Карачівка (місцевість)

Карачівка Харків
Загальна інформація
Район (у місті)	Новобаварський
Головні вулиці	Карачівське шосе
Транспорт

Карачівка — місцина Харкова, колишнє село в Харківській області.

Історія та назва

Бронзова доба

Територія сучасної Карачівки була заселена людьми ще з доісторичних часів. Поруч з Карачівкою знайдені знахідки часів бронзової доби (ІІ-І тисячоліть до н.е), зокрема Зрубної культури яка відносилася до пізньої бронзової доби (XVI—XII ст. до н.е.). Тогочасне населення займалося скотарством, землеробством, ткацтвом, бронзовим виробництвом. Кольорові метали привозили з сусідніх районів (наприклад, з району сучасного Бахмута Донецької області).

Залізна доба

Також на території Карачівки знайдені сліди знаходження скіфів. На території Карачівки знайдене поселення лісостепової археологічної культури ранньої залізної доби. Багато поселень цієї культури виявлено в протоках Сіверського Дінця. Основним видом діяльності населення було землеробство. Також вони займалися скотарством, металургією, гончарством, вели товарообмін з сусідніми скіфськими племенами і містами Північного Причорномор'я.

Давньослов’янський та давньоруський період

У місцевості на правому березі р. Уди розташовані залишки багатошарової археологічної пам'ятки — ранньослов'янського поселення роменської культури (VIII—Х н.е. століття), носіями якої були сіверяни, та Донецьке городище, яке ототожнюють з давньоруським містом Донець (ХІ—ХІІІ н.е. століття). Городище згадується в джерелах XVII ст. — у Розписові сторожових пунктів і в «Великому кресленні». М.М. Карамзін називав його Когановим городищем.

Історична доба

Карачівка почала забудовуватися з 1827 року, завдяки Михайлу Щербиніну, який майже постійно мешкав у Карачівці. Первісно тут знаходився Карачівський ліс, який у ХІХ столітті, вже став парком.

У Списку населених пунктів за 1864 рік [1], Карачівка фігурує під номером 135 (Харківський повіт). Село яке було у приватному володінні було розташоване ліворуч від Катеринославського поштового шляху. На той час село розташовувалося у 9 ти верстах від повітового міста. та у 19 верстах від станової квартири (місце знаходження станового пристава). У самому селі налічувалося 23 подвір’я, а населення складалося з 31 особи чоловічої статі та 35 жіночої (у сумі 66 мешканців). У селі розміщувалися пивоварний (броварня) та цегляний заводи, а також млин. Слід зауважити, що у Списку поруч з назвою села «Карачівка», як друге (другорядне), зазначена назва «Єлизаветполь».

У Довідковій книзі Харківської єпархії 1904 року, фігурує хутір Карачівка. Карачівка входила до Першого церковного округу Харківського повіту. З 1867 року, хутір Карачівка (разом з хуторами Іржавець та Яструбівка) у релігійному підпорядкуванні відносився до храму Архангела Михайла, слободи Бабаї, від якої хутір знаходився на відстані однієї версти. Крім того мешканці хутора Карачівка (разом з мешканцями хуторів Гусів та Мокрий Жихор) відвідували храм святого Миколи у слободі Жихор, від якої хутір знаходився на відстані також однієї версти.

У 1956 біля Карачевки був знайдений скарб бронзових речей, у якому були серпи, наконечники стріл, мотика.

1968 року Карачівку було включено до переліку історичних міст та населених пунктів України.

Інфраструктура

Навчальні заклади

• Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 79

Підприємства

• Харківський коксовий завод.

Транспорт

Топоніміка

• Карачівське шосе – йде від Новожанівської вулиці міста Харків до північного краю міста, де у смт. Покотилівка, переходить в Харківську вулицю;
• Карачівський проїзд – знаходиться у місцевості міста Пилипівка, з’єднує вулицю Ясні Зорі та вулицю Східну.

Див. також

• Карачівське шосе
• Липовий Гай
• Покотилівка

Примітки

1. Штиглицъ. Н. XLVI Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніям 1864 года. — Центральнымъ статистическимъ комитетомъ министерства внутреннихъ дѣлъ. — СПБ. : Карла Вульфа, 1869. — С. 10-358с.

Посилання

• Карачівка [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] у базі Інституту історії України НАН України

Література

• ІМіС УРСР. Харківська область. — К., 1967
• Законодавство про пам'ятники культури: Збірник нормативних актів. — К., 1970
• Шрамко Б. А. и др. Справочник по археологии Украины: Харьковская область. — К., 1977 (рос.)
• Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. — К., 1987. (рос.)
• Штиглицъ. Н. XLVI Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніям 1864 года. — Центральнымъ статистическимъ комитетомъ министерства внутреннихъ дѣлъ. — СПБ. : Карла Вульфа, 1869. — С. 10-358с.(рос. дореф.)
• Самойлович Иванъ. Справочная книга для Харьковской епархіи. — Х. : И.М. Варшавчика, 1904. — С. 471 - 81,84 с.(рос. дореф.)