про «Палац Путіна» на Чорному морі[33]. Автор численних публікацій у російській і світовій пресі, в тому числі в «Новой газете», «Независимой газете», «Нью-Таймс», «Вашингтон пост», «Волл-стріт джорнел», «Файненшл таймс», «Ворлд афферс» та ін. Колумніст інтернет-видання Щоденний журнал. Член Спілки журналістів Росії. Автор і режисер документальних фільмів «Вони вибирали свободу» і «Нємцов». _Toronto_Legislature_2018.jpg) Веде щотижневу англомовну колонку Spotlight on Russia з аналізом політичної ситуації в Росії на сайті американського журналу «World Affairs». Володіє англійською та французькою мовами. Звільнення з RTVi та «заборона на професію»Навесні 2012 року контроль над RTVi перейшов від Володимира Гусинського до колишнього керівника державного медіахолдингу «Звезда» Руслану Соколову[34]. Нове керівництво телеканалу звільнило Кара-Мурзу з 1 вересня, проте вже 12 липня його журналістська акредитація була анульована розпорядженням посла Росії в США Сергія Кисляка[35]. Прессекретар посольства Євген Хорішко пояснив це рішення тим, що Кара-Мурза більше «не є журналістом»[36]. За інформацією, яку отримав Борис Нємцов, «вказівку звільнити Кара-Мурзу віддав особисто перший заступник глави адміністрації президента Олексій Громов… Той же Громов попередив всі ЗМІ, включаючи і, на перший погляд, незалежні, про те, що щоб уникнути неприємностей, журналіста Кара-Мурзу на роботу краще не брати. У підсумку ми маємо справу з першим в історії країни випадком повної заборони на професію для нашого товариша»[37]. Наявність «чорного списку» підтвердив і сам Кара-Мурза: "Все до одного медійні керівники, з якими я спілкувався (деякі з них до недавнього часу самі пропонували співпрацю), ввічливо сказали, що співпраця зараз неможлива. Причини називалися різні. Лише один натякнув на якийсь «багаж», пов'язаний з моїм ім'ям "[38]. І Кара-Мурза, і Нємцов зв'язали «заборону на професію» з активною участю журналіста в підготовці та просуванні «Закону Магнітського»[37][38]. ГоспіталізаціїВдень 26 травня 2015 госпіталізовано в критичному стані в Москві[39][40]. Пізніше з'явилися повідомлення про діагноз «гостра ниркова недостатність на тлі інтоксикації»[41]. Батько Володимира заявив, що його сина було отруєно[42]. У грудні 2015 подав заяву до Слідчого комітету РФ з вимогою порушити кримінальну справу за ст. 30 і 105 КК РФ (замах на вбивство)[43]. 2 лютого 2017 госпіталізовано в критичному стані в Москві з аналогічними симптомами отруєння. Проби крові та зразки волосся й нігтів було відправлено до Франції та Ізраїлю для токсикологічного аналізу[44]. Восени 2018 року стало відомо, що ФБР відмовилося повідомляти про результати лабораторних аналізів, взятих у Кара-Мурзи після його можливого отруєння роком раніше. Конгресмени майже два роки чекають від ФБР публічних заяв з цього приводу[45]. В середині квітня 2018 року Слідчий комітет РФ відновив перевірку за фактом отруєння Володимира, його адвокат Вадим Прохоров пояснив це інтересом Заходу до справи Скрипаля[46]. Спільне розслідування активістів групи Bellingcat, журналістів російського The Insider та німецького Der Spiegel виявило докази причетності групи отруйників Навального отруйною речовиною нервово-паралітичної дії «Новичок» в серпні 2020 року до обох отруєнь Володимира[47]. Ув'язненняВолодимира Кара-Мурзу заарештували в Москві у квітні 2022 року. Причиною арешту стала його критика російського вторгнення в Україну, зокрема, його виступ у Палаті представників Аризони, у якій він розповів про російські військові злочини в Україні[48]. У травні 2022 року Amnesty International визнала Кара-Мурзу в'язнем сумління. В березні 2023 року США оголосили санкції для громадян Росії, причетних до порушень прав людини щодо Володимира Кара-Мурзи[49]. 17 квітня 2023 рокі Кара-Мурза був засуджений до 25 років ув'язнення за звинуваченнями у державній зраді, поширенні «фейків» про російську армію та участі у небажаній організації; суд проходив у закритому режимі[50]. 1 серпня 2024 року звільнений в рамках обміну ув'язненими між Росію, Білоруссю та США і країнами Заходу[51]. РодинаОдружений. Троє дітей. Син тележурналіста Володимира Кара-Мурзи (старшого), племінник філософа Олексія Кара-Мурзи, двоюрідний племінник вченого Сергія Кара-Мурзи. Правнук московського адвоката і театрознавця Сергія Кара-Мурзи (1876—1956). Правнук латвійського революціонера Вольдемара Бісеніекса (1884—1938), двоюрідний правнук латвійського політика та дипломата, першого посла Латвії у Великій Британії Георга Бісеніекса (1885—1941) і латвійського агронома і громадського діяча Яніса Бісеніекса (1864—1923). Обрана публіцистика
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
