Ееро Саарінен

Ееро Саарінен
Eero Saarinen
фін. Eero Saarinen
Народження20 серпня 1910(1910-08-20)
Смерть1 вересня 1961(1961-09-01) (51 рік)° рак головного мозку[d]
Країна
(підданство)
 США[1]
 Фінляндія[2]
НавчанняАкадемія Ґранд-Шом'єр, Єльська школа архітектуриd і Єльський університет
Діяльністьархітектор, дизайнер
Праця в містахСент-Луїс, Массачусетський технологічний інститут, Аеропорт Даллеса і Міжнародний аеропорт імені Джона Кеннеді
Архітектурний стильмодернізм, нео-футуризм
Найважливіші споруди«Ворота Заходу»
Аеропорт Даллеса
TWA Flight Center
«Стілець-тюльпан»
ЧленствоАмериканська академія мистецтв та літератури, Американська академія мистецтв і наук і Баварська академія витончених мистецтв
ЗакладУправління стратегічних служб
НагородиЗолота медаль AIA (1962)
БатькоЕлієль Саарінен[3]
МатиLoja Saarinend[3]
Брати, сестриPipsan Saarinen Swansond
Діти·Eric Saarinend і Eames Saarinend
CMNS: Ееро Саарінен у Вікісховищі

Ее́ро Са́арінен (фін. Eero Saarinen; 20 серпня 1910 — 1 вересня 1961) — американський архітектор і промисловий дизайнер фінського походження[4]. Син відомого фінського архітектора Елієля Саарінена[5]. Створив вражаючу кар'єру архітектора і дизайнера меблів у 1950-х роках. Вважається одним з найвидатніших архітекторів XX століття[6].

Біографія

Ееро Саарінен народився в сім'ї впливового фінського архітектора Елієля Саарінена та його другої дружини Лої[5][7]. У 1923 році, коли Ееро було тринадцять, сім'я імігрувала до США[7]. Виріс Саарінен у Блумфілд Хіллс, Мічиган, де його батько працював учителем у Кранбруцькій Академії мистецтв. Там він відвідував курси скульптури і дизайну меблів. Його мати була скульптором, і в душі хлопчика з дитинства йшла боротьба між потягами до архітектури і скульптури.

Починаючи з вересня 1929 року вивчав скульптуру в академії Гранд-Шом'єр у Парижі[6]. Потім вирушив на навчання до Єльської школи архітектури, яку закінчив у 1934 році. Згодом гастролював Європою та Північною Африкою протягом року, після чого повернувся на батьківщину, у рідну Фінляндію. Невдовзі Саарінен повернувся до Кранбруку працювати на свого батька і викладати в академії. У 1940 році він став натуралізованим громадянином США. Після смерті батька в 1950 році, Саарінен заснував свій власний архітекторський офіс, що мав назву «Ееро Саарінен і партнери». У 1952 році був обраний членом Американського інституту архітекторів.

Помер архітектор у 1961 році у Енн-Арбор, Мічиган під час проведення операції на пухлині головного мозку у 51-річному віці. В той час архітектор керував будівництвом нового корпусу для музичної школи Мічиганського університеу. Його дружина Ейлін пізніше помре від тієї ж хвороби. Партнери Саарінена, Кевін Рош і Джон Дінкелоо (Roche-Dinkeloo) завершили останні 10 його проєктів.

Особисте життя

Саарінен мав двої дітей (Еріка і Сьюзен) від шлюбу зі скульптором Ліліан Свонн Саарінен, з якою він одружився у 1939 році. Після їхнього розлучення в 1953 році, він одружився з Ейлін Б. Саарінен, що працювала мистецтвознавцем у Нью-Йорк Таймс. У них був син, Еймс, якого вони назвали на честь співробітника Саарінена Чарльза Еймса.

Роботи

«Стілець-тюльпан» (1955-56).

Із самого початку Саарінен привернув до себе увагу оригінальним підходом до дизайну предметів меблів. Він спільно з Чарльзом Еймсом розробив оригінальні дизайни стільців, що отримали назви «стілець-тюльпан», «стілець-коник», «крісло-чрево». Його розробки були запущені у промислове виробництво меблевою компанією Knoll, засновником якої був Ганс Нолл, і користувалися великим попитом. У той час Саарінен розробив безліч важливих предметів меблів для Knoll. У 1947 році архітектор проєктує першу у своїй кар'єрі грандіозну споруду — 192-метрові «Ворота Заходу» в Сент-Луїсі.

Арка в Сент-Луїсі, відома також під назвою «Ворота Заходу».

Однією з найбільш ранніх робіт Саарінена, що отримали міжнародне визнання, стала школа «Кроу Айленд» (Crow Island School) (1940) в селі Уіннетка, Іллінойс. Дизайн школи значно вплинув на формування подальшого архітектурного стилю шкіл у США[8]. У 1990 році її було визнано Національним історичним пам'ятником[9][10].

Одним з наймасштабніших проєктів Саарінена став технічний центр Дженерал моторз у місті Воррен (Мічиган). Виконаний у раціоналістичному стилі з використанням скла і сталі, він має явний розрив з прямолінійністю інтернаціонального стилю Міса. У 1986 році Американським інститутом архітекторів[en] його було визнано найвидатнішим архітектурним проєктом своєї епохи[11]. З того часу Саарінена запрошували до співраці такі великі американські корпорації як Deere & Company, IBM і CBS для розробки дизайну своїх нових штаб-квартир. Згодом він почав отримувати замовлення від американських університетів на розробку конструкцій кампусів і окремих будівель, до яких увійшли гуртожиток Нойес (Vassar College), Хілл Коледж Хаус Університету Пенсільванії, декілька дизайнів ковзанок, каплиця Массачусетського технологічного інституту та юридичний факультет Чиказького університету.

Саарінен мав вирішальне значення у виборі всесвітньо відомого сьогодні дизайну Сіднейського оперного театру. Не будучи учасником комісії, він зміг переконати журі визнати переможцем проєкт данського архітектора Йорна Утзона[12].

Термінал TWA в аеропорту Кеннеді.

Саарінен є автором дизайну однієї з найвідоміших тонкостінних залізобетонних конструкцій в Америці — лекторію «Кресдж Аудиторія» Массачусетськоготехнологічного інституту (МІТ). Будівлю було названо на честь її головного спонсора Себастьяна Кресджа.

Найвідомішою роботою Саарінена, без сумніву, є термінал TWA в аеропорту Кеннеді, який втілює у собі елементи попередніх конструкцій архітектора і демонструє його новий нео-футуристичний стиль.

Спадщина

У 1973 році папери Ейлін і Ееро Саарінен були передані до Архіву американського мистецтва[en] Смітсонівського інституту братом Ейлін і арт-дилером Чарльзом Аланом. У 2006 році документи були відскановані та розміщені в Інтернеті на вебсайті архіву у кількості 17 399 зображень[13].

Фінським інститутом культури у Нью-Йорку у співпраці з Єльською школою архітектури, Національним музеєм Будівництва та Музеєм фінської архітектури була організована виставка робіт Саарінена під назвою «Ееро Саарінен: Формування майбутнього» (Eero Saarinen: Shaping the Future), яка гастролювала по Європі та США з 2006 по 2010 рік і супроводжувалася однойменною книгою[14]. З травня по серпень 2008 року виставка проходила у Національному музеї будівництва у Вашингтоні[15].

Примітки

  1. Museum of Modern Art online collection
  2. KulturNav — 2016.
  3. а б Kindred Britain
  4. Eero Saarinen (англ) . Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 20 серпня 2015. Процитовано 20 серпня 2015.
  5. а б Eero Saarinen (фін) . Музей фінської архітектури. Архів оригіналу за 6 березня 2017. Процитовано 20 серпня 2015.
  6. а б Eeva-Liisa Pelkonen and Donald Albrecht (eds), Eero Saarinen. Shaping the Future (2006)
  7. а б Eliel Saarinen (фін) . Музей фінської архітектури. Архів оригіналу за 6 березня 2017. Процитовано 20 серпня 2015.
  8. Crow Island School (англ) . Great Buildings Online. Архів оригіналу за 23 серпня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
  9. Preserve History: National Historic Landmarks in Illinois (англ) . State of Illinois. Архів оригіналу за 6 вересня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
  10. Architecture and Awards (англ) . The Winnetka Public Schools. Архів оригіналу за 30 березня 2015.
  11. GM to Invest $1 Billion at Its Warren Technical Center (англ) . Business Journal Daily. 15 травня 2015. Архів оригіналу за 24 серпня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
  12. Sydney Opera House - the Architect - Sydney Opera House (англ) . Sydney Opera House. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 22 серпня 2015.
  13. Summary of the Aline and Eero Saarinen papers, 1906-1977 - Digitized Collection (англ) . Archives of American Art. Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 23 серпня 2015.
  14. Eero Saarinen: Shaping the Future (англ) . 50-Ювілейна виставка Музею фінської архітектури. Архів оригіналу за 13 травня 2007. Процитовано 23 серпня 2015.
  15. Eero Saarinen: Shaping the Future. www.nbm.org (англ) . National Building Museum. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 23 серпня 2015.

Література

Посилання