Казармений комунізм

Каза́рмений комуні́зм[1][Коментар 1] (нім. Kasernenkommunismus) — термін, створений Карлом Марксом і Фрідріхом Енґельсом, на позначення вульгаризованого розуміння комунізму, для якого характерні аскетизм у задоволенні людських потреб, абсолютне зрівняння всіх індивідів, деспотизм вузького кола лідерів, бюрократизація суспільного життя[3][1].

Маркс з Енґельсом уже критикували «грубий і непродуманий комунізм» у «Маніфесті комуністичної партії». Термін «казармений комунізм» вони використали у своїй критиці Сергія Нечаєва, а саме його бачення комуністичного ладу, викладеного у статті «Головні основи майбутнього суспільного устрою» (рос. Главные основы будущего общественного строя)[3].

В СРСР термін застосовувався щодо теорій «деяких ідеологів Китаю» 1950-1970-х років[3]. Під час перебудови «казарменим комунізмом» почали називати історичні періоди самого Радянського Союзу[4].

Коментарі

1. Під казармами маються на увазі не військові казарми, а примітивні гуртожитки баракового типу, в яких промислові робітники жили у багатьох місцях Російської імперії[2].

Примітки

1. Казармений комунізм // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
2. Kasernenkommunismus. web.archive.org. 1 січня 2022. Процитовано 16 грудня 2024.
3. Казарменный коммунизм // Большая советская энциклопедия. web.archive.org. 27 лютого 2017. Процитовано 16 грудня 2024.
4. Kasernenkommunismus. www.inkrit.de. Процитовано 16 грудня 2024.

Комунізм   Політологія   Філософія