|
Йомсвікінги Йомсвікінги (давньоскан. Jómsvíkingar) — напівлегендарне братство вікінгів, що існувало у X—XI століттях. Йомсвікінги були найманцями та розбійниками. Ймовірно йомсвікінги являли собою перший прототип лицарського ордену в Європі. Головною базою йомсвікінгам слугував Йомсборг. Будучи переконаними язичниками, вони поклонялись Одіну й Тору, але були готові стати на службу будь-кому, хто міг собі дозволити сплачувати їхні послуги, в тому числі й християнам. Правила побутуВідповідно до «Саги про йомсвікінгів» братство ретельно відбирало кандидатів. Усі члени ордену підкорялись жорстким правилам для підтримки суворої військової дисципліни у громаді.
Будь-яке порушення правил, зазвичай каралось виключенням з братства та вигнанням. Історія братстваІсторія братства вкрай заплутана та суперечлива через нестачу інформації, суперечливість джерел та відсутність достовірних археологічно підтверджених фактів. ЗаснуванняРізні джерела містять різні версії започаткування братства і заснування головного опорного пункту йомсвікінгів. Джерела не сходяться й у назвах цієї фортеці, й в іменах керівників братства. Версії та джерела:
Відповідно до різних джерел гавань Йомсборга, головна база йомсвікінгів, може вміщувати від 30 до 300 кораблів одночасно, а вождями йомсвікінгів названі Палнатокі, Стирбйорн-Чемпіон, Свен I Вилобородий, Сігвальд Струт-Харальдссон, Торкелль Довгий і Хеменг. Діяльність Відповідно до джерел #1 та #4 на початку 980-их років вигнаний шведський принц Стирбйорн Сильний повів йомсвікінгів до Швеції проти свого дядька Еріка Переможного, щоб повернути собі престол. Йомсвікінги були розбиті у битві на Фірісвеллірі, кажуть завдяки угоді Еріка з Одіном. Про цю історію свідчать рунічні камені, а також вона згадана у поемі скальда Торвальда Х'ялтасона, що брав участь у битві на боці шведів. Джерело #3 каже, що у 986 році йомсвікінги вирушили на норвезького ярла Гакона й були розбиті у битві під Хйорунгавагом. Сага коротко подає опис битви та фактично оповідає про те, що ця битва стала початком кінця йомсвікінгів. Хоч після цих нищівних поразок сили йомсвікінгів пішли на спад, «Сага про Олава Трюггвасона» каже про їхню вирішальну роль у битві під Сволдером у 1000 році. У цій битві йомсвікінги на чолі з ярла Сігвальду зрадили Олафа Святого, об’єднавшись із його ворогами. Можливе пояснення їхнього вчинку може полягати в тому, що таким чином вони вжили спроби зупинити християнізацію Скандинавії, послідовним адептом якої був Олаф. Однак Свен Вилобородий, який переміг у битві, хоча б номінально, також був християнином, він та його батько Гаральд були хрещені у 965 році. Є повідомлення, що на початку 1000-х років йомсвікінги здійснювали набіги на різні скандинавські території, а у 1009 році влаштували набіг на східне узбережжя Англії. Близько 1013 року спільно зі Свеном Вилобородим йомсвікінги брали участь у вторгненні до Англії. Можливо, сподіваючись брати податки, вони невдовзі знову змінили сторону, а основні сили вікінгів на чолі з Етельредом Нерозумним завдали удару по Нормандії. Занепад братства тривав ще кілька десятків років, допоки у 1043 році король Норвегії Магнус I не вирішив покласти край йомсвікінгам. Він розграбував Йомсборг, зрівняв фортецю із землею і стратив вцілілих братів — про таке йдеться у «Колі земному». Рунічне камінняРунічні камені є визнаним історичним джерелом з історії ранньосередньовічної Скандинавії. 
ЙомсборгВідповідно до «Саги про йомсвікінгів», «Саги про Олава Трюггвасона» та історій із «Книги з Плоского острова» штаб-квартира йомсвікінгів, Йомсборг, знаходилась на південному березі Балтійського моря, але точно місце археологічно не встановлено. Частина дослідників вважають, що він знаходився на пагорбі Зільберберг (Silberberg) на північ від міста Волін на острові Волін, Польща. Йомсборг також асоціюють з «Юмне», «Юлін» та «Вінета», згаданими у данських і німецьких часописах. Писемні джерела
Див. також |