Журлива Олена Костівна
Оле́на Ко́стівна Пашинкі́вська, у шлюбі Ко́това (24 червня 1898, Сміла — 10 червня 1971, Кіровоград), псевдонім Журли́ва — українська письменниця та співачка. Репресована. ЖиттєписНародилася в багатодітній сім'ї сільського вчителя церковноприходської школи, мала 8 братів та сестер. Після втрати батьком роботи 7 дітей померли з голоду, вижили Олена і Катруся. Ще 1909 року написала перший вірш «Чогось нема, чого — не знаю», вийшов друком у «Рідному краї» — за сприяння Павла Богацького. Закінчила початкову школу. У 14 років мала можливість читати поезії Лесі Українки. На канікулах в Тальному її зґвалтував непорядний чоловік, після видалення плоду повитухою втратила можливість мати дітей. ![]() 1914 року за участь у демонстрації в день відзначення пам'яті Т. Г. Шевченка заарештована царською поліцією. В часі війни давала приватні уроки, співала у церковних хорах в університетській церкві та костьолі. Екстерном склала іспити в Уманській гімназії, за конкурсом атестатів поступила на філологічний факультет в Київ на Вищі жіночі курси. В київському клубі «Родина» виступала під акомпанемент Миколи Лисенка, тоді ж познайомилася з Павлом Тичиною, між ними виникла симпатія. 1922 року закінчила навчання — кандидат філологічних наук[1]. Вчителювала у школах Дніпропетровська (Дніпра), Києва, Кіровограда (Кропивницького), Москви, Харкова. 1926 року — вийшла перша збірка поезій «Металом горно». Того ж року у Харківській опері виконала партію Кончаківни в опері Бородіна «Князь Ігор». Співала й гастролювала по Україні з концертами як поетеса-співачка. В театральний сезон 1929—1930 року запрошена до столичної Харківської опери, виконувала партію Кончаківни в опері Олександра Бородіна «Князь Ігор». Друкує свої поезії в антологіях, підручниках, журналах: «Більшовик», «Глобус», «Кадри», «Червоні квіти», «Червоний шлях». На її тексти створювали пісні композитори П. Козицький та В. Косенко. 1930 року виходить другий збірник віршів «Багряний світ». У Спілці письменників з 1934 року. Заарештована 1938 року в Москві «за агітацію проти радянської влади», 26 квітня 1939 особлива нарада НКВС СРСР засудила її до позбавлення волі у виправно-трудових таборах Алтаю на 3 роки, додали ще 7 років. Клопотаннями Павла Тичини повертається в Україну. 27 лютого 1957 року реабілітована, поновлена у Спілці письменників. Певний час викладала в школі. З концтаборів повернулася із підірваним здоров'ям, 20 років на самоті, останніх 16 років — прикута до ліжка. Особисте життяРазом зі Степаном Васильченком вчителювала у школі імені І. Франка в Києві, виходу першої поетичної збірки сприяв Олександр Олесь, довгі роки товаришувала з Павлом Тичиною. Володимир Сосюра не втримався й закохався в неї. Цю пристрасть обірвала сама Олена. Чоловіка знайшла у Києві, одружилася у 1930 році. Для неї це було справжнє кохання, але чоловік не любив Олену. Вже на третьому році шлюбу Володимир Котов почав зраджувати. Про це поетеса писала в своїх віршах.[2] Вшанування пам'яті![]() ![]() На честь Олени Журливої названо вулицю в Кропивницькому, а також, 19 лютого 2016 року, — провулок в Олександрії[3]. Її іменем названа Смілянська міська центральна бібліотека (м. Сміла, Черкаська область). Також її іменем названа Гімназія імені Олени Журливої у Кропивницьку[4]. На вшанування її пам'яти випущена поштова листівка. ПоезіїПо тому вийшли книжки її віршів, укладені переважно з давно написаних поезій:
Примітки
Тексти
Пісні на вірші Олени Журливої
Аудіозаписи творівЖурлива Олена. «Маленька господиня»: https://www.youtube.com/watch?v=oeSsQoN1Xmk Література
Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia