Мармонтель народився у родині кравця в Бор-лез-Орг в Коррезі. Після навчання в єзуїтській школі та недовгого студіювання на кафедрі філософії в Тулузі, постригся в ченці й одержав місце викладача в Єзуїтській колегії. 1743 року Мармонтель написав свою першу оду: «L 'Invention de la poudre à canon» (Винайдення гарматного пороху) й сподівався отримати за неї приз на конкурсі «Jeux Floraux», але зазнав невдачі.
Він звернувся до Вольтера зі скаргою на несправедливість суддів; таким чином між ними зав'язалася дружба, що тривала все життя. За сприяння Вольтера Мармонтель видавав «Observateur littéraire».
1748 року Мармонтель написав трагедію «Denys le tyran», за якою з'явилися «Aristomène» (1749), «Cléopâtre» (1750), «Les Héraclides» (1752), «Égyptus» (1753); всі вони мали свого часу успіх, але на думку сьогоднішніх літературознавців, їхній рівень не надто високий. Успіх цих п'єс залежав скоріше від таланту акторів і від того, що Мармонтель був улюбленцем світського суспільства та героєм різних романічних пригод.
Вище трагедій Мармонтеля стоять його «Contes moraux» (Моральні казки), вишукані розповіді, які не надто виправдовують свою назву. Автор змальовує в них звичаї суспільства, поєднуючи в них сентиментальність та сентенційність з грівуазністью, тобто дещо непристойною грайливістю, що загалом є рисою багатьох авторів XVIII століття. Особливо вирізняються такі оповідання, як «Alcibiade ou le moi», «Soliman II», «La mauvaise mère» та ін.
Популярним був історичний роман Мармонтеля, «Bélisaire» (1767), що зазнав переслідувань Сорбонни за проповідь віротерпимості.
1783 року, після смерті д'Аламбера, Мармонтеля було призначено секретарем Французької академії, а 1786 року він отримав професорську кафедру. Свої праці з історії літератури, що були надруковані в «Encyclopédie», Мармонтель зібрав у книжку «Éléments de littérature», яка мала таку ж популярність, як «Lycée» Лагарпа.
Мармонтель написав ще багато лібрето для опер, опереток та балетів: балет «Кефал та Прокріс» для композитора Андре Гретрі, «La Guirlande» (1751), «Acanthe et Céphise» (1751), «Hercule mourant» (1761) тощо.
Серед інших його творі в прозі та віршах відомі: «L'établissement de l'école militaire» (1751), «Vers sur la convalescence du Dauphin» (1752), «Poétique française» (1763), « Mémoire sur la régence du duc d' Orléans» (1788), «Nouveaux contes moraux» (1792) і т. д. Зібрання творів Мармонтеля вийшло в 1819 р. «Oeuvres choisies» видані С. Сюрен (1824).
Le Huron, opéra-comique, 1768, musique d'André Grétry
Lucile, opéra-comique, 1769, musique d'André Grétry
Sylvain, opéra-comique, 1770, musique d'André Grétry
L'Amie de la maison, opéra-comique, 1771, musique d'André Grétry
Zémire et Azor, opéra-comique, 1771, musique d'André Grétry
Céphale et Procris, 1773
La Fausse magie, opéra-comique, 1775, musique d'André Grétry
Didon, опера, 1783, musique de Niccolò Vito Piccinni
La Fausse Pénélope, opéra-comique, 1785, musique de Niccolò Vito Piccinni
Démophon, 1788
Поезія
Polymnie, satire en 11 chants
L' établissement de l' école militaire, 1751
Vers sur la convalescence du Dauphin, 1752
La naissance du duc d'Aquitaine, 1753
Épître aux poètes, 1760
La Neuvaine de Cythère, 1820
Романи
Contes moraux, 1755—1759
Bélisaire, 1767
Les Incas, 1777
Nouveaux contes moraux, 1792
Есе
Poétique française, 1763, 3 parties: ouvrage dans lequel Jean Racine et Nicolas Boileau sont vivement attaqués
Essai sur les révolutions de la musique en France, 1777
De l'Autorité de l'usage sur la langue, 1785
Éléments de littérature, 1787. Édition moderne chez Desjonquères, présentée, établie et annotée par Sophie Le Ménahèze, 2005.
Mémoire sur la régence du duc d' Orléans, 1788
Apologie de l'Académie française, 1792
Інші твори
édition remaniée de Venceslas de Rotrou, 1759
La Pharsale de Lucain, traduite en prose, 1766
édition des Chefs d' œuvres dramatiques de Mairet, Du Ryer et Rotrou, avec un Commentaire, 1775
Mémoires d'un père pour servir à l 'instruction de ses enfants, 1800
Leçons d'un père à ses enfants sur la langue française, 1806
Література
Michael Cardy, The literary doctrines of Jean-François Marmontel, Oxford, Voltaire foundation; Paris, J. Touzot, 1982, 182 p. ISBN 0-7294-0287-8
Scipion Lenel, Marmontel, d' après les documents nouveaux et inédits, Paris, Hachette et Cie, 1902 (rééd. Genève, Slatkine, 1970), 574 p.
Kees Meerhoff et Annie Jourdan, Mémorable Marmontel: 1799–1999 (études réunies par), Amsterdam & Atlanta, Éditions Rodopi, 1999, 174 p. ISBN 90-420-0425-8
Ewa Rzadkowska, Francuskie wzorce polskich Oświeconych: studium o recepcji J. F. Marmontela w XVIII w, Varsovie, Państwowe Wyd. Naukowe, 1989, 339 p. ISBN 83-01-09035-9
John Renwick:
Jean-François Marmontel, Correspondance, 2 tomes (tome I: 1744–1780, tome II: 1781–1799), texte établi, annoté et présenté par John Renwick, Presses universitaires Blaise Pascal, Clermont-Ferrand, 1974, XXVIII-356 pages ISBN 2-87741-011-0
Jean-François Marmontel: 1723–1799: dix études, Paris, H. Champion, 2001, 376 p. ISBN 2-7453-0349-X
Jean-François Marmontel, Mémoires (édition critique par John Renwick), Éditions Champion, 2008, 864 p. ISBN 978-2-7453-1714-8
Jacques Wagner:
Marmontel: une rhétorique de l'apaisement, Louvain, Paris & Dudley, éditions Peeters 2003, 228 p. ISBN 978-90-429-1216-8
Jean-François Marmontel, un intellectuel exemplaire au siècle des Lumières (sous la direction de), Actes du colloque, Clermont-Ferrand et Bort-les-Orgues, septembre 1999, organisé par les Amis de Marmontel, Tulle, éditions Mille Sources, Société des lettres, sciences et arts de la Corrèze, 2003, 239 p. ISBN 2-909744-21-3
Marmontel journaliste et le Mercure de France: 1725–1761, Grenoble, Presses universitaires de Grenoble, 1975, 338 p. ISBN 2-7061-0062-1
