Жінки в правоохоронних органах

Поліцейська в Бостоні, 1980 рік

Співробітниці польської жіночої поліції патрулюють вул. Панкевича у Варшаві, на задньому плані видно будівництво Головного залізничного вокзалу.

Інтеграція жінок на посади в правоохороні (англ. women in law enforcement) є великою соціальною зміною. Століття тому в правоохоронних орнанах було мало вакансій, відкритих для жінок. Незначна їх кількість працювала офіцерками виправної колонії, і їх робота зазвичай обмежувалася периферійними завданнями. Жінки традиційно працювали в установах для неповнолітніх, розслідували злочини за участю правопорушниць або виконували канцелярську роботу, оскільки жінок не вважали такими ж здібними у правоохороні, як чоловіки.

Перші жіночі підрозділи поліції були створені в різних країнах світу після Першої світової війни під тиском феміністичних організацій та Ліги Націй[1][2], що засвідчила небезпечне зростання проституції та торгівлі жінками й дівчатками. Залежно від місцевих умов, жіноча поліція була окремою службою (жіночі підрозділи у складі органів державної безпеки) або жіночим корпусом поліції навколо підрозділів по всій країні.

Хоча у більшості країн жіночі відділи поліції розв'язували питання соціальної допомоги та незначних правопорушень[1], у деяких країнах, таких як Польща, вони займалися торгівлею людьми, моральними злочинами, проституцією, сутенерством, бродяжництвом неповнолітніх[3][4]. Польська жіноча служба поліції вважалася однією з найкращих у регіоні та світі[2][5][6].

Діяльність жіночої поліції, як одне з найважливіших досягнень руху за емансипацію жінок, знайшло свій відбиток у багатьох культурних текстах 1920-30-х років[7][8].

Велика Британія

Однією з перших країн, в яких жінок приймали до служби в поліції, була Велика Британія[9]. У 1914 році Скотленд-Ярд погодився створити Жіночий добровольчий патруль (VWP) для підтримки роботи поліції, чиї офіцери все частіше опинялися на фронтах Першої світової.

Жіноча поліція в Польщі

У 1923 році, під впливом занепокоєння Ліги Націй з приводу зростання випадків проституції, злочинності серед неповнолітніх та злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, Державна поліція Польщі почала розглядати можливість створення окремого жіночого підрозділу[2][8]. До цього рішення закликав Польський комітет протидії торгівлі жінками та дітьми[6]. Спочатку створено Центральне бюро з питань міжнародної боротьби з торгівлею жінками та дітьми в Республіці Польща, яке діяло у складі 2-го відділу Міністерства внутрішніх справ на чолі з ветеранкою добровольчого жіночого легіону, лейтенанткою Станіславою Палеолог.

Нарешті, 26 лютого 1925 року головний комендант Державної поліції підписав указ, що дозволяє жінкам працевлаштовуватися до штатної поліції[5][6]. Після навчання прийнято перших 30 поліціянток, і до 1930 року їх кількість зросла до 50[4]. Кандидатками могли стати виключно неодружені жінки та бездітні вдови у віці від 25 до 45 років з міцним здоров'ям, зростом від 164 сантиметрів і з коротким волоссям. Окрім того, вони мусили надати посвідчення моральності, характеристику, видану однією з жіночих організацій, і гарантувати, що не одружаться протягом 10 років з моменту прийняття на службу.

Станіслава Палеолог. Фото Illustrated Daily Courier.

Більшість поліціянток з першого набору направлені до Варшавської санітарно-митної бригади[2][6]. Досить швидко практика показала, що поліціянтки часто краще за колег-чоловіків справляються у ситуаціях вуличних бійок, роботи з неповнолітніми чи пов'язаних із домашнім насильством та сексуальними злочинами[5][4]. Також поліціянтки добре співпрацювали з громадськими організаціями, які займаються боротьбою з торгівлею людьми та сутенерством, такими як так звані станційні місії, товариства захисту жінок або католицькі жіночі ордени[8].

У серпні 1935 року при 4-му відділі штабу поліції створено самостійний відділ у справах офіцерів та жіночих чинів, який очолила заступниця комісара Станіслава Палеолог[4]. На той час створено спеціальний 9-місячний курс для рядових жінок, випускниць якого скеровували як працівниць поліції до підрозділів превенції або слідства. Жіночі підрозділи поліції діяли у Варшаві, Вільнюсі, Кракові, Львові та Лодзі[10]. Окрім окремих жіночих підрозділів, поліціянток також призначали до кримінальних бригад або центрів утримання неповнолітніх у Познані, Гдині, Каліші, Любліні та Станіславі[8]. До кінця 1936 року ще 112 жінок прийнято на службу, а в наступні роки — кілька десятків. Загалом, до початку Другої світової війни близько 300 поліціянток закінчили курси у Варшавській школі офіцерів державної поліції[6].

Під час вересневої кампанії більшість жіночих служб польської поліції поділилася долею своїх колежанок з місцевих відділень поліції. Сама Станіслава Палеолог, отримавши комісарське звання в 1939 році, відокремилася від евакуаційного транспорту Генерального штабу Національної поліції і, разом із частиною шкільної роти поліціянток, брала участь у боях Окремої оперативної групи «Полісся» генерала Францішека Клееберга[6]. Під час окупації у складі Корпусу державної безпеки Палеолог готувала майбутні жіночі кадри для післявоєнної польської поліції. Після війни вона емігрувала до Великої Британії, де співпрацювала з Скотленд-Ярдом, а в 1952 році опублікувала першу монографію з теми під назвою Жіноча поліція Польщі 1925—1939[11].

Див. також

• Жінки в польській армії

Примітки

1. [1], David Petruccelli, "Pimps, Prostitutes and Policewomen: The Polish Women Police and the International Campaign against the Traffic in Women and Children between the World Wars" 
2. [2], Andrzej Misiuk, "Police and Policing Under the Second Polish Republic, 1918–39" 
3. [3], Andrzej Misiuk, "Policja kobieca w II Rzeczypospolitej na tle międzynarodowym" 
4. [4], Marcin Woźniak, "Modernizacja policji w Polsce 1935-1939" 
5. [5],
   • ms, "„W granatowym było im do twarzy” – 90 lat Policji Kobiecej w Polsce" 
6. [6], Krystyna Sobańska-Stępień; Kamila Zimoń, "4 maja 2015 przypada 123 rocznica urodzin Komendantki Polskiej Policji kobiecej Stanisławy Filipiny Paleolog" 
7. [7], Adam Uryniak, "Polskie kino lat 30. jako ślad rzeczywistości. Emancypacja kobiet" 
8. [8], Renata Suchenek, "Prasa i film II Rzeczypospolitej Polskiej wobec handlu białymi niewolnicami" 
9. [9], Marisa Silvestri, "Women in Charge" 
10. [10], Mateusz Rodak, "Prostytutki żydowskie w województwie lubelskim w dwudziestoleciu międzywojennym. Analiza środowiska" ^[недоступне посилання]
11. [11], Stanisława Paleolog, "The women police of Poland (1925-1939)"