|
Богацький Павло Олександрович
Павло́ Олекса́ндрович Бога́цький (англ. Pavlo Bohatsky; 17 березня 1883, Купин, Поділля — 23 грудня 1962, Воллонґонґ, Новий Південний Уельс, Австралія, похований там само) — український письменник, журналіст, літературознавець, літературно-театральний критик, бібліограф, редактор, політичний і військовий діяч, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка[2], начальник київської міліції (1917—1918). Криптоніми та псевдоніми: Б, П. Б., Б. Г-цький, П. Жучок, П. Олександренко, П. Оль, Павло Б., Я. Стоколос, Студент, Aliens, Alienus. Життєпис Київ, 22 січня 1919 Павло Богацький народився 17 березня 1883 року в містечку Купин Подільської губернії, син священика. Після навчання в Подільській духовній семінарії у Кам'янці-Подільському. Після молодечого захоплення орнітологією, Богацький захопився літературою, а натрапивши на «недозволені» книжки, захопився ще й революційною акцією. Праця в таємному революційному гуртку, зв'язки з невгодними для начальства людьми, редагування шкільного часопису «Проба сил» спричинились до звільнення в грудні 1903 р. Богацького з 5 класи семінарії на підставі резолюції архиєрея «за дух, не соотвєствующій дух семінарії». Після цього Богацький вступив до офіцерської юнацької школи у Вільні, яку скінчив березня 1906 року з рангом підпоручника. Призначений офіцером до Луцького полку піхоти, до 10 роти, що стояла тоді в м. Ромен на Полтавщині. Продовження праці по революційних гуртках спричинилась до того, що Богацький був заарештований у вересні 1906 року і посаджений в «Косий Капонір» київської цитаделі, де й пробув 5½ місяців, аж до повного звільнення його з військової служби.[3] У цей час він, подібно до переважної частини молодої української інтелігенції, перебував під впливом як національних, так і соціалістичних ідей. Шлях до університету був заборонений, тому Богацький вступив на агрономічний факультет Київської політехніки (1907—1908) але не докінчив через літературної і редакційної праці.[3] В 1910-х роках активно виступав з прозовими творами. Він редагував і видавав журнали «Хрін» (1908; вийшло 1 число), «Вісник культури і життя» (разом із Гнатом Хоткевичем, 1913; вийшло 4 числа). Разом з Микитою Шаповалом стає організатором і редактором київського журналу «Українська хата», який видавали з березня 1909 р. аж по серпень 1914 року, коли журнал був закритий, а Богацький був заарештований російською владою і засланий до Наримського краю в Сибір, звідкіль його визволила лише революція 1917 року.[3] В 1917 році повернувся до Києва, і в квітні 1917 року на першому Всеукраїнському Національному Конґресі Богацький був вибраним першим секретарем, а за тим переходить на адміністративну працю, як начальник Київської повітової міліції (березень 1917 — лютий 1918), а потім міста Києва (березень-квітень 1918). Був арештований та ув'язнений німцями у зв'язку з викраденням банкіра Абрама Доброго. В ув'язненні перебував аж до вибуху другої революції в Україні в листопаді 1918 року.[3] У відновленій Українській Народній Республіці Богацький зайняв посаду столичного отамана, а по залишені Києва Директорією був прикомандирований до Корпусу Січових Стрільців, і з березня 1919 року як отаман Коша Охорони республіканського ладу при Міністерстві внутрішніх справ УНР у Кам'янці-Подільському. Він пройшов з Кошем всю Волинь та західне Поділля аж до відступу армії Української Народної Республіки на територію Галичини.[3] Знайомий Володимира Самійленка. Польща і ЧехословаччинаВ 1920 емігрував до Польщі, де співпрацював в газеті «Українська Трибуна» (Варшава 1920). Весною 1922 переїхав до Праги для участі в організації української культурної праці в Чехословаччині, де став членом редакції і керівником видання «Нова Україна» (1922—1923), а згодом одним з керівників «Селянської Спілки» У травні 1926 був обраний головою «Українського Громадського Видавничого Фонду» в Празі, а з 1929 — членом Українського Соціалогічного Інституту в Празі з доручення керувати Кабінетом Шевченкознавства. З 1930 обраний ученим Секретарем і членом Дирекції цього Інституту.[3] Одержав у 1930-их рр. докторат гоноріс кавза від Українського Соціологічного Інституту в Празі; дійсним членом Історично-філологічного товариства в Празі.[2] АвстраліяДо Австралії приїхав у 1949, де став головою Тірольською Громадою у штаті НПВ.[4] Був основоположником Української Громади у Воллонґонґу, брав активну участь в громадському житті і до самої смерті був співробітником «Вільної Думки» (Сідней), продовжуючи працювати над «Малою Літературною Енциклопедію».[2][5] За активну діяльність у Пласті (Україна, Чехія, Німеччина) нагороджений Орденом св. Юрія в золоті; був дійсним членом Бібліологічної Комісії Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові (з 1953).[2][5] Вшанування пам'яті
Творчість
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
