Канін Олександр Гнатович

Канін Олександр Гнатович
рос. Канин Александр Игнатьевич
Народився	24 листопада (6 грудня) 1877  Саратов, Російська імперія[1]
Помер	3 листопада 1953(1953-11-03)[1] (75 років)  Рязань, РРФСР, СРСР[1]
Поховання	Лазаревське кладовище^d
Країна	Російська імперія  Російська республіка  Російська СФРР  СРСР
Діяльність	актор театру, театральний режисер, театральний педагог
Вчителі	Немирович-Данченко Володимир Іванович
Заклад	Студія на Поварській^d, Ашгабатський державний російський драматичний театр імені Олександра Пушкіна^d, Пензенський обласний драматичний театр імені Анатолія Луначарського^d, Самарський академічний театр драми імені Максима Горького^d, Воронезький драматичний театр імені Михайла Кольцова^d, Курський державний драматичний театр імені Олександра Пушкіна, Курганський державний театр драми^d, Державний російський драматичний театр імені Миколи Бестужева^d, Великолуцький драматичний театр^d і Рязанський державний обласний театр драми
Партія	ВКП(б)
Нагороди

Олександр Гнатович Ка́нін (рос. Александр Игнатьевич Канин; 6 грудня 1877, Саратов — 3 листопада 1953, Рязань) — російський радянський театральний актор, театральний режисер та театральний педагог. Уповноважений Всеросійського театрального товариства РРФСР по Курській області з 5 лютого 1937 року по 1941 рік[2]. Заслужений артист РРФСР з 1926 року[3]; лауреат Сталінської премії за 1951 рік[a].

Життєпис

Народився 24 листопада [6 грудня] 1877(18771206) року в місті Саратові (нині Російська Федерація). 1904 року закінчив школу Московського художнього театру, де навчався у класі Володимира Немировича-Данченка[3].

Після закінчення навчання працював у Тифлісі у трупі під керівництвом Всеволода Мейєргольда, де вперше виступив як режисер. У 1905—1906 роках — актор Студії на Поварській в Москві, яку очолювали Костянтин Станіславський та Всеволод Мейєргольд. Упродовж 1908—1917 років працював у театрах Воронежа, Ростова-на-Дону, Таганрога, Самари, Казані, Оренбурга, Іркутська, Одеси, Астрахані[3].

З 1917 року — в Саратові, де у 1920 році при Саратовському театрі імені Карла Маркса організував молодіжну трупу (поставив «Зорі» Еміля Верхарна та інші вистави)[3].

Був художнім керівником:

• у 1927—1929 роках — Ашгабатського російського театру;
• у 1929—1930 роках — Пензенського драматичного театру;
• у 1930—1931 роках — Самарського театру драми;
• у 1931—1934 роках — Воронезького театру драми;
• у 1934—1941 роках — Курського драматичного театру;
• у 1941—1943 роках — Енгельського драматичного театру;
• у 1943—1946 роках — Курганського театру драми;
• у 1946—1947 роках — Російського драматичного театру в Улан-Уде;
• у 1947—1948 роках — Великолуцького драматичного театру.

З 1948 року — головний режисер Рязанського театру драми.

Вів педагогічну роботу. Був організатором та викладачем театральних студій Саратова, Києва, Самари, Пензи, Воронежа, Курська (Курській студії присвоєне його ім'я)[4].

Надгробний пам'ятник.

Помер у Рязані 3 листопада 1953 року, де і похований на Лазаревському кладовищі[5].

Творчість

Основне місце у творчості митця займала робота над драматургією Максима Горького[3]. Здійснив постановки багатьох його п'єс, виконуючи у багатьох виставах головні ролі. Зокрема поставив вистави «Васса Железнова» (перший варіант 1910, Таганрог; 1935, Курськ), «Єгор Буличов та інші» (1933, Воронеж; 1946, Улан-Уде). У сезоні 1907—1908 років у Костромі поставив «Міщани» і зіграв роль Безсеменова. Пізніше неодноразово повертався до цієї п'єси[4]. Серед робіт:

• постановки: «Любов Ярова» Костянтина Треньова (сезон 1926—1927, Саратов); «Остання жертва» Олександра Островського (1948, Рязань);
• ролі: Фірс, Ферапонт («Вишневий сад», «Три сестри» Антона Чехова); Старий кухар («Плоди освіти» Льва Толстого); Осип («Ревізор» Миколи Гоголя); Луп Клешнін («Цар Федір Іоаннович» Олексія Толстого).

На Курській сцені поставив понад 70 вистав[2], серед них[b]:

• «Ми житимемо!» Бориса Лавреньова (1934);
• «Міщани» Максима Горького (1934);
• «Аристократи» Миколи Погодіна (1935);
• «Бійці» Бориса Ромашова (1935);
• «Любов Ярова» Костянтина Треньова (1935);
• «Платон Кречет» Олександра Корнійчука (1934—1935);
• «Ревізор» Миколи Гоголя (1934—1935);
• «Васса Железнова» Максима Горького (1935—1936);
• «Анна Кареніна» за Львом Толстим, інсценування Н. Волкова (1936);
• «Діти сонця» Максима Горького (1936—1937);
• «На дні» Максима Горького (1937);
• «Благання про життя» Жака Деваля (1935—1937);
• «Гроза» Олександра Островського (1935—1936);
• «Діти Ванюшина» Сергія Найденова (1937—1938);
• «Людина з рушницею» Миколи Погодіна (1937);
• «Розлом» Бориса Лавреньова (1937);
• «Ромео і Джульєтта» Вільяма Шекспіра ​​ (1937—1938);
• «Кремлівські куранти» Миколи Погодіна (1938);
• «Емма Боварі» Гюстава Флобера (1938);
• «Наклеп» Миколи Вірти (1938—1939);
• «Кубанці» А. Сулебетова (1938—1939);
• «Нерівний шлюб» Олександра Шапошникоав (1938—1939);
• «Чекісти» Михайла Козакова (1938—1939);
• «Сестри Федорови» Гната Назарова (1939—1940);
• «Овід» за Етель Ліліан Войнич (1940).

Виноски

1. За постановку та виконання ролі Василя Васильовича Безсеменова у виставі «Міщани» Максима Горького у Рязанському драматичному театрі[4].
2. В архівних документах не скрізь точно вказано рік прем'єри, найчастіше сезон.

Примітки

1. Канин Александр Игнатьевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
2. Александр Игнатьевич Канин / Курский драматический театр. (рос.)
3. Театральная энциклопедия, 1963, с. 115.
4. Театральная энциклопедия, 1963, с. 116.
5. Канин, Александр Игнатьевич / Курская энциклопедия. (рос.)

Література

• Юр. З. Канин, Александр Игнатьевич // Театральная энциклопедия / Главный редактор: П. А. Марков. — Москва : Государственное научное издательство «Советская энциклопедия», 1963. — Т. II Гловацкий—Кетупакис. — Ствп. 1115—1116. (рос.);
• Канин Александр Игнатьевич // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).

біографії   Театр   СРСР