Рух почав зароджуватися з літа 2018 року. Наприкінці липня відбувся перший установчий з'їзд «Злет ветеранок» в місті Ірпені. Протягом трьох днів учасниці заходу обговорювали концепцію й цілі «Жіночого ветеранського руху», проблеми, з якими стикаються під час служби та по поверненню з фронту. Результатом установчої зустрічі стало утворення ініціативної групи, яка почала працювати над створенням громадської організації[1].
Центральний офіс розташований у Києві. Перший регіональний осередок створено у Львові[4]. Організація визначила для себе місію: «передати Україну нащадкам у кращому стані, ніж ми її успадкували»[5][6].
Установчі з'їзди
Створенню руху передувала інформаційна, правозахисна, громадянська кампанія «Невидимий Батальйон», що розпочалася з 2015 року. В численних інтерв'ю ветеранки розповідали про етапи та досягнення кампанії «Невидимий Батальйон», в рамках якої було створено Жіночий ветеранський рух[7].
З 2018 року протягом більш ніж двох років організація провела вісім з'їздів у різних куточках України: Київ та Київська область (Ірпінь, с. Пухівка)[10][11][12], Львів, Краматорськ[13], Дніпро, Івано-Франківськ[14] та Одеса. Під час другого з'їзду відбулося формування засадничих принципів структури організації, зокрема було закладено горизонтальну структуру управління[15]:
Жіночий ветеранський рух – це кожна з вас. Він не належить нікому особисто, він належить всім. Рішення приймаються з важливих питань колегіально.
2020 року у зв'язку з карантинними обмеженнями формат був змінений: 17—18 липня організація провела перший «КіберЗлет»[16].
Вшанування пам'яті загиблих
Алеї пам'яті
2019 року на одному з установчих з'їздів в Краматорську учасниці ЖВР започаткували практику висаджувати Алеї пам'яті для вшанування пам'яті жінок, які загинули на Сході України в російсько-українській війні[13]. Такі Алеї пам'яті з'явилися у Києві[17][18], Львові[19], Черкасах[20] та Житомирі[21]. В пам'ять про захисниць Батьківщини висаджують декоративні яблуньки Недзведського, встановлюють пам'ятні таблички з іменами загиблих та написом «Мамо не плач, я розквітну весною»[22].
«Жінки, які загинули за Україну»
У пам'ять про загиблих також випустили п'ять серій документальних роликів спільно з Українським інститутом національної пам'яті[23][24]. Керівниця проєкту та учасниця Жіночого ветеранського руху Катерина Приймак пояснювала[25]:
Вирішили не просто пригадати, якими були наші загиблі посестри, але й спробувати пояснити глядачу, чому та як вони зробили такий вибір — піти захищати свій народ. Пояснити з позиції жінки, яка пішла на війну.
.png)
.svg){kind=small}
