|
Ехінокандини  Ехінокандини — група напівсинтетичних протигрибкових препаратів, що є похідними ліпопептидів, які є продуктами ферментації грибків.[1] Препарати цієї групи мають широкий спектр дії, мають як фунгістатичну, так і фунгіцидну дію, яка пов'язана з видом збудника. Першим представником групи був ехінокандин В, який уперше був синтезований у 1974 році, але не застосовувався у клінічній практиці у зв'язку із високою токсичністю. Другий препарат групи — цилофунгін, який був синтезований у 1980 році, також не знайшов застосування у практичній медицині. Сучасними препаратами групи ехінокандинів, які застосовуються у широкій клінічній практиці, є каспофунгін, мікафунгін та анідулафунгін.[2] Механізм діїЕхінокандини мають як фунгістатичну, так і фунгіцидну дію, що залежить від виду збудника. Механізм дії ехінокандинів полягає в інгібуванні ферменту 1,3-β-глюкан-синтази, що призводить до гальмування синтезу (1,3)-β-D-глюкану[3][4], що є важливим компонентом клітинної стінки багатьох патогенних грибків, та приводить до її руйнування. Саме у зв'язку із таким механізмом дії ехінокандини називають «протигрибковими пеніцилінами»[5], оскільки пеніцилін має подібний механізм дії проти бактерій, а роль β-глюкану в клітинній стінці бактерій виконує пептидоглікан, який руйнується внаслідок дії пеніциліну та його похідних. Цей механізм суттєво відрізняється від дії інших груп протигрибкових препаратів, що дозволяє застосовувати їх у випадку нечутливості до азолів або полієнових антибіотиків.[6] До ехінокандинів чутливі грибки родів Candida spp., Aspergillus spp., Histoplasma capsulatum, Blastomyces dermatitidis, Coccidioides immitis. До каспофунгіну чутливі Sporothrix schenckii та пневмоцисти.[7] До ехінокандинів нечутливі грибки родів Cryptococcus spp., Fusarium spp., Scedosporium spp., Pseudallescheria spp., Trichosporon spp. та зигоміцети. ФармакокінетикаЕхінокандини застосовуються виключно внутрішньовенно, біодоступність при інфузійному введенні становить 100%. Після внутрішньовенного введення швидко розподіляються в організмі з високим зв'язуванням з білками плазми крові (97-99%). Високі концентрації створюються в печінці, легенях, селезінці, кишечнику. Ехінокандини погано проходять через гематоенцефалічний бар'єр. Препарати групи проникають через плацентарний бар'єр та виділяються в грудне молоко. Ехінокандини метаболізуються в печінці в невеликих кількостях або не метаболізуються, що дозволяє застосовувати їх при печінковій недостатності.[8] ЗастосуванняЕхінокандини застосовуються переважно при важких системних кандидозах та аспергільозах, що супроводжуються нейтропенією або значним зниженням імунітету, та у випадках непереносимості або неефективності інших видів протигрибкової терапії.[9] Ехінокандини можуть застосовуватись при підозрі на грибкову інвазію у хворих з фебрильною нейтропенією. Побічна діяПри застосуванні ехінокандинів спостерігається менший відсоток побічних ефектів. Найчастішими побічними діями є порушення з боку шлунково-кишкового тракту — нудота, блювання, біль в животі, жовтяниця, холестатичний синдром. Можуть спостерігатися також побічні ефекти з боку нервової системи — головний біль, запаморочення, судоми, порушення зору; порушення серцево-судинної системи — гіпертензія або гіпотензія, аритмії, периферичні набряки. Спостерігаються алергічні реакції у вигляді шкірних проявів або бронхоспазму. У лабораторних аналізах можуть спостерігатись анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, еозинофілія, лімфопенія, тромбоцитоз, нейтропенія, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперглікемія, підвищення рівня креатиніну та сечовини в крові, підвищення рівня білірубіну в крові, підвищення рівня активності амінотрансфераз та лужної фосфатази в крові. ПротипоказиЕхінокандини протипоказані при підвищеній чутливості до препаратів групи. З обережністю препарати призначають при вагітності та печінковій недостатності. Під час лікування ехінокандинами рекомендовано припинити годування грудьми. З обережністю призначають в педіатричній практиці через відсутність даних про безпечність застосування у дітей. Примітки
Джерела |