Шевченко Ірина Вікторівна

Ірина Шевченко
 Сержант
Загальна інформація
Народження1 листопада 1970(1970-11-01)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Дар'ївка, Білозерський район, Херсонська область, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть1 липня 2019(2019-07-01) (48 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Водяне, Волноваський район, Донецька область, Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняХерсон Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma MaterХДУ
Псевдо«Скажена»
Військова служба
Роки служби2015—2019
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Військово-морські сили
Рід військ Морська піхота
Формування
 36 ОБрМП
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шевченко.

Іри́на Ві́кторівна Шевче́нко (1 листопада 1970(19701101)[2] — 1 липня 2019) — українська військовослужбовиця, сержантка Збройних сил України, учасниця російсько-української війни[3].

Життєпис

Народилася 1 листопада 1970 року в селі Дар'ївка (Білозерський район, Херсонська область); мати померла дуже рано. Мешкала у Херсоні, працювала продавчинею риби на херсонському Дніпровському ринку.

Активна учасниця Революції гідності, херсонського Євромайдану.

Першими з українських військовиків на ділянці з окупованим Кримом стали солдати 79-ї бригади, які на той час не мали організованого забезпечення. Мешканці сіл, а згодом і Херсона, взяли це на себе — скуповували на ринках продукти, у мисливських крамницях — зелений одяг; везли це на Каланчак, організовували передачі. Згодом 79-ту бригаду замінила 30-та окрема механізована бригада. Хаотична допомога військовикам переросла в організовану волонтерську групу «Херсонська Чайка», волонтеркою якої була Ірина Шевченко. Допомагала армії на адмінкордоні з Кримом, по тому регулярно їздила на східний фронт. Зароблене витрачала на борошно та яйця, пекла пироги на фронт, коли біля Донецька та Іловайська вже точилися важкі бої.

У 2014 році пішла навчатися до медичного загону швидкого реагування «Влад»; пройшла кілька медичних курсів — як волонтерка загону «Влад» та два курси в Києві. Викладала тактичну медицину на полігоні «Широкий Лан».

11 травня 2015 року вступила на військову службу за контрактом, санінструкторкою 1-ї роти 1-го десантно-штурмового батальйону, по тому — радіотелефоністка-санінструкторка бригадного медпункту 2-го батальйону 36-ї бригади. Крім прямих обов'язків, готувала, прала, телефонувала родинам колег, опікувалася бійцями-сиротами. Того ж року батальйон зайшов до Широкиного і всі ротації до 2019-го пробув там.

1 липня 2019 року під час виїзду на евакуацію пораненого поблизу села Водяне (Волноваський район) санітарний автомобіль Hummer HMMWV, у якому перебувала Ірина Шевченко, був обстріляний з ПТРК. Внаслідок прямого влучення ракети водій Сергій Майборода загинув на місці; Ірина Шевченко дістала тяжкі поранення та опіки, померла в лікарні міста Маріуполь у віці 48 років.

3 липня 2019 року похована в Херсоні, на кладовищі Геологів, Алея Героїв.

В Ірини Шевченко залишилася сестра.

Нагороди та вшанування

  • Орден «За мужність» II ступеня (23 серпня 2019, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.[4]
  • Орден «За мужність» III ступеня (29 грудня 2016) — за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку.[5]
  • медаль «За участь у бою»[2]
  • У Львові на алеї героїнь у парку Богдана Хмельницького висаджено дерево в її пам'ять[джерело?].

Примітки

  1. ↑ https://unalib.ks.ua/shevchenko-irina-viktorivna.htm
  2. ↑ а б Шевченко Ірина Вікторівна (позивний «Скажена»). Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019.
  3. ↑ Загинули старший матрос Сергій Майборода та сержант Ірина Шевченко. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 15 жовтня 2019.
  4. ↑ Указ Президента України від 23 серпня року № 625/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
  5. ↑ Указ Президента України від 29 грудня року № 578/2016 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела