Земовит IV Плоцький або Куявський (пол.Siemowit IV (Ziemowit IV); 1352 — 21 січня1426) — князь плоцький, з 1388 — князь белзький, представник Мазовецької лінії П'ястів. Після смерті Казимира ІІІ був претендентом на польську корону.
Після смерті в 1382 Людовика Угорського, який займав польський престол за угодою з Казимиром ІІІ, Земовит скористався зі смути, що панувала у країні, і почав політичні інтриги з великопольською шляхтою, невдоволеною правлінням малопольських вельмож в царюванні Людвіка Угорського.
Під час громадянської війни в Польщі (1382-1385) претендував на польську корону. Однак його спроба закінчилася невдачею; не вдався і його другий план — захопити Ядвіґу І на її шляху до Кракова. Після коронації Ядвіґи I (1384) Земовит уклав з нею договір (1385), за яким за певний викуп повертав усі захоплені під час безкоролів'я землі.
1388 року король Владислав II Ягайло надав йому Белзьку землю як посаг дружини — сестри Олександри[1], що підтверджують три його привілеї, видані за присутності Земовіта IV у Белзі, присутність в оточенні князя белзького старости Павла (Пашка) з Радзанова. Привілеї надання були підтверджені королем 1396 року, королевою — 1397-го.
1401 року вперше запросив монахів-домініканців до Белза[2]. 27 лютого 1401 року в Белзі уклав перемир'я зі Свидригайлом проти Вітовта; на момент виникнення конфлікту між Свидригайлом, Вітовтом і Ягайлом дотримувався нейтралітету. Не брав участі в Грюнвальдській битві, вислав дві коругви (170 списів) під командуванням найстаршого сина Земовита. 1 лютого 1411 року поставив печатку під миром з Тевтонським орденом (Торунь). Був двічі оскаржений у карбуванні фальшивих монет (документи підтверджують його невинність, хоча закиди не були безпідставними).
Наприкінці життя осліп, перебував у дворі Плоцька. Точна дата смерті невідома, правдоподібно, помер на початку січня 1426 року в Ґостиніні. Був похований у латинській катедрі Плоцька[3].
Амелія (1396/1399—після 1434), дружина Вільгельма II Веттіна, маркграфа Мейсенського
Казимир ІІ (†15 вересня 1442[5]), Тройден ІІ (†25 липня 1427[6]), Владислав І, також 8 доньок. 21 січня 1426 року вдова разом з синами Земовитом V, Казимиром ІІ, Тройденом ІІ, Владиславом І видала два документи для кляштору домініканців Плоцька. До 1434 року сини Земовит V, Казимир ІІ, Владислав І княжили на Мазовії та в Белзькій землі неподільно.
↑Supruniuk A. Siemowit IV (ok. 1352—1426)… — S. 79-80. (пол.)
↑Белз: фотоальбом // Упорядники О. Бойко, В. Петрик, В. Слободян. — Львів: Літопис, 2004. — С. .
↑Swieżawski A. Paweł z Tarnoszyna (także z Radzanowa i z Niszczyc) h. Prawdzic (zm. między r. 1448 a r. 1450) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — T. XXV/2, zeszyt 105. — S. 397. (пол.)
↑Supruniuk A. Siemowit V (ok. 1389—1442) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Polska Akademia Umiejętności, 1996. — T. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 82. (пол.)
Supruniuk A. Siemowit IV (ok. 1352—1426) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Polska Akademia Nauk, Polska Akademia Umiejętności, 1996. — T. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 76-81. (пол.)
