Дух (філософія)

Дух — філософське поняття, часто ототожнюється з нематеріальним початком. Визначення співвідношення духу і матерії часто вважається основним питанням філософії[1].

ДУХ — філософська категорія; потенціал творчої активності — перехід від стану речей до стану ідей (і навпаки), що постійно здійснюється всередині людської діяльності[2].

Інтерпретація різними школами

Античні натурфілософи 6-5 століть до нашої ери визначали дух, як «щось газоподібне, життєву силу, що рухається в тілі людей і тварин». Біблійно-християнська традиція наповнює поняття духу особистісним абсолютом і волею. У екзистенціалізмі дух протиставляється розуму, а неопозитивізм елімінує дане поняття, як таке, що лежить поза сферою наукового пізнання.

Ідеалізм, спіритуалізм визнають дух першоосновою світу. Ідея духу може виступати як

• Поняття (панлогізм),
• Субстанція (пантеїзм),
• Особистість (теїзм, персоналістичної концепції)

Раціоналістичні філософські системи ототожнюють дух з мисленням і свідомістю в їхньому ірраціоналізмі, зокрема, визначаючи сутність духу, розглядають такі аспекти, як інтуїція, почуття, воля, уява. Згідно з Клагесом дух протистоїть душі.

Поняття духу, як чогось протилежного природі, склалося в період романтизму і німецького ідеалізму, а особливо у Гегеля («Дух виявляється як велетенський знак інтеграла, що з'єднує небо і землю, добро і зло» — Дрейер).

Гегель говорить також і про абсолютний дух, незалежний від якого б то не було земного носія, тотожний з чистим божественним духом, що розглядаються як ідеальне ціле.

Сучасне узагальнене значення

Також дух може означати сукупність рис характеру, темпераменту, знань і переконань, що надає сили для дії в ім'я чого-небудь (військовий дух).

Зустрічається у значенні загального характеру будь-якої людської спільності, наприклад дух часу (епохи, століття), народний дух (якась ідеальна основа національного характеру), корпоративний дух.

Дух часів, дух народів, дух історичних утворень — часто зустрічаються у Вольтера. У основний метод його історичного мислення входило приведення окремих рис часу, народу, історичної освіти до спільного знаменника, який він називав духом. Заголовок його праці називає «звичаї і дух народів» як тему, і автор дійшов навіть до того, що назвав свою працю історією людського духу взагалі.[3]

Примітки

1. Дух у енциклопедії. Архів оригіналу за 16 лютого 2009. Процитовано 5 січня 2011.
2. ДУХ [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] //ЕСУ
3. Фрідріх Мейнеке. Виникнення історизму. М., 2004, с. 80.

Література

• М. Булатов. Абсолютний дух // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Посилання

• Абсолютний дух [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ