uk %D0%96%D1%83%D1%80%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%B0 %D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0 %D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

Журлива Олена
Журлива Олена
Котова Олена Костівна
Ім'я при народженні	Пашинківська Олена Костівна
Народилася	24 червня 1898; Сміла
Померла	10 червня 1971 (72 роки); Кіровоград
Громадянство	Російська імперія → СРСР
Діяльність	поетеса, письменниця
	Журлива Олена Костівна у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах
	Роботи у Вікіджерелах

~~|Примітки=~~

Оле́на Ко́стівна Пашинкі́вська, у шлюбі Ко́това (24 червня 1898, Сміла — 10 червня 1971, Кіровоград), псевдонім Журли́ва — українська письменниця та співачка. Репресована.

Життєпис

Народилася в багатодітній сім'ї сільського вчителя церковноприходської школи, мала 8 братів та сестер. Після втрати батьком роботи 7 дітей померли з голоду, вижили Олена і Катруся. Ще 1909 року написала перший вірш «Чогось нема, чого — не знаю», вийшов друком у «Рідному краї» — за сприяння Павла Богацького.

Закінчила початкову школу. У 14 років мала можливість читати поезії Лесі Українки. На канікулах в Тальному її зґвалтував непорядний чоловік, після видалення плоду повитухою втратила можливість мати дітей.

1914 року за участь у демонстрації в день відзначення пам'яті Т. Г. Шевченка заарештована царською поліцією. В часі війни давала приватні уроки, співала у церковних хорах в університетській церкві та костьолі.

Екстерном склала іспити в Уманській гімназії, за конкурсом атестатів поступила на філологічний факультет в Київ на Вищі жіночі курси. В київському клубі «Родина» виступала під акомпанемент Миколи Лисенка, тоді ж познайомилася з Павлом Тичиною, між ними виникла симпатія.

1922 року закінчила навчання — кандидат філологічних наук^[1]. Вчителювала у школах Дніпропетровська (Дніпра), Києва, Кіровограда (Кропивницького), Москви, Харкова.

1926 року — вийшла перша збірка поезій «Металом горно». Того ж року у Харківській опері виконала партію Кончаківни в опері Бородіна «Князь Ігор».

Співала й гастролювала по Україні з концертами як поетеса-співачка.

В театральний сезон 1929—1930 року запрошена до столичної Харківської опери, виконувала партію Кончаківни в опері Олександра Бородіна «Князь Ігор».

Друкує свої поезії в антологіях, підручниках, журналах: «Більшовик», «Глобус», «Кадри», «Червоні квіти», «Червоний шлях».

На її тексти створювали пісні композитори П. Козицький та В. Косенко.

1930 року виходить другий збірник віршів «Багряний світ».

У Спілці письменників з 1934 року.

Заарештована 1938 року в Москві «за агітацію проти радянської влади», 26 квітня 1939 особлива нарада НКВС СРСР засудила її до позбавлення волі у виправно-трудових таборах Алтаю на 3 роки, додали ще 7 років. Клопотаннями Павла Тичини повертається в Україну.

27 лютого 1957 року реабілітована, поновлена у Спілці письменників. Певний час викладала в школі.

З концтаборів повернулася із підірваним здоров'ям, 20 років на самоті, останніх 16 років — прикута до ліжка.

Особисте життя

Разом зі Степаном Васильченком вчителювала у школі імені І. Франка в Києві, виходу першої поетичної збірки сприяв Олександр Олесь, довгі роки товаришувала з Павлом Тичиною. Володимир Сосюра не втримався й закохався в неї. Цю пристрасть обірвала сама Олена. Чоловіка знайшла у Києві, одружилася у 1930 році. Для неї це було справжнє кохання, але чоловік не любив Олену. Вже на третьому році шлюбу Володимир Котов почав зраджувати. Про це поетеса писала в своїх віршах.^[2]