|
Дубовка Володимир Миколайович
Володимир Миколайович Дубовка (15 липня 1900, Огородники, Вілейський повіт, Віленська губернія (зараз Поставський район, Вітебська область, Білорусь) — 20 березня 1976, Москва) — білоруський радянський поет, прозаїк, мовознавець, перекладач, літературний критик. БіографіяНародився в сім'ї робітника. У 1905-1912 навчався в Маньковицькій початковій школі. У 1912 вступив у М'ядельське училище. У жовтні 1914 вступив у Ново-Вілейську вчительську семінарію, яка у зв'язку з війною була переведена в Невель. У лютому 1918 завершив семінарських навчання і переїхав до Москви, куди ще у 1915 перебралася його родина. Після закінчення у 1918 році Ново-Вілейської учительської семінарії В. Дубовка був прийнятий студентом історико-філологічного факультету Московського університету, але після двох місяців навчання був змушений поїхати працювати вчителем на Тульщину, щоб допомогти батькам. У 1920 проходив службу в окремій телеграфно-будівельній роті. У 1921 по демобілізації працює в Народному комісаріаті освіти методистом і інструктором білоруських шкіл і вчиться у Вищому літературно-художньому інституті імені В. Брюсова. У 1920-ті роки — один із провідних білоруських поетів незалежної орієнтації. Був особисто знайомий з В. Маяковським і С. Єсенін, спільно брав участь з ними на окремих літературних зустрічах і прийомах[1].  У 1924 вперше відвідує Мінськ, потім їде в Харків, де знайомиться з Володимиром Сосюрою та іншими українськими поетами. Також працює редактором літературної сторінки білоруською мовою в газеті «Гудок». Незважаючи на те, що постійно жив у Москві, брав активну участь в білоруському літературному русі — член літературних об'єднань «Маладняк», «Ўзвышша». Перший редактор журналу «Білоруський піонер». Щоб уникнути цензури, деякі вірші друкував у західнобілоруському журналі «Беларуская культура».  У 1927 одружився з Марією Клаус. Наступного року народився син Ольгерд  За вірш «за все землі, всіх народів світу» 20 липня 1930 заарештований ОДПУ СРСР в Кремлі у справі «Спілки визволення Білорусі». У 1931 знаходиться в ув'язненні в мінській тюрмі; 10 квітня засуджений на п'ять років заслання в Яранськ, куди приїжджає з малолітнім Ольгердом та дружиною Марією. Працює в Яранському районному споживчомусоюзі на посаді секретаря. Примусово переїжджає в село Шешурга, а пізніше — в Чебоксари. У 1935 термін висилки продовжений на 2 роки. У 1937 повторно заарештований і засуджений до 10-ти років позбавлення волі, після чого дружина з сином повертається до Москви, а потім — в Талди, де працює рахівником. Тут в 1941 гине тринадцятирічний син Ольгерд. Покарання відбував у Кіровській області, Чувашії, на Далекому Сході. На засланні літературною роботою не займався. У 1947 після закінчення терміну ув'язнення поет відправляється у Зугдіді (Грузія), де працює рахівником в конторі чайного радгоспу Наразені. Туди ж переїжджає і Марія. 16 лютого 1949 року арештовується втретє. Особливою нарадою МДБ СРСР у квітні 1949 засуджений на 25 років позбавлення волі. Відбуває покарання спочатку у тбіліській в'язниці, потім етапований у Красноярський край. Працює столяром в Почеці Абанського району. Остаточно реабілітований 15 листопада 1957. Член Спілки письменників Білорусії з 1958. У 1959 відвідав Київ і подорожує Поліссям. Лауреат Літературної премії імені Янки Купали (1962) за книгу поезії «Палеская рапсодыя». Помер 20 березня 1976 у Москві. ТворчістьПоезія Поетична творчість Володимира Дубовки ділиться на два періоди: 1921—1930 і 1958—1976 рр., з яких перший був особливо плідним[2]. На формування напрямів художнього пошуку В. Дубовки сильно вплинули класики білоруської літератури Янка Купала, Якуб Колас і Максим Богданович. Творчість поета 1920-х рр. виділяється новизною і оригінальністю використання поетичних засобів виразности і прийомів версифікації[3]. Початком літературної творчости вважається 1921, коли в газеті був надрукований його вірш «Сонца Беларусі»". Незабаром виходять збірки «Строма» (1923), «Там, дзе кіпарысы» (1925), «Трысьцё» (1925), «Credo» (1926) і «Наля» (1927), головною темою яких стає ідея відродження країни, заклик до доброчинности заради краю й народу[3]. У період перебування поета в Москві була написана поема-триптих — «Кругі» (1927), «І пурпуровых ветразей узьвівы…» (1929) і «Штурмуйце будучыні аванпосты!» (1929, вийшла в 1965). У поемах ставиться проблема збереження духовної спадщини народу — скарби, накопичені протягом довгих століть. В останній поемі В. Дубовка виступив проти ґвалтівної колективізації, відстоював право вільного вибору при організації нових форм господарювання[3]. У 1930 Володимир Дубовка був заарештований і звинувачений у справі «Спілки визволення Білорусі». Безпосередньою причиною арешту стала публікація вірша «За ўсе краі, за ўсе народы сьвету…», опублікованій в журналі «Беларуская культура» (№ 1, 1927, Вільнюс) під псевдонімом «Янка Крывічанін». Цим псевдонімом поет більше не користувався[4]. На цьому етапі життя закінчується перший період творчости Володимира Дубовки. У своїх поетичних творах, як представник молодої плеяди творців, Володимир Дубовка прагнув осягнути духовний сенс революції та змін, які відбувалися в житті. Як зазначає В. Максимович, художня канва творів поета, яка тримається на умовно-асоціативній образності сильно заземлена і служить для виявлення конкретно-історичної проблематики[5]. Мовознавство та мовний внесокВолодимир Дубовка зробив значний внесок у розвиток лексичного ладу білоруської літературної мови, поповнення її словникового складу абстрактною і науковою лексикою[2]. Як свідчить А. Каврус, дослідник мови В. Дубовки, окремі слова й фразеологізми, застосовані письменником, передають колорит рідних йому промов Поставщини й Мядельщини: «адляйцаць», «ажыргаць», «астрыжонак», «брыж», «буталь», «водзыўкі», «зблоціць», «калюжа», «лактаць», «нажутка», «пагурачак», «разыгранка» та ін[6]. Поетові належить велика роль у закріпленні наступних слів у літературному побуті: «агораць», «апантаны», «ашчаперыць», «водар», «дойлід», «збочыць», «зьнічка», «імклівасьць», «наканаваны», «нелюдзь», «непрыдатны», «талака», «удубальт» та ін[2]. У приватній галузі використання, Володимир Дубовка пропонував замінити іншомовне слово «дыфтонг» білоруським «згук»[7]. Твори поета привертають до себе увагу використанням нових слів і незвичайних зворотів. Ця особливість зустрічається майже в кожному поетичному творі 1920-х рр.: «дэсань», «кунежыць», «сэймаваць», «сэймікаваць», «сквіл», «многакраць», «замета», «чмары», «гэрцы», «скелз», «валотны», «соўкаць», «стацьцё», «сухазлоты», «памжа», «вілаводны», «віратлівы», «цьвятлівіць», «заістужыцъ», «распарасонся», «бесхацінцы», «дзеньдзівер», «скогат», «сукрыстасць» та ін[8]. Наприкінці 1920-х-1930-х років Володимир Дубовка в журналі «Узвышша» та інших виданнях опублікував ряд статей з питань розвитку білоруської мови. У своїх мовознавчих статтях він пропонував свій проєкт вирішення основних питань графіки й ортографії, поставлених на Академічній конференції 1926 року, у якій він брав участь[9]. У статтях Володимир Дубовка глибоко розмірковував про застосування абетки в різних країнах і культурних середовищах. Простежив і історію використання різних графічних систем у білоруському книгописанні — глаголиці, кирилиці, громадянки — він дійшов до висновку, що "Сучасна наша кирилиця непоправно краще пристосована до нашої фонетики, ніж польсько-чеська абетка[10]. У 1928 році В. Дубовка в журналі «Узвышша» опублікував власний проєкт для букв «д» та «дж», і з № 5 почав друкувати з ними окремі матеріали, а з № 2 за 1929 рік згідно з постановою загальних зборів від 14 лютого 1929 року, уже весь журнал друкувався новими літерами[11]. Втім, це нововведення пізніше не отримало законодавчого оформлення. Також В. Дубовка пропонував замінити створене М. Карамзіним «ё» на «ö» (öн, лöн, Лöндан);[12] увести за прикладом української графіки літеру «ї» для передачі поєднання звуків «й» та «і» (їкавка, їм, паїла)[13] Творчий потенціал Володимира Дубовки отримав широкий резонанс серед його сучасників іще в 1920-ті роки. Максим Гарецький відзначав: «Перше місце в білоруській поезії післяжовтневого періоду посів Дубовка — мірою почуття, глибини думки та художньої досконалости форми в ліричних віршах і невеликих поемах»[14]. Язеп Пушча стверджував, що твори Дубовки: «це височина сучасного білоруського художнього слова й поезії», його вірші захоплюють «класичністю свого художнього наряду, що мало в кого знаходимо з сучасних поетів не тільки Білоруси, але і Росії і України»[14]. Володимир Жилка звертав увагу на образний талант поета: «Він уміє, як із мармуру вирубати свій неповторний образ». У 1960-ті роки український прозаїк Іван Сенченко називав поета «генієм білоруської землі». У свою чергу, український поет Володимир Сосюра говорив, що Дубовка «великий поет Білорусі і не тільки Білорусі»[15].  Бібліографія
Література
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
