Нові ліві (Японія)

Ця стаття є частиною серії статей про
Комунізм
Загальні поняття
Економіка
Варіанти
Інтернаціонали
Особи
Символіка
Теоретичні праці
Портал:Комунізм

До Нових лівих (яп. 新左翼, латиніз.: shin-sayoku) у Японії зараховують різноманітні ліві рухи 1960-х років, які, подібно до західних «нових лівих», посіли радикальнішу політичну позицію у порівнянні зі «старими лівими» (до яких у Японії належали Комуністична партія та Соціалістична партія). Японський рух Нових лівих виник напередодні Анпо-протестів[ja] 1960 року, проти американо-японського договору про співпрацю. Рух зростав і диверсифікувався, досягши свого піка у студентській ініціативі Дзенкьотто[en], яка була причетна до окупації десятків японських університетів у 1968–1969 рр[en]. Як і їхні колеги на Заході, у 1970-х роках японські Нові ліві зазнали значних внутрішніх розколів, що зрештою призвело до послаблення руху.

Зачатки руху

Протести студентського об'єднання «Дзенґакурен» у Токіо, 1968

З 1948 року в Японії існував потужний централізований студентський рух. Він виник завдяки створенню в тому ж році «Дзенґакурену[ja]» (або ж «Всеяпонської федерації спілок студентського самоврядування»).[1] Напочатку «Дзенґакурен» залишався під сильним впливом Комуністичної партії Японії (КПЯ), оскільки був заснований на вимогу і за сприяння КПЯ.[2] Однак 1950 року, у відповідь на критику з боку Йосипа Сталіна, КПЯ взяла курс на негайну насильницьку комуністичну революцію в Японії, наказавши студентським активістам вирушити в гори «для формування партизанських загонів».[3][4] Це рішення стало провальним для Компартії Японії, яка зрештою до 1955 року змінила свою позицію, заперечуючи насильство та частково покладаючи вину за нього на саме студентство.[5][6] Цей різкий поворот розлютив багатьох студентів, які почали ставити собі питання, чи слід їм продовжувати дотримуватися наказів КПЯ.

Ще один удар був завданий у лютому 1956 року, коли Микита Хрущов таємно засудив сталінізм у своїй доповіді «Про культ особи та його наслідки». Ця доповідь не була висвітлена в офіційних партійних органах, тому Комуністична партія Японії, що тоді стояла на сталіністських позиціях, ніяк не відреагувала. Але копії цієї «секретної промови» поширилися по всьому світу і вплинули на пов'язані з комуністами молодіжні та студентські організації. Восени 1956 року радянська армія жорстко придушила Угорську революцію, посіявши подальше збентеження і розчарування у світовому комуністичному русі.[7]

Під впливом цих подій, студенти-дисиденти з КПЯ, за проводом харизматичного напівсліпого філософа Канічі Куроди[en], створили «Троцькістську революційно-комуністичну лігу»[en].[8] Потім, у грудні 1958 року, інша група троцькістських дисидентів відокремилася від КПЯ і сформувала «Комуністичну лігу»[en], відомішу під неофіційною назвою «Бунт» (яп. ブント, латиніз.: Bunto).[8] У наступні роки ці дві групи розглядатимуться як ранні передвісники нових лівих у Японії.[9]

Примітки

Література

  • Evans, Sara M. (2009). Sons, Daughters, and Patriarchy: Gender and the 1968 Generation. The American Historical Review. 114 (2): 331—47. doi:10.1086/ahr.114.2.331. JSTOR 30223782. Процитовано 15 квітня 2021.
  • Kapur, Nick. Japan at the Crossroads: Conflict and Compromise after Anpo. — Cambridge, MA : Harvard University Press, 2018. — ISBN 978-0674984424.
  • Kapur, Nick (15 липня 2022). The Japanese Student Movement in the Cold War Crucible, 1945-1972 (PDF). The Asia Pacific Journal: Japan Focus. 20 (14).
  • Schoppa, Leonard James (2002). Education Reform in Japan: A Case of Immobilist Politics. Routledge. ISBN 978-1-134-86516-1.
  • Shiozawa, Yoshinori (2017). Professor Aoki when he was interested in dynamic processes in the market economy. Evolutionary and Institutional Economics Review. 14 (2): 541—554. doi:10.1007/s40844-017-0083-4. S2CID 158246477. Процитовано 14 липня 2021.

Посилання

Виноски

  1. ↑ Kapur, 2018, с. 144—145.
  2. ↑ Kapur, 2018, с. 145.
  3. ↑ Kapur, 2018, с. 128.
  4. ↑ Kapur, 2022, с. 6.
  5. ↑ Kapur, 2018, с. 128—129.
  6. ↑ Kapur, 2022, с. 7.
  7. ↑ Kapur, 2018, с. 13, 146.
  8. ↑ а б Kapur, 2018, с. 146.
  9. ↑ Kapur, 2018, с. 152—153.